Петербу́ргская акаде́мия нау́к — принятое в литературе обобщённое название высшего научного учреждения Российской империи в 1724—1917 годах[1].
Академия была основана 28 января (8 февраля) 1724 года в Санкт-Петербурге указом императора Петра I[2].
Официальные наименования Академии наук (1724—1917)[3]
c 1724 — Академия наук и художеств в Санкт-Петербургеc 1747 — Императорская академия наук и художеств в Санкт-Петербургеc 1803 — Императорская академия наук (ИАН)c 1836 — Императорская Санкт-Петербургская академия наук (ИАН)
В марте 1917 года академики предложили новое название — Российская академия наук (РАН), которое впоследствии было утверждено Временным правительством и вступило в силу в октябре 1917 года[4].
Єретичні ідеї зустрічали запекла відсіч із боку католицької церкви. Церковні собори віддавали анафемі єресіархів і їх послідовників. Для придушення масових єретичних рухів церква організовувала хрестові походи (Альбигойские війни, походи проти апостоликов, п'ять хрестових походів проти гуситів) . Наприкінці XII в. з'явилася інквізиція (лат. inquisitio — розслідування) для суду й розправи над єретиками. Спершу інквізиція була в підпорядкуванні єпископів. В XIII в. вона перетворилася в самостійну установу під верховною владою тата. Була створена система судового розслідування із застосуванням витончених катувань, заплутаних софістичних хитрувань і залякувань, за до яких у жертв виривали визнання провини. Широко застосовувалися шпигунство й доноси, які заохочувались передачею донощикам частини майна засуджених. Для покарання засуджені передавалися в руки світських влади, тому що церква лицемірно відмовлялася від «пролиття крові». Звичайно засуджених єретиків спалювали на багаттях. При цьому нерідко влаштовувалися врочисті церемонії проголошення вироку інквізиції над групою єретиків — автодафе (исп. «акт віри») . Раскаявшиеся грішники зазнали довічному ув'язненню. Під нагляд інквізиції попадали вчені, запідозрені у вільнодумстві й незгоді із установленими католицькою церквою канонами. Одна інквізиція не могла впоратися з масовими єретичними рухами. Церква намагалася підірвати ці рухи зсередини, довести «омани» , що збилися зі шляху « дійсної віри» єретиків. Із цією метою церква визнавала деякі помірні секти й перетворювала їх у жебручі ордена. Так було із францисканцями. Головною їхньою метою була боротьба з поширенням єретичних навчань. Ченці проникали в масу єретиків і своїми проповідями й прикладом намагалися відволікти їх від «оман» єресі й повернути в лоно католицької церкви. Орден мав строгу централізовану організацію на чолі з «генералом» , підлеглим безпосередньо татові. За прикладом францисканского ордена в 1216 г. був заснований орден доминиканцев, творцем якого був іспанський чернець фанатик Доминик. Члени цього жебручого ордена вели інший, чому францисканц б життя. Вони одягалися не в руб'я, а в мантії вчених. Це були утворені « брати-проповідники» , що захопили у свої руки систему утвору, і насамперед богословські кафедри в університетах. З їхнього середовища вийшли такі відомі стовпи схоластики й богослов'я, як Альберт Великий і Фома Аквінський. Головною метою доминиканцев була боротьба з єресями. Іменуючи себе «псами господніми» (domini canes-співзвучно «доминиканцы») , вони громили єретиків не тільки з кафедр університетів, але й зброєю інквізиції. З них звичайно комплектувалися трибунали інквізиції
Петербу́ргская акаде́мия нау́к — принятое в литературе обобщённое название высшего научного учреждения Российской империи в 1724—1917 годах[1].
Академия была основана 28 января (8 февраля) 1724 года в Санкт-Петербурге указом императора Петра I[2].
Официальные наименования Академии наук (1724—1917)[3]
c 1724 — Академия наук и художеств в Санкт-Петербургеc 1747 — Императорская академия наук и художеств в Санкт-Петербургеc 1803 — Императорская академия наук (ИАН)c 1836 — Императорская Санкт-Петербургская академия наук (ИАН)В марте 1917 года академики предложили новое название — Российская академия наук (РАН), которое впоследствии было утверждено Временным правительством и вступило в силу в октябре 1917 года[4].
Церковні собори віддавали анафемі єресіархів і їх послідовників.
Для придушення масових єретичних рухів церква організовувала хрестові походи (Альбигойские війни, походи проти апостоликов, п'ять хрестових походів проти гуситів) .
Наприкінці XII в. з'явилася інквізиція (лат. inquisitio — розслідування) для суду й розправи над єретиками.
Спершу інквізиція була в підпорядкуванні єпископів.
В XIII в. вона перетворилася в самостійну установу під верховною владою тата.
Була створена система судового розслідування із застосуванням витончених катувань, заплутаних софістичних хитрувань і залякувань, за до яких у жертв виривали визнання провини. Широко застосовувалися шпигунство й доноси, які заохочувались передачею донощикам частини майна засуджених.
Для покарання засуджені передавалися в руки світських влади, тому що церква лицемірно відмовлялася від «пролиття крові».
Звичайно засуджених єретиків спалювали на багаттях.
При цьому нерідко влаштовувалися врочисті церемонії проголошення вироку інквізиції над групою єретиків — автодафе (исп. «акт віри») . Раскаявшиеся грішники зазнали довічному ув'язненню.
Під нагляд інквізиції попадали вчені, запідозрені у вільнодумстві й незгоді із установленими католицькою церквою канонами.
Одна інквізиція не могла впоратися з масовими єретичними рухами. Церква намагалася підірвати ці рухи зсередини, довести «омани» , що збилися зі шляху « дійсної віри» єретиків. Із цією метою церква визнавала деякі помірні секти й перетворювала їх у жебручі ордена. Так було із францисканцями.
Головною їхньою метою була боротьба з поширенням єретичних навчань. Ченці проникали в масу єретиків і своїми проповідями й прикладом намагалися відволікти їх від «оман» єресі й повернути в лоно католицької церкви. Орден мав строгу централізовану організацію на чолі з «генералом» , підлеглим безпосередньо татові.
За прикладом францисканского ордена в 1216 г. був заснований орден доминиканцев, творцем якого був іспанський чернець фанатик Доминик. Члени цього жебручого ордена вели інший, чому францисканц б життя. Вони одягалися не в руб'я, а в мантії вчених. Це були утворені « брати-проповідники» , що захопили у свої руки систему утвору, і насамперед богословські кафедри в університетах. З їхнього середовища вийшли такі відомі стовпи схоластики й богослов'я, як Альберт Великий і Фома Аквінський. Головною метою доминиканцев була боротьба з єресями. Іменуючи себе «псами господніми» (domini canes-співзвучно «доминиканцы») , вони громили єретиків не тільки з кафедр університетів, але й зброєю інквізиції. З них звичайно комплектувалися трибунали інквізиції