Архитектура Великого княжества Литовского ― совокупность различных строений и сооружений, созданных на территории Великого княжества Литовского, в соответствии с их назначением, техническими возможностями и эстетическими воззрениями общества XIII—XVIII веков.
Началом архитектуры Великого княжества Литовского обычно считается строительство деревянных замков[1][2][3], близ которых возникали постоянные сельские поселения[4][5][6]. Но защита от врагов требовала мощной фортификационной системы, и на рубеже XV века начинают строиться каменные замки[7]. В XV—XVI веках расширяется строительство каменных и деревянных частновладельческих замков, введение же в военное строительство западноевропейских фортификационных систем постепенному превращению замков в дворцово-замковые комплексы, сочетанию в них общественных и оборонительных функций. Значительное влияние на развитие оборонного строительства оказало соседство с европейскими странами, что проявилось в распространении романского и готического стилей в архитектуре. В Великом княжестве Литовском сложилась местная разновидность готического стиля, характеризовавшаяся пластичностью форм и торжественным монументализмом.
Рост городов и городское самоуправление в XIV — первой половине XVI века привели к становлению новых форм городского зодчества (ратуши, церкви, костёлы, торговые ряды и др.). В конце XVI ― первой половине XVII века осуществляется широкомасштабное строительство частновладельческих городов, под влиянием архитектуры ренессанса сформировалась их регулярная пространственно-планировочная композиция. Барокко в Великом княжестве Литовском (конец XVI — середина XVIII веков) исследователи подразделяют на раннее, зрелое (белорусское) и позднее (виленское). Своеобразная архитектурная система барокко, получившая название виленской, оформилась на протяжении XVII—XVIII веков[8][9][10][11][12]. От белорусского барокко ХVІІ века с его строгой сдержанностью, внушительностью и экспрессией виленское барокко отличалось легкостью и свободой[8]. Храмовое строительство окончательно определилось в первой половине XVI века, когда стал характерен новый тип храмов, при к обороне и входивших в систему городских укреплений или бывших отдельными пунктами в окрестных деревнях.
У середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дійшло висновку про необхідність внесення "демократичних" змін до Конституції СРСР 1924 p., а також до конституцій союзних і автономних республік. Вперше це питання було винесене на обговорення у 1935 р. на лютневому Пленумі ЦК ВКП(б). Таким чином намічалося утворити видимість подальшої демократизації державного ладу. Про які вибори до державних органів могло йтися, якщо й після прийняття Конституції 1936 p. ніхто нікого не обирав? У будь-якому виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кандидатура якого висувалася відповідним партійним керівництвом. Був підготовлений досить демократичний за зовнішніми показниками проект Основного Закону СРСР, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесено на всенародне обговорення. Зовнішньо активно відбувалося воно й на території України.
У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Конституції. В умовах терору 30-х років мало хто б намагався критикувати цей проект, який навіть не містив реальних гарантій захисту прав людини.
VIII Всесоюзний з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. одноголосно затвердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 p.
Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розробки нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розробка проекту Конституції УСРР нагадувала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 p. Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні провідники України: Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та ін. Наприкінці 1936 p. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований конституційною комісією, за основу. Після всенародного "обговорення" він був переданий на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 p., ЗО січня з'їзд Рад постановив:
"Проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комісією З'їзду, затвердити". Одночасно з'їзд дав доручення ЦВК у відповідності з новою Конституцією УРСР розробити й затвердити положення про вибори, а також визначити строк виборів до Верховної Ради республіки.
Конституцію УРСР 1937 p. побудовано у відповідності з Конституцією СРСР 1936 p. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні положення. Обидві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демократичним, але повністю відірваним від реального життя.
Архитектура Великого княжества Литовского ― совокупность различных строений и сооружений, созданных на территории Великого княжества Литовского, в соответствии с их назначением, техническими возможностями и эстетическими воззрениями общества XIII—XVIII веков.
Началом архитектуры Великого княжества Литовского обычно считается строительство деревянных замков[1][2][3], близ которых возникали постоянные сельские поселения[4][5][6]. Но защита от врагов требовала мощной фортификационной системы, и на рубеже XV века начинают строиться каменные замки[7]. В XV—XVI веках расширяется строительство каменных и деревянных частновладельческих замков, введение же в военное строительство западноевропейских фортификационных систем постепенному превращению замков в дворцово-замковые комплексы, сочетанию в них общественных и оборонительных функций. Значительное влияние на развитие оборонного строительства оказало соседство с европейскими странами, что проявилось в распространении романского и готического стилей в архитектуре. В Великом княжестве Литовском сложилась местная разновидность готического стиля, характеризовавшаяся пластичностью форм и торжественным монументализмом.
Рост городов и городское самоуправление в XIV — первой половине XVI века привели к становлению новых форм городского зодчества (ратуши, церкви, костёлы, торговые ряды и др.). В конце XVI ― первой половине XVII века осуществляется широкомасштабное строительство частновладельческих городов, под влиянием архитектуры ренессанса сформировалась их регулярная пространственно-планировочная композиция. Барокко в Великом княжестве Литовском (конец XVI — середина XVIII веков) исследователи подразделяют на раннее, зрелое (белорусское) и позднее (виленское). Своеобразная архитектурная система барокко, получившая название виленской, оформилась на протяжении XVII—XVIII веков[8][9][10][11][12]. От белорусского барокко ХVІІ века с его строгой сдержанностью, внушительностью и экспрессией виленское барокко отличалось легкостью и свободой[8]. Храмовое строительство окончательно определилось в первой половине XVI века, когда стал характерен новый тип храмов, при к обороне и входивших в систему городских укреплений или бывших отдельными пунктами в окрестных деревнях.
У середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дійшло висновку про необхідність внесення "демократичних" змін до Конституції СРСР 1924 p., а також до конституцій союзних і автономних республік. Вперше це питання було винесене на обговорення у 1935 р. на лютневому Пленумі ЦК ВКП(б). Таким чином намічалося утворити видимість подальшої демократизації державного ладу. Про які вибори до державних органів могло йтися, якщо й після прийняття Конституції 1936 p. ніхто нікого не обирав? У будь-якому виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кандидатура якого висувалася відповідним партійним керівництвом. Був підготовлений досить демократичний за зовнішніми показниками проект Основного Закону СРСР, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесено на всенародне обговорення. Зовнішньо активно відбувалося воно й на території України.
У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Конституції. В умовах терору 30-х років мало хто б намагався критикувати цей проект, який навіть не містив реальних гарантій захисту прав людини.
VIII Всесоюзний з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. одноголосно затвердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 p.
Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розробки нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розробка проекту Конституції УСРР нагадувала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 p. Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні провідники України: Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та ін. Наприкінці 1936 p. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований конституційною комісією, за основу. Після всенародного "обговорення" він був переданий на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 p., ЗО січня з'їзд Рад постановив:
"Проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комісією З'їзду, затвердити". Одночасно з'їзд дав доручення ЦВК у відповідності з новою Конституцією УРСР розробити й затвердити положення про вибори, а також визначити строк виборів до Верховної Ради республіки.
Конституцію УРСР 1937 p. побудовано у відповідності з Конституцією СРСР 1936 p. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні положення. Обидві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демократичним, але повністю відірваним від реального життя.