1. 1419-1434 2. В 1419 году началось восстание в Праге. 3. Потому, что Ян Гус обвинял папу Римского в том, что он требовал много денег ( папа Римский имел 14 городов и 900 деревень) раз уж ты веришь Богу, то чего же ты как Иисус Хоистос не бедным? Ты же верующий, а сам имеешь многое. После этого папа Римский объявил крестовые походы против Яна Гуса. 4. Папа Римский вызвал Яна Гуса на церковный собор. Ян Гус понимал, что его ждет гибель, и даже написал завещание, но всё же решил поехать на собор, чтобы отстоять свои взгляды. В Констанце Гуса заковали в цепи и полгода держали в сырой и холодной темнице. Затем состоялся суд. Собор объявил Гуса еретиком и потребовал, чтобы он отрекся от своих взглядов. Гус ответил : " Не могу изменить своей совести. Если отрекусь от истины, как дерзну посмотреть в глаза народу, который я всегда учил говорить правду?" В 1415 году Ян Гус был сожжен на костре. Он мужественно встретил мучительную казнь.
ТУРЕЧЧИНА – ЄВРОПА:
ІСТОРИЧНІ ПІДСТАВИ ПОЛІТИЧНОГО
ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗБЛИЖЕННЯ
На початку третього тисячоліття, коли Туреччина має реальні шанси розпочати
переговори щодо повного членства у Європейському Союзі, а Україна твердо заявляє
про свої наміри приєднатися до цієї європейської структури, актуалізується питання
про ймовірність повторення Україною шляху своєї південної сусідки і абсолютно до-
цільним видається реконструкція початків Туреччини до Європи. На дум-
ку багатьох дослідників, курс на Захід розпочався з підписання у 1963 р. Договору про
асоціацію Туреччини з Європейським економічним співтовариством. Фактично саме
ця міжнародна угода зафіксувала сам факт приєднання Турецької Республіки до Євро-
пи на правах асоційованого члена.
Проте нам видається цілком правомірним розглянути глибше коріння європейсь-
кого вектора турецької політики, а саме – з’ясувати витоки тяжіння Туреччини (а ра-
ніше ще й Османської імперії) до західного світу, а відтак і до Європи. Ще у 1924 р.,
на початках становлення республіканського ладу в Туреччині, лідер держави
К.Ататюрк зазначав: „Рух турків протягом століть зберігав постійний напрямок. Ми
завжди рухалися зі Сходу на Захід”. Власне це підтверджувало спрямованість не тіль-
ки історичного руху турків з Центральної Азії до Європи, але й подальше бажання ту-
рків приєднатися до європейської цивілізації, стати її невід’ємною частиною. „Країни
різні, але цивілізація – одна. І для того, щоб мати змогу прогресивно розвиватися, на-
ція має брати участь у цій єдиній цивілізації”, – так визначив свого часу логіку істори-
чного поступу Туреччини її перший президент1
.
Донедавна ці проблеми розглядалися суто під кутом зору марксистсько-ленінської
методології, яка передбачала однобічний, класовий підхід у розгляді тих чи інших іс-
торичних явищ. Тому автор цієї статті визначила своїм завданням позбутися в оцінці
тогочасних подій ідеологічних кліше, дати об’єктивний аналіз процесам, які спонука-
ли колись могутню імперію, а потім вже й молоду республіку з переважною більшістю
мусульманського населення повернутися „обличчям” до Заходу. Адже, вочевидь, це не
був одномоментний і несподіваний поворот, навпаки – зумовлений цілою низкою по-
літико-економічних і соціально-культурних факторів процес. Тому мета даного дослі-
дження полягає у визначенні головних, на нашу думку, етапів повороту азійської му-
сульманської країни до Заходу з одночасним виокремленням найсуттєвіших і значу-
щих в її історичному розвиткові моментів.
Одна з наймогутніших держав Сходу, Османська імперія, історично вибудовувала-
ся як імперія, що розташовувалася як на азійському й африканському, так і на євро-
пейському континентах. Первісно вона була тісно пов’язана з Європою не тільки тери-
торіально, але й політично та економічно через систему як міждержавних договорів,
так і торговельно-економічних угод. Османська імперія, розквіт якої припав на другу
половину ХV–ХVІ ст., як будь-яке багатонаціональне державне утворення, утримува-
ло свою єдність завдяки суворій і послідовній централізаторській політиці і, безумов-
но, блискуче організованій армії, що була тісно пов’язана з феодальною системою зе-
млеволодіння, а саме з тімарною системою. Державна могутність, військова сила, дос-
татньо широка віротерпимість до християн, пишність султанського двору – все це під-
тримувало високий статус Оттоманської Порти серед європейських країн.