Распад СССР привел к разрушению традиционных экономических связей с быв¬шими республиками. В 1992-1995 гг. падал товарооборот с государствами СНГ. Россия продолжала поставлять им топливно-энергетические ресурсы, прежде всего нефть и газ. В структуре импортных поступлений преобладали товары народного потребления и продовольствие. Одним из препятствий на пути развития торговых отношений являлась образовавшаяся в предшествующие годы финансовая задолженность России со стороны государств Содружества. В середине 90-х годов ее размер превышал 6 млрд. долл. Российское правительство стремилось сохранить интеграционные связи между бывшими республиками в рамках СНГ. По его инициативе был создан Межгосударственный комитет стран Содружества с центром пребывания в Москве. Между шестью (Россией, Белоруссией, Казахстаном и др.) государствами был заключен договор о коллективной безопасности, разработан и утвержден устав СНГ. Вместе с тем Содружество стран не представляло собой единой оформленной организации. Межгосударственные отношения России с бывшими республиками СССР складывались непросто. Велись острые споры с Украиной из-за раздела Черноморского флота и владения Крымским полуостровом. Конфликты с правительствами государств Прибалтики вызывались дискриминацией проживающего там русскоязычного населения и нерешенностью некоторых территориальных вопросов. Экономические и страте¬гические интересы России в Таджикистане и Молдавии явились причинами ее участия в вооруженных столкновениях в этих регионах. Наиболее конструктивно развивались взаимоотношения между Российской федерацией и Белоруссией.
19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. Українські губернії були поділені на три окремі групи: лівобережні (Полтавська, Чернігівська і частина Харківської), правобережні (Київська, Подільська і Волинська) та південні (Катеринославська, Таврійська і Херсонська), в яких розподіл землі відбувався за трьома «Місцевими положеннями», що відповідало земельним відносинам між поміщиками та селянами.
Особливості аграрної реформи:
1. Звільнення селян. Відбувалося не одноразовим рішенням, а поетапно і мало тривати 20 років. Селяни спочатку переходили на становище тимчасово зобов’язаних (протягом 2-х років складалась і підписувалась так звана уставна грамота – своєрідний договір селянина з поміщиком про умови звільнення).
2. Тимчасово зобов’язаний селянин повинен був викупити наділ, після чого він ставав селянином-власником. Як правило, він платив 20% суми, а решту за нього платила держава. Селянин зобов’язувався виплачувати державі борг у кредит протягом 49 років.
3. Після закінчення 20-річного терміну (1881 р.) було прийнято закон про обов’язковий викуп, інакше селянин втрачав право на земельний наділ. З 1883 р.
Селянська реформа.
19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. Українські губернії були поділені на три окремі групи: лівобережні (Полтавська, Чернігівська і частина Харківської), правобережні (Київська, Подільська і Волинська) та південні (Катеринославська, Таврійська і Херсонська), в яких розподіл землі відбувався за трьома «Місцевими положеннями», що відповідало земельним відносинам між поміщиками та селянами.
Особливості аграрної реформи:
1. Звільнення селян. Відбувалося не одноразовим рішенням, а поетапно і мало тривати 20 років. Селяни спочатку переходили на становище тимчасово зобов’язаних (протягом 2-х років складалась і підписувалась так звана уставна грамота – своєрідний договір селянина з поміщиком про умови звільнення).
2. Тимчасово зобов’язаний селянин повинен був викупити наділ, після чого він ставав селянином-власником. Як правило, він платив 20% суми, а решту за нього платила держава. Селянин зобов’язувався виплачувати державі борг у кредит протягом 49 років.
3. Після закінчення 20-річного терміну (1881 р.) було прийнято закон про обов’язковий викуп, інакше селянин втрачав право на земельний наділ. З 1883 р.
Объяснение: