Национальный политика (1945-1952 гг.) Война сумела изменить общественно-политическую атмосферу, сложившуюся в СССР в 30-е гг. Сама обстановка на фронте и в тылу заставляла людей мыслить творчески, действовать самостоятельно.Кроме того, война проломила тот железный занавес, которым страна была отгорожена от остального, «враждебного» ей мира. Участники европейского похода Красной армии (а их было почти 10 млн. человек), многочисленные репатрианты (до 5,5 млн) воочию увидели тот буржуазный мир, о котором они знали исключительно из пропагандистских материалов, «разоблачавших» его пороки. Различия в отношении к личности, в уровне жизни в этих странах и в СССР были настолько велики, что не могли не посеять у многих сомнений в правильности оценок, звучавших в устах пропагандистов.Победа советского народа в войне породила надежды у крестьян на роспуск колхозов, у интеллигенции на ослабление политическою диктата, у населения союзных республик (особенно в Прибалтике, ЗападнойУкраине и Белоруссии) на изменение национальной политики. Даже в среде обновившейся в годы войны партийно-государственной номенклатуры зрело понимание неизбежности и необходимости перемен. В 1946 — 1947 гг. в ходе закрытом) обсуждения проектов новой Конституции СССР, Программы и Устава ВКП(б) были высказаны предложения, направленные на относительную демократизацию режима: о ликвидации специальных судов военного времени, об освобождении партии от функции хозяйственною управления, ограничении срока пребывания на руководящей партийной и советской работе, об альтернативных выборах и т. д. Недовольство выражали и те офицеры и генералы, которые, почувствовав относительную независимость в принятии решений в годы войны, оказались мосле ее окончания все теми же «винтиками» в сталинской системе.Власть была обеспокоена подобными настроениями. Однако абсолютное большинство населения страны воспринимало победу в войне как победу Сталина и возглавляемой им системы. Поэтому в стремлении подавить возникшее социальное напряжение режим пошел по двумя направлениям: с одной стороны, по пути внешней демократизации, а с другой — усиления борьбы с «вольнодумством» и укрепления режима.
Спроба генеральних штатів в епоху релігійних воєн обмежити королівську владу не вдалася. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою минулу незалежність, тоді як генеральні штати все ж могли бути тільки центральною владою.
З іншого боку, вищі стани і городяни ворогували між собою. Народ обтяжувався свавіллям дворян і міжусобицями і готовий був підтримувати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV зовсім не скликав генеральних штатів; після нього вони були зібрані лише один раз. Завданням свого уряду він поставив поліпшення економічного добробуту країни та державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі, суворий і чесний гугенот. Вони дбали про підняття землеробства і промисловості, про полегшення податкового тягаря, про внесення більшого порядку в фінансове управління, але не встигли зробити що-небудь істотне.
Під час малоліття Людовика XIII, в 1614 році, були скликані, для припинення заворушень в управлінні, генеральні штати. Третій стан виступив з цілою програмою перетворень: він хотів, щоб державні чини скликалися у визначені терміни, щоб привілеї духівництва і дворянства були скасовані податки і падали на всіх більш рівномірно, щоб уряд перестало купувати покірність вельмож грошовими роздачами, щоб були припинені довільні арешти і т. п. Вище духовенство і дворянство були вкрай незадоволені такими заявами і протестували проти слів оратора третього стану, який порівняв три стани з трьома синами отця. Привілейовані ж казали, що не хочуть визнавати своїми братами людей, які можуть бути названо швидше їх слугами. Не зробивши нічого, штати були розпущені і після цього не скликалися впродовж 175 років.
Война сумела изменить общественно-политическую атмосферу, сложившуюся в СССР в 30-е гг. Сама обстановка на фронте и в тылу заставляла людей мыслить творчески, действовать самостоятельно.Кроме того, война проломила тот железный занавес, которым страна была отгорожена от остального, «враждебного» ей мира. Участники европейского похода Красной армии (а их было почти 10 млн. человек), многочисленные репатрианты (до 5,5 млн) воочию увидели тот буржуазный мир, о котором они знали исключительно из пропагандистских материалов, «разоблачавших» его пороки. Различия в отношении к личности, в уровне жизни в этих странах и в СССР были настолько велики, что не могли не посеять у многих сомнений в правильности оценок, звучавших в устах пропагандистов.Победа советского народа в войне породила надежды у крестьян на роспуск колхозов, у интеллигенции на ослабление политическою диктата, у населения союзных республик (особенно в Прибалтике, ЗападнойУкраине и Белоруссии) на изменение национальной политики. Даже в среде обновившейся в годы войны партийно-государственной номенклатуры зрело понимание неизбежности и необходимости перемен. В 1946 — 1947 гг. в ходе закрытом) обсуждения проектов новой Конституции СССР, Программы и Устава ВКП(б) были высказаны предложения, направленные на относительную демократизацию режима: о ликвидации специальных судов военного времени, об освобождении партии от функции хозяйственною управления, ограничении срока пребывания на руководящей партийной и советской работе, об альтернативных выборах и т. д. Недовольство выражали и те офицеры и генералы, которые, почувствовав относительную независимость в принятии решений в годы войны, оказались мосле ее окончания все теми же «винтиками» в сталинской системе.Власть была обеспокоена подобными настроениями. Однако абсолютное большинство населения страны воспринимало победу в войне как победу Сталина и возглавляемой им системы. Поэтому в стремлении подавить возникшее социальное напряжение режим пошел по двумя направлениям: с одной стороны, по пути внешней демократизации, а с другой — усиления борьбы с «вольнодумством» и укрепления режима.
З іншого боку, вищі стани і городяни ворогували між собою. Народ обтяжувався свавіллям дворян і міжусобицями і готовий був підтримувати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV зовсім не скликав генеральних штатів; після нього вони були зібрані лише один раз. Завданням свого уряду він поставив поліпшення економічного добробуту країни та державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі, суворий і чесний гугенот. Вони дбали про підняття землеробства і промисловості, про полегшення податкового тягаря, про внесення більшого порядку в фінансове управління, але не встигли зробити що-небудь істотне.
Під час малоліття Людовика XIII, в 1614 році, були скликані, для припинення заворушень в управлінні, генеральні штати. Третій стан виступив з цілою програмою перетворень: він хотів, щоб державні чини скликалися у визначені терміни, щоб привілеї духівництва і дворянства були скасовані податки і падали на всіх більш рівномірно, щоб уряд перестало купувати покірність вельмож грошовими роздачами, щоб були припинені довільні арешти і т. п. Вище духовенство і дворянство були вкрай незадоволені такими заявами і протестували проти слів оратора третього стану, який порівняв три стани з трьома синами отця. Привілейовані ж казали, що не хочуть визнавати своїми братами людей, які можуть бути названо швидше їх слугами. Не зробивши нічого, штати були розпущені і після цього не скликалися впродовж 175 років.