В характеристиках царствования Ивана IV, со времени Карамзина, обычно применялся прием разделения всего периода его царствования (1547–1584 гг.) на две эпохи: первые 15–16 лет его правления (от 1547 до 1563 г. приблизительно) определялись как счастливое время широких административных реформ, удачных войн, веденных по унаследованным принципам и мудрого управления под руководством опытных советников; последующие 20–21 год (от 1563 до 1584 г.) рассматривались как время непосильной борьбы, неудач во внешней политике, уклонившейся от традиционных путей, как время хаоса в управлении, господства неограниченной власти, проявления произвола.
В этом разделении на две эпохи заключена была вместе с тем оценка личности и деятельности Ивана Грозного: оно служило главной основой для умаления его исторической роли, для занесения его в число величайших тиранов всемирной истории. К сожалению, при анализе этого вопроса большинство историков сосредоточивало свое внимание на переменах во внутренней жизни Московского государства и мало считалось с международной обстановкой, в которой находилась Московская держава в течение того и другого периода эпохи царствования Ивана IV.
Суровые критики как бы забывали, что вся вторая половина царствования Ивана IV проходила под знаком непрерывной войны, и притом войны наиболее тяжелой, какую когда-либо вело Великорусское государство.
Для того, чтобы установить правильное суждение о месте, которое занимает Иван Грозный в истории XVI века, необходимо прежде всего рассмотреть связь между фактами внешней и внутренней политики в период крупнейшего кризиса Московской державы.
1.Поразка Росії в Кримській війні (1853–1856). Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.
· по-друге, селянські господарства розорялися, оскільки поміщики збільшували панщину вЧерноземье, а оброчні селяни йшли на заводи, підривалася основа кріпосницькій економіки, що базується на примусовому, вкрай неефективному праці кріпаків;
· по-третє, криза кріпацтва виявився однією з головних причин поразки країни у Кримську війну, яка показала військово-технічну відсталість Росії. Була підірвана фінансову систему; селяни розорялися через рекрутських наборів, зростання повинностей. Почалася масова втеча селян від поміщиків;
· по-четверте, зростання кількості селянських заворушень (в 1860 р. сталося 126 виступів селян) створював реальну загрозу перетворення розрізнених виступів у нову «пугачовщину»;
· по-п'яте, усвідомлення правлячими колами, що кріпосне право — «пороховий льох» під державою. Від ліберальних поміщиків, учених, навіть родичів царя, зокрема молодшого брата великого князя Костянтина, на адресу уряду почали надходити пропозиції, проекти реформування земельних відносин. Олександра Другого, виступаючи у 1856 року перед представниками московського дворянства, говорив: «Якщо ми визволимо селян згори, всі вони звільнять себеснизу
В характеристиках царствования Ивана IV, со времени Карамзина, обычно применялся прием разделения всего периода его царствования (1547–1584 гг.) на две эпохи: первые 15–16 лет его правления (от 1547 до 1563 г. приблизительно) определялись как счастливое время широких административных реформ, удачных войн, веденных по унаследованным принципам и мудрого управления под руководством опытных советников; последующие 20–21 год (от 1563 до 1584 г.) рассматривались как время непосильной борьбы, неудач во внешней политике, уклонившейся от традиционных путей, как время хаоса в управлении, господства неограниченной власти, проявления произвола.
В этом разделении на две эпохи заключена была вместе с тем оценка личности и деятельности Ивана Грозного: оно служило главной основой для умаления его исторической роли, для занесения его в число величайших тиранов всемирной истории. К сожалению, при анализе этого вопроса большинство историков сосредоточивало свое внимание на переменах во внутренней жизни Московского государства и мало считалось с международной обстановкой, в которой находилась Московская держава в течение того и другого периода эпохи царствования Ивана IV.
Суровые критики как бы забывали, что вся вторая половина царствования Ивана IV проходила под знаком непрерывной войны, и притом войны наиболее тяжелой, какую когда-либо вело Великорусское государство.
Для того, чтобы установить правильное суждение о месте, которое занимает Иван Грозный в истории XVI века, необходимо прежде всего рассмотреть связь между фактами внешней и внутренней политики в период крупнейшего кризиса Московской державы.
1.Поразка Росії в Кримській війні (1853–1856). Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.
· по-друге, селянські господарства розорялися, оскільки поміщики збільшували панщину вЧерноземье, а оброчні селяни йшли на заводи, підривалася основа кріпосницькій економіки, що базується на примусовому, вкрай неефективному праці кріпаків;
· по-третє, криза кріпацтва виявився однією з головних причин поразки країни у Кримську війну, яка показала військово-технічну відсталість Росії. Була підірвана фінансову систему; селяни розорялися через рекрутських наборів, зростання повинностей. Почалася масова втеча селян від поміщиків;
· по-четверте, зростання кількості селянських заворушень (в 1860 р. сталося 126 виступів селян) створював реальну загрозу перетворення розрізнених виступів у нову «пугачовщину»;
· по-п'яте, усвідомлення правлячими колами, що кріпосне право — «пороховий льох» під державою. Від ліберальних поміщиків, учених, навіть родичів царя, зокрема молодшого брата великого князя Костянтина, на адресу уряду почали надходити пропозиції, проекти реформування земельних відносин. Олександра Другого, виступаючи у 1856 року перед представниками московського дворянства, говорив: «Якщо ми визволимо селян згори, всі вони звільнять себеснизу