Англія, Франція, Німеччина та Україна: економічна історія. Реферат
У рефераті подано відомості про економічну історію Англії, Франції, Німеччини та України в ХІХ - ХХ століттях
Англія. В останній третині XIX ст. в Англії почали знижуватися темпи промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту. Водночас американські та німецькі товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни.
Головною причиною відставання Англії було поступове фізичне і моральне старіння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики та заводи були збудовані ще в кінці XVIII - першій половині ХІХ, ст. і оснащені машинами та механізмами доби промислового перевороту. Вони неспроможні були виготовляти таку кількість виробів і такої якості, як американські та німецькі, що базувалися на ефективнішій виробничій основі, створеній науково-технічним процесом останньої третини XIX ст.
Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою і складною, вона вимагала додаткових капіталовкладень, Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз капіталу був бажаним також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній сировині - нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ін.
Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни. Як і в США та Німеччині, в Англії високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна. Вони випередили традиційно розвинені галузі - видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвитку англійської промисловості позначалась слабка енергозабезпеченість країни.
Процес монополізації промисловості в Англії проходив повільніше, ніж-в США та Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал випереджував промисловий за темпами концентрації і централізації. Напередодні першої світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий капітал Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на початку XX ст. у 100 разів перевищували розміри метрополії.
Інвестиції направлялися, як правило, у виробничу сферу - будівництво підприємств, шахт, портів, доріг і т. ін. Англійські монополії в колоніях та напівколоніях відігравали роль важливого механізму переливання капіталів і технологій, будували транспортні комунікації, створювали соціальні інституції, готували місцеві кадри для підприємницької діяльності.
У французькій промисловості також необхідно було міняти застаріле фабрично-заводське обладнання, що вимагало значних капіталовкладень. Тим часом французькі капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. За даними на 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд. франків, в облігації та закордонні цінності - 104,4 млрд. франків. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав величезні прибутки.
Відсталою порівняно із США та Німеччиною була й структура французької економіки. Скорочувалися потужності металургії, вугільної та інших галузей промисловості. Успішно розвивалася легка промисловість. Перед Першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною.
Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарингії (промислове розвинутих провінцій), контрибуція у розмірі 5 млрд. франків сприяли економічному зростанню Німеччини. Різко збільшилися інвестиції у промисловість. Масово виникають нові заводи і фабрики.
Велике залізничне будівництво (у 1870-1875 рр.) щорічно вводилося 1500-2000 км шляхів) стимулювало розвиток металургії, добувної промисловості. Німецька металургія поступалася лише американський. Важлива роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Успішно розвивалися нові галузі промисловості: хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна.
Промисловість і сільське господарство України були вщент зруйновані. Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали величезну суму - 205 млрд. крб., - яка в п'ятеро перевищувала державні витрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт та інших підприємств у роки довоєнних п'ятирічок. А загальні втрати, яких зазнали населення та народне господарство України, склали астрономічну цифру - майже 1,2 трлн крб.
§4. КАЗАХСКО-РУССКИЕ ОТНОШЕНИЯ В ПЕРВОЙ ЧЕТВЕРТИ XVIII ВЕКА
Вспомните, какие посольские и торговые связи были у казахов с русским населением в XVI—XVII веках.
1. Активизация связей Казахского ханства и Русского государства. Казахско-российские контакты имеют длительную историю. Они берут начало с XVI века. В основном они ограничивались дипломатическими контактами и торговыми связями. Так, известны случаи торговых отношений представителей Среднего жуза с купцами Строгановыми.
В период XVII-XVIII веков военное и чиновничье население Западной Сибири начало ошибочно называть казахов киргизами. Активное противодействие продвижению Российской империи в Западной Сибири оказали воинственные кыргызы, расселившиеся тогда в Сибири. Но позднее выяснилось, что название кыргызского народа чиновники ошибочно перенесли на казахов. У обоих народов были схожий язык, кочевой образ жизни, быт, обычаи и обряды. Позднее, убедившись, что казахи и кыргызы - совершенно разные народы, первых стали называть «киргиз-кайсаками» или «киргизами», а настоящих кыргызов — «дикокаменными киргизами», «каракиргизами» или «бурутами». Казахам не стали возвращать их историческое и исконное имя и ввиду того, что в России к этому времени уже имелось военизированное сословие казаков.
Заметная активизация контактов Казахского ханства с Россией приходится на первую треть XVIII века. В них были заинтересованы обе стороны. Казахские владетели в большей степени были заинтересованы в укреплении торговых связей со своим северным соседом. С их стороны были и неоднократные попытки создания военного союза с Россией в условиях военно-политического противостояния с Джунгарией.
Попытки заключения военных союзов были и в начале XVIII столетия. К примеру, в 1716 году хан Каип обратился к России с предложением о совместных усилиях для борьбы с джунгарами. В последующие годы также казахские послы отправлялись для заключения военного союза с Россией. Такие попытки предпринимались и со стороны хана Младшего жуза Абулхаира. Однако Россия, занятая тяжелой и затяжной войной со Швецией, не могла тогда откликнуться на обращение казахских ханов.
А царизм был заинтересован во включении Казахстана в сферу своего геополитического влияния также в силу ряда причин. Регион представлял собой удобный плацдарм для дальнейшего военного продвижения в Среднюю Азию, Индию, Афганистан, другие государства Азии. Соперничество с Великобританией также заставляло Россию активизировать свою внешнеполитическую деятельность в направлении Казахстана и Средней Азии. Казахстан представлял собой огромный рынок для сбыта фабрично-заводской продукции набирающей силу экономики Российской империи. Казахские степи в будущем могли стать регионом поставлять в Россию различное сырье, полезные ископаемые и продукцию скотоводства. И, наконец, как и всякая другая империя, Россия видела в номадах новое податное население.
Все это послужило в качестве побудительных мотивов и причин для активизации дипломатических, разведывательных и военных акций Российской империи на приграничных с Казахским ханством землях.
2. Строительство царским правительством линии военных укреплений. Торговцы, члены дипломатических миссий, путешественники, возвращаясь из Казахского ханства и сопредельных территорий, распространяли слухи о богатстве этих земель. Так, до Петра I дошли слухи о том, что имеются «золотые россыпи» в г. Еркети (ныне китайский город Яркенд). А российская казна, опустошенная затянувшейся русско-шведской войной, требовала
Крепостное укрепление.
огромных финансовых ресурсов. Первый сибирский губернатор М.П. Гагарин предложил Петру I план строительства линии военных укреплений от Тобольска до Еркети. Инициатива губернатора была поддержана. На реализацию этого плана была отправлена военная экспедиция под руководством подполковника И.Д. Бух-гольца. Отряд состоял из военных, жителей Томска, Тюмени и Тары, общей численностью до 2800 человек. В июле 1715 года экспедиционный отряд начал свой поход. В октябре этого же года была заложена Ямышевская крепость. Строительство крепости встретило решительное противодействие джунгар. Началась ее длительная осада. Караван продовольствия, отправленный из Тобольска, был перехвачен джунгарами. Среди защитников крепости начался голод. И.Д. Бухгольц с оставшимися 700 людьми весной следующего года был вынужден вернуться обратно.
Позднее царское правительство в условиях казахско-джунгарского противостояния в Прииртышском регионе встало на путь строительства линий военных укреплений. Для реализации этих задач, кроме экспедиции И.Д. Бухгольца, царское правительство организовало ряд других научно-разведывательных и военных экспедиций.
В 1716 году на правобережье Иртыша были построены Ямышевская и Омская, в 1717 году — Железинская, Колбасинская, в 1718 — Семипалатинская, в 1720 году — Усть-Каменогорская, Черноярская и Коряковская крепости. По Иртышу стало развиваться судоходство.
Объяснение:
Англія, Франція, Німеччина та Україна: економічна історія. Реферат
У рефераті подано відомості про економічну історію Англії, Франції, Німеччини та України в ХІХ - ХХ століттях
Англія. В останній третині XIX ст. в Англії почали знижуватися темпи промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промисловість почала втрачати іноземні ринки збуту. Водночас американські та німецькі товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни.
Головною причиною відставання Англії було поступове фізичне і моральне старіння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики та заводи були збудовані ще в кінці XVIII - першій половині ХІХ, ст. і оснащені машинами та механізмами доби промислового перевороту. Вони неспроможні були виготовляти таку кількість виробів і такої якості, як американські та німецькі, що базувалися на ефективнішій виробничій основі, створеній науково-технічним процесом останньої третини XIX ст.
Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою і складною, вона вимагала додаткових капіталовкладень, Англійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз капіталу був бажаним також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній сировині - нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ін.
Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни. Як і в США та Німеччині, в Англії високими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна. Вони випередили традиційно розвинені галузі - видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвитку англійської промисловості позначалась слабка енергозабезпеченість країни.
Процес монополізації промисловості в Англії проходив повільніше, ніж-в США та Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал випереджував промисловий за темпами концентрації і централізації. Напередодні першої світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий капітал Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на початку XX ст. у 100 разів перевищували розміри метрополії.
Інвестиції направлялися, як правило, у виробничу сферу - будівництво підприємств, шахт, портів, доріг і т. ін. Англійські монополії в колоніях та напівколоніях відігравали роль важливого механізму переливання капіталів і технологій, будували транспортні комунікації, створювали соціальні інституції, готували місцеві кадри для підприємницької діяльності.
У французькій промисловості також необхідно було міняти застаріле фабрично-заводське обладнання, що вимагало значних капіталовкладень. Тим часом французькі капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. За даними на 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд. франків, в облігації та закордонні цінності - 104,4 млрд. франків. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав величезні прибутки.
Відсталою порівняно із США та Німеччиною була й структура французької економіки. Скорочувалися потужності металургії, вугільної та інших галузей промисловості. Успішно розвивалася легка промисловість. Перед Першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною.
Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарингії (промислове розвинутих провінцій), контрибуція у розмірі 5 млрд. франків сприяли економічному зростанню Німеччини. Різко збільшилися інвестиції у промисловість. Масово виникають нові заводи і фабрики.
Велике залізничне будівництво (у 1870-1875 рр.) щорічно вводилося 1500-2000 км шляхів) стимулювало розвиток металургії, добувної промисловості. Німецька металургія поступалася лише американський. Важлива роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Успішно розвивалися нові галузі промисловості: хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна.
Промисловість і сільське господарство України були вщент зруйновані. Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали величезну суму - 205 млрд. крб., - яка в п'ятеро перевищувала державні витрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт та інших підприємств у роки довоєнних п'ятирічок. А загальні втрати, яких зазнали населення та народне господарство України, склали астрономічну цифру - майже 1,2 трлн крб.
Подробнее - на -
§4. КАЗАХСКО-РУССКИЕ ОТНОШЕНИЯ В ПЕРВОЙ ЧЕТВЕРТИ XVIII ВЕКА
Вспомните, какие посольские и торговые связи были у казахов с русским населением в XVI—XVII веках.
1. Активизация связей Казахского ханства и Русского государства. Казахско-российские контакты имеют длительную историю. Они берут начало с XVI века. В основном они ограничивались дипломатическими контактами и торговыми связями. Так, известны случаи торговых отношений представителей Среднего жуза с купцами Строгановыми.
В период XVII-XVIII веков военное и чиновничье население Западной Сибири начало ошибочно называть казахов киргизами. Активное противодействие продвижению Российской империи в Западной Сибири оказали воинственные кыргызы, расселившиеся тогда в Сибири. Но позднее выяснилось, что название кыргызского народа чиновники ошибочно перенесли на казахов. У обоих народов были схожий язык, кочевой образ жизни, быт, обычаи и обряды. Позднее, убедившись, что казахи и кыргызы - совершенно разные народы, первых стали называть «киргиз-кайсаками» или «киргизами», а настоящих кыргызов — «дикокаменными киргизами», «каракиргизами» или «бурутами». Казахам не стали возвращать их историческое и исконное имя и ввиду того, что в России к этому времени уже имелось военизированное сословие казаков.
Заметная активизация контактов Казахского ханства с Россией приходится на первую треть XVIII века. В них были заинтересованы обе стороны. Казахские владетели в большей степени были заинтересованы в укреплении торговых связей со своим северным соседом. С их стороны были и неоднократные попытки создания военного союза с Россией в условиях военно-политического противостояния с Джунгарией.
Попытки заключения военных союзов были и в начале XVIII столетия. К примеру, в 1716 году хан Каип обратился к России с предложением о совместных усилиях для борьбы с джунгарами. В последующие годы также казахские послы отправлялись для заключения военного союза с Россией. Такие попытки предпринимались и со стороны хана Младшего жуза Абулхаира. Однако Россия, занятая тяжелой и затяжной войной со Швецией, не могла тогда откликнуться на обращение казахских ханов.
А царизм был заинтересован во включении Казахстана в сферу своего геополитического влияния также в силу ряда причин. Регион представлял собой удобный плацдарм для дальнейшего военного продвижения в Среднюю Азию, Индию, Афганистан, другие государства Азии. Соперничество с Великобританией также заставляло Россию активизировать свою внешнеполитическую деятельность в направлении Казахстана и Средней Азии. Казахстан представлял собой огромный рынок для сбыта фабрично-заводской продукции набирающей силу экономики Российской империи. Казахские степи в будущем могли стать регионом поставлять в Россию различное сырье, полезные ископаемые и продукцию скотоводства. И, наконец, как и всякая другая империя, Россия видела в номадах новое податное население.
Все это послужило в качестве побудительных мотивов и причин для активизации дипломатических, разведывательных и военных акций Российской империи на приграничных с Казахским ханством землях.
2. Строительство царским правительством линии военных укреплений. Торговцы, члены дипломатических миссий, путешественники, возвращаясь из Казахского ханства и сопредельных территорий, распространяли слухи о богатстве этих земель. Так, до Петра I дошли слухи о том, что имеются «золотые россыпи» в г. Еркети (ныне китайский город Яркенд). А российская казна, опустошенная затянувшейся русско-шведской войной, требовала
Крепостное укрепление.
огромных финансовых ресурсов. Первый сибирский губернатор М.П. Гагарин предложил Петру I план строительства линии военных укреплений от Тобольска до Еркети. Инициатива губернатора была поддержана. На реализацию этого плана была отправлена военная экспедиция под руководством подполковника И.Д. Бух-гольца. Отряд состоял из военных, жителей Томска, Тюмени и Тары, общей численностью до 2800 человек. В июле 1715 года экспедиционный отряд начал свой поход. В октябре этого же года была заложена Ямышевская крепость. Строительство крепости встретило решительное противодействие джунгар. Началась ее длительная осада. Караван продовольствия, отправленный из Тобольска, был перехвачен джунгарами. Среди защитников крепости начался голод. И.Д. Бухгольц с оставшимися 700 людьми весной следующего года был вынужден вернуться обратно.
Позднее царское правительство в условиях казахско-джунгарского противостояния в Прииртышском регионе встало на путь строительства линий военных укреплений. Для реализации этих задач, кроме экспедиции И.Д. Бухгольца, царское правительство организовало ряд других научно-разведывательных и военных экспедиций.
В 1716 году на правобережье Иртыша были построены Ямышевская и Омская, в 1717 году — Железинская, Колбасинская, в 1718 — Семипалатинская, в 1720 году — Усть-Каменогорская, Черноярская и Коряковская крепости. По Иртышу стало развиваться судоходство.