Ж. Н.Коперниктің «Жер күнді айнала қозғалады» деген идеясы несімен ерекшеленді? Бұл идеяның сол кезең үшін маңыздылығы қандай ? Өз ойыңды 2 сөйлеммен тұжырымда.
Римская империя была все же религиозным государством со своим культом.
Римское право было терпимым к другим вероисповеданиям но явственно различало религиозные течения на дозволенные религии, - к ним кроме национальной религии принадлежали все религии покоренных Римлянами народов, и религии не дозволенные т. е не являющиеся национальными для какого-то из народов Римской империи. К последователям таких культов относились как к разжигателям розни, возмутителям спокойствия и врагам государства.
Первые христиане Римским правом вовсе не отделялись от иудаизма т. е считались частью или направлением одной из законных-дозволенных религий Римской империи, как национальной религии евреев - подчиненного Риму народа.
Императоры Тиберий (14-37 годы) Гай Каллигула (37-41 годы) Клавдий (41-54 г. ) имели именно такое понятие о христианах, как иудейское религиозное общество - течение внутри иудаизма. При имп. Клавдиии христиане были изгнаныи из Рима, подпав под указ касающийся иудеев, поднявших возмущение в Риме.
Постепенно стало выясняться что христиане это не часть иудаизма, и к ним стали относиться враждебно, как к последователям какого-то нового культа.
Большинство обвинений христиан от Римского права - были обвинения в безбожии. Такой вывод сделался исходя из того что христиане не поклонялись каким-либо известным Римскому праву божествам, явно осуждали римское идолопоклонство, не почитали божественность римского императора, что требовалось от всех, они агрессивно осуждали и отвергали все религии Римской империи, проповедуя нечто новое. У христиан не было видимых храмов алтарей, они собирались тайно в основном ночью на свои служения, что вызывало еще большие подозрения.
Таким образом против христиан вооружился весь языческий мир составлявший тогда Римскую империю.
Гонения начались собственно при императоре Нероне (правил с 54 по-68 год)
По безумному приказанию Нерона было сожжено больше половины Рима, народное возмущение обвиняло в поджоге обезумевшего императора, Чтобы отклонить подозрение от себя и избежать восстаний Нерон объявил поджигателями христиан. А поскольку уже в то время мнение о них сложилось как о безбожниках, не признающих ни какую власть, и никаких богов, то народ без труда поверил этой клевете. Любому было разрешено убивать христиан, поощрялось доносителсьтво о приверженцах этой религии. Гонения продолжалось 2 года. , до тех пор пока Нерон не покончил жизнь самоуюийством. В этот период в Риме были убиты апостолы Петр и Павел и множество других мучеников.
В последующее время гонения то утихали то вспыхивали с новой силой, вплоть до Миланского эдикта, который даровал христианам право исповедовать свою веру.
23 серпня 1939 р. нарком закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов і міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп підписали у Москві договір про ненапад між СРСР та Німеччиною. Подія відбулася в присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна.
Документ був укладений у період погіршення політичних та економічних відносин між СРСР і Німеччиною, спричиненого приходом А. Гітлера до влади і збройними конфліктами СРСР проти Німеччини й Італії в Іспанії (громадянська війна в Іспанії 1936–1939 рр.), Японії на Далекому Сході (бої біля оз. Хасан і бої на р. Халхін-Гол 1938 та 1939 рр.). Договір став політичною несподіванкою для третіх країн та означав переорієнтацію зовнішньої політики Москви на зближення з Берліном після кількох місяців тристоронніх переговорів про взаємодо у випадку нападу Німеччини на Польщу між радянським керівництвом з однієї сторони, Англією та Францією – з іншої. Перемовини з місіями Великої Британії та Франції раптово перервала радянська сторона 21 серпня 1939 р., коли Й. Сталін отримав пропозицію про переговори від канцлера Німеччини А. Гітлера. Від імені радянського уряду Сталін погодився прийняти 23 серпня у Москві німецького міністра закордонних справ Й. Ріббентропа.
Згідно з умовами договору про ненапад, який укладався на 10 років, сторони зобов’язувалися утримуватися від нападу одна на одну й дотримуватися нейтралітету, якщо одна з них ставала об’єктом воєнних дій третьої сторони. Учасники угоди також відмовлялися від участі в союзі держав, «прямо чи опосередковано спрямованого проти іншої сторони». Передбачався взаємний обмін інформацією, що зачіпала інтереси сторін. Курйозність ситуації додавав той факт, що держави на момент підписання договору про ненапад не мали між собою спільного кордону.
До договору долучили таємний додатковий протокол, відповідно до якого країни Східної Європи були поділені на сфери німецьких і радянських інтересів у випадку їхньої «територіально-політичної перебудови». Німеччина визнавала інтереси СРСР у Латвії, Естонії, Східній Польщі, Фінляндії та Бессарабії.
1 вересня 1939 р. Німеччина вторглася в Польщу із заходу, а 17 вересня 1939 р. на територію Польщі зі сходу вступили радянські війська. 22 вересня того ж року у Бресті відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад. Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 р. підписанням договору про дружбу і кордон.
До складу СРСР були включені території Західної України і Західної Білорусі (1939), Східна Прибалтика, Бессарабія, Північна Буковина (1940). Наприкінці 1939 р. СРСР напав на Фінляндію, розпочавши радянсько-фінляндську війну 1939–1940 рр. Після нападу Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 р. договір, як і всі інші радянсько-німецькі договори, втратив силу.
На думку більшості істориків, пакт Молотова-Ріббентропа з таємним протоколом до нього став змовою двох диктаторських режимів з метою проведення воєнної агресії проти Польщі та розподілу сфер впливу в Центрально-Східній Європі. Він відкрив шлях Німеччині до розв’язання Другої світової війни. Частина істориків, переважно радянських і сучасних російських, вважають, що уряд СРСР погодився підписати пакт про ненапад з Німеччиною, щоб відтермінувати вступ СРСР у Другу світову війну, здобути додатковий час для підготовки, зміцнити геополітичні позиції та обороноздатність країни, технічно модернізувати збройні сили.
Більшість фахівців з міжнародного права вважають договір юридично нелегітимним, оскільки він стосувався інтересів третіх сторін. На їхню думку, пакт Молотова-Ріббентропа також можна кваліфікувати як злочин проти миру.
Римская империя была все же религиозным государством со своим культом.
Римское право было терпимым к другим вероисповеданиям но явственно различало религиозные течения на дозволенные религии, - к ним кроме национальной религии принадлежали все религии покоренных Римлянами народов, и религии не дозволенные т. е не являющиеся национальными для какого-то из народов Римской империи. К последователям таких культов относились как к разжигателям розни, возмутителям спокойствия и врагам государства.
Первые христиане Римским правом вовсе не отделялись от иудаизма т. е считались частью или направлением одной из законных-дозволенных религий Римской империи, как национальной религии евреев - подчиненного Риму народа.
Императоры Тиберий (14-37 годы) Гай Каллигула (37-41 годы) Клавдий (41-54 г. ) имели именно такое понятие о христианах, как иудейское религиозное общество - течение внутри иудаизма. При имп. Клавдиии христиане были изгнаныи из Рима, подпав под указ касающийся иудеев, поднявших возмущение в Риме.
Постепенно стало выясняться что христиане это не часть иудаизма, и к ним стали относиться враждебно, как к последователям какого-то нового культа.
Большинство обвинений христиан от Римского права - были обвинения в безбожии. Такой вывод сделался исходя из того что христиане не поклонялись каким-либо известным Римскому праву божествам, явно осуждали римское идолопоклонство, не почитали божественность римского императора, что требовалось от всех, они агрессивно осуждали и отвергали все религии Римской империи, проповедуя нечто новое. У христиан не было видимых храмов алтарей, они собирались тайно в основном ночью на свои служения, что вызывало еще большие подозрения.
Таким образом против христиан вооружился весь языческий мир составлявший тогда Римскую империю.
Гонения начались собственно при императоре Нероне (правил с 54 по-68 год)
По безумному приказанию Нерона было сожжено больше половины Рима, народное возмущение обвиняло в поджоге обезумевшего императора, Чтобы отклонить подозрение от себя и избежать восстаний Нерон объявил поджигателями христиан. А поскольку уже в то время мнение о них сложилось как о безбожниках, не признающих ни какую власть, и никаких богов, то народ без труда поверил этой клевете. Любому было разрешено убивать христиан, поощрялось доносителсьтво о приверженцах этой религии. Гонения продолжалось 2 года. , до тех пор пока Нерон не покончил жизнь самоуюийством. В этот период в Риме были убиты апостолы Петр и Павел и множество других мучеников.
В последующее время гонения то утихали то вспыхивали с новой силой, вплоть до Миланского эдикта, который даровал христианам право исповедовать свою веру.
Объяснение:
23 серпня 1939 р. нарком закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов і міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп підписали у Москві договір про ненапад між СРСР та Німеччиною. Подія відбулася в присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна.
Документ був укладений у період погіршення політичних та економічних відносин між СРСР і Німеччиною, спричиненого приходом А. Гітлера до влади і збройними конфліктами СРСР проти Німеччини й Італії в Іспанії (громадянська війна в Іспанії 1936–1939 рр.), Японії на Далекому Сході (бої біля оз. Хасан і бої на р. Халхін-Гол 1938 та 1939 рр.). Договір став політичною несподіванкою для третіх країн та означав переорієнтацію зовнішньої політики Москви на зближення з Берліном після кількох місяців тристоронніх переговорів про взаємодо у випадку нападу Німеччини на Польщу між радянським керівництвом з однієї сторони, Англією та Францією – з іншої. Перемовини з місіями Великої Британії та Франції раптово перервала радянська сторона 21 серпня 1939 р., коли Й. Сталін отримав пропозицію про переговори від канцлера Німеччини А. Гітлера. Від імені радянського уряду Сталін погодився прийняти 23 серпня у Москві німецького міністра закордонних справ Й. Ріббентропа.
Згідно з умовами договору про ненапад, який укладався на 10 років, сторони зобов’язувалися утримуватися від нападу одна на одну й дотримуватися нейтралітету, якщо одна з них ставала об’єктом воєнних дій третьої сторони. Учасники угоди також відмовлялися від участі в союзі держав, «прямо чи опосередковано спрямованого проти іншої сторони». Передбачався взаємний обмін інформацією, що зачіпала інтереси сторін. Курйозність ситуації додавав той факт, що держави на момент підписання договору про ненапад не мали між собою спільного кордону.
До договору долучили таємний додатковий протокол, відповідно до якого країни Східної Європи були поділені на сфери німецьких і радянських інтересів у випадку їхньої «територіально-політичної перебудови». Німеччина визнавала інтереси СРСР у Латвії, Естонії, Східній Польщі, Фінляндії та Бессарабії.
1 вересня 1939 р. Німеччина вторглася в Польщу із заходу, а 17 вересня 1939 р. на територію Польщі зі сходу вступили радянські війська. 22 вересня того ж року у Бресті відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад. Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 р. підписанням договору про дружбу і кордон.
До складу СРСР були включені території Західної України і Західної Білорусі (1939), Східна Прибалтика, Бессарабія, Північна Буковина (1940). Наприкінці 1939 р. СРСР напав на Фінляндію, розпочавши радянсько-фінляндську війну 1939–1940 рр. Після нападу Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 р. договір, як і всі інші радянсько-німецькі договори, втратив силу.
На думку більшості істориків, пакт Молотова-Ріббентропа з таємним протоколом до нього став змовою двох диктаторських режимів з метою проведення воєнної агресії проти Польщі та розподілу сфер впливу в Центрально-Східній Європі. Він відкрив шлях Німеччині до розв’язання Другої світової війни. Частина істориків, переважно радянських і сучасних російських, вважають, що уряд СРСР погодився підписати пакт про ненапад з Німеччиною, щоб відтермінувати вступ СРСР у Другу світову війну, здобути додатковий час для підготовки, зміцнити геополітичні позиції та обороноздатність країни, технічно модернізувати збройні сили.
Більшість фахівців з міжнародного права вважають договір юридично нелегітимним, оскільки він стосувався інтересів третіх сторін. На їхню думку, пакт Молотова-Ріббентропа також можна кваліфікувати як злочин проти миру.