Чим уславили свої імена Геракліт, Демокріт, Сократ, Платон, Арістотель, Геродот, Піфагор, Гіппократ?
Неабиякої слави зажили філософи Геракліт та Демокріт. Геракліт уважав, що світ не створено ні богами, ні кимось із людей. У природі, у житті, вважав філософ, триває вічний рух, усе тече й змінюється. «Двічі не увійдеш у ту саму ріку», - запевняв Геракліт. Демокріт висловив припущення, що все в природі складається з маленьких часточок - атомів.
Сократ уважав, що істинне (точне, достовірне) знання попри обмежені можливості людини існує. «Я знаю, що я нічого не знаю», - казав мудрець, наголошуючи, що людина не народжується з готовими знаннями й за життя не може пізнати всього. «Істина народжується в суперечці» - ще одне переконання Сократа, яке вказало шлях розвитку наукового пізнання.
Платон був переконаний, що світ створено за ідеальним задумом божественного розуму і його не можна пізнати до кінця. Неподалік від Афін Платон заснував першу філософську школу, у якій навчалися всі охочі. Цей заклад отримав назву Академія від назви священного гаю, посадженого на честь героя Академа, де його було розташовано.
Надзвичайною широтою знань вирізнявся Арістотель. Важко знайти таку галузь науки, яку б не досліджував цей мислитель. Учений залишив по собі твори з філософії, математики, ботаніки, медицини, правознавства тощо. Основою світу, на думку Арістотеля, є матерія (тобто атоми). Арістотель також створив неподалік Афін філософську школу - Лікей.
Із часом від філософії відокремилася нова наука - математика. Найсильнішою була математична школа, яку створив Піфагор. На острові Кіос при храмі бога цілительства та покровителя лікарів Асклепія виникла відома медична школа, засновником якої був лікар Гіппократ. Гіппократа вважають засновником наукової медицини. До сьогодні лікарі багатьох країн світу дають клятву Гіппократа - настанови, яким має бути лікар.
У 5 ст. до н. е. з'явилися перші історичні твори. Найвидатнішими істориками того часу були Геродот, якого називають «батьком історії», та Фукідід.
Би́блия (греч. βιβλία — мн. ч. от βιβλίον — «книга», греч. βύβλος — папирус, производился в городе Библ[1]) — собрание текстов, являющихся священными в иудаизме и христианстве[2][3]. В иудаизме Священным Писанием является Танах, именуемый также еврейской Библией[4], в христианстве — Ветхий Завет (Танах и дополнительные священные книги) и Новый Завет[5]. Книги Танаха составляют иудейский канон (греч.κανών — норма, правило). Книги Танаха и Нового Завета являются каноническими во всех христианских конфессиях. Различия в Библиях различных Церквей и конфессий состоят в наличии дополнительных книг и отрывков в Ветхом Завете и некоторым отличием в переводе. В православии эти дополнительные книги и отрывки названы неканоническими или «анагиноскомена» («рекомендуемые для чтения»), в католицизме — второканоническими, в протестантизме — апокрифическими.
Ветхозаветная идея святости (ивр.קדושה), как непременного атрибута Бога, наиболее полно раскрытая в книге Левит, привела к распространению среди христиан названий «Святая Библия» или «Священное Писание». Христиане считают весь канонический текст Библии богооткровенным или богодухновенным, то есть написанным под непосредственным воздействием Святого Духа[6][7] и служащим первоисточником и правилом веры[8]. Древнейшие греческие рукописи с полным текстом христианской Библии датируются IV в. н. э. Сохранившиеся манускрипты Танаха, написанные на иврите и арамейском, датируются X веком н. э.[9], но имеется Ватиканский кодекс с Септуагинтой, также относимый к началу IV в. н. э. Библия разделена на главы Стефаном Лэнгтоном (XIII в.) и на стихи Робертом Этьенном (XVI в.)[10]. Общепринято цитируется по книге, главе и стиху.
Ветхий Завет написан на древнееврейском языке (библейском иврите), за исключением некоторых частей, написанных на арамейском языке. Новый Завет написан на древнегреческом языке (в форме койне)[11].
Библия является самой продаваемой книгой всех времён[12], со среднегодовым объёмом продаж примерно в 100 миллионов копий[13][14], и имеет колоссальное влияние на литературу и историю, особенно на Западе, став первым образцом массовой литературы.
Чим уславили свої імена Геракліт, Демокріт, Сократ, Платон, Арістотель, Геродот, Піфагор, Гіппократ?
Неабиякої слави зажили філософи Геракліт та Демокріт. Геракліт уважав, що світ не створено ні богами, ні кимось із людей. У природі, у житті, вважав філософ, триває вічний рух, усе тече й змінюється. «Двічі не увійдеш у ту саму ріку», - запевняв Геракліт. Демокріт висловив припущення, що все в природі складається з маленьких часточок - атомів.
Сократ уважав, що істинне (точне, достовірне) знання попри обмежені можливості людини існує. «Я знаю, що я нічого не знаю», - казав мудрець, наголошуючи, що людина не народжується з готовими знаннями й за життя не може пізнати всього. «Істина народжується в суперечці» - ще одне переконання Сократа, яке вказало шлях розвитку наукового пізнання.
Платон був переконаний, що світ створено за ідеальним задумом божественного розуму і його не можна пізнати до кінця. Неподалік від Афін Платон заснував першу філософську школу, у якій навчалися всі охочі. Цей заклад отримав назву Академія від назви священного гаю, посадженого на честь героя Академа, де його було розташовано.
Надзвичайною широтою знань вирізнявся Арістотель. Важко знайти таку галузь науки, яку б не досліджував цей мислитель. Учений залишив по собі твори з філософії, математики, ботаніки, медицини, правознавства тощо. Основою світу, на думку Арістотеля, є матерія (тобто атоми). Арістотель також створив неподалік Афін філософську школу - Лікей.
Із часом від філософії відокремилася нова наука - математика. Найсильнішою була математична школа, яку створив Піфагор. На острові Кіос при храмі бога цілительства та покровителя лікарів Асклепія виникла відома медична школа, засновником якої був лікар Гіппократ. Гіппократа вважають засновником наукової медицини. До сьогодні лікарі багатьох країн світу дають клятву Гіппократа - настанови, яким має бути лікар.
У 5 ст. до н. е. з'явилися перші історичні твори. Найвидатнішими істориками того часу були Геродот, якого називають «батьком історії», та Фукідід.
Ветхозаветная идея святости (ивр.קדושה), как непременного атрибута Бога, наиболее полно раскрытая в книге Левит, привела к распространению среди христиан названий «Святая Библия» или «Священное Писание». Христиане считают весь канонический текст Библии богооткровенным или богодухновенным, то есть написанным под непосредственным воздействием Святого Духа[6][7] и служащим первоисточником и правилом веры[8]. Древнейшие греческие рукописи с полным текстом христианской Библии датируются IV в. н. э. Сохранившиеся манускрипты Танаха, написанные на иврите и арамейском, датируются X веком н. э.[9], но имеется Ватиканский кодекс с Септуагинтой, также относимый к началу IV в. н. э. Библия разделена на главы Стефаном Лэнгтоном (XIII в.) и на стихи Робертом Этьенном (XVI в.)[10]. Общепринято цитируется по книге, главе и стиху.
Ветхий Завет написан на древнееврейском языке (библейском иврите), за исключением некоторых частей, написанных на арамейском языке. Новый Завет написан на древнегреческом языке (в форме койне)[11].
Библия является самой продаваемой книгой всех времён[12], со среднегодовым объёмом продаж примерно в 100 миллионов копий[13][14], и имеет колоссальное влияние на литературу и историю, особенно на Западе, став первым образцом массовой литературы.