Галицько-Волинське князівство сталобезпосереднім спадкоємцем Київської Русi.
Утворене у 1199 р. Романом Мстиславовичем, воно служило опорою українській державності протягом наступного століття і проіснувало до 1340 р. Збережені Галицько-Волинським князівством українські державницькі традиції були сприйняті українською шляхтою, а згодом козацтвом, і відроджені в Українській козацькій державі.
У 1199 році на мапі Східної Європи появилась досить велика за охопленням території і сильна Галицько-Волинська держава. Її історія, за твердженням багатьох істориків, була складовою частиною історії давньоруської держави у часи феодальної роздробленості. Більше того, серед істориків поширеним є твердження, що саме Галицько-Волинська держава стала продовжувачем традицій державотворення у південно-західній частині Русі. Через це її навіть називають спадкоємницею останньої.
Проте є і такі науковці, що доводять відокремленість цих територій, зокрема галицьких теренів, котрі ще задовго до об'єднання з Волинню вийшли із сфери впливу київських князів і ввійшли в орбіту західноєвропейської історії. Принаймні останні десятиліття існування держави (до 1349 року) про це свідчать однозначно.
Об'єднання Галичини та Волині ніби знову повернули ці частини у сферу київського впливу і засновник держави, князь Роман Мстиславич, спочатку навіть висловлював свої претензії на стольний стіл у Києві. Однак історичні реалії початку XIII століття були зовсім іншими. Київський стіл на той час уже фактично втратив статус політичного центру великої держави, і Роман, хотів цього він чи не хотів, сам звернув свій погляд на захід. Власне, навіть його смерть не змінила подальшої долі з'єднаних земель, хоча після цього держава пережила нелегкий період випробувань. Тут маємо на увазі польську та угорську експансію та галицьку смуту.
Злучення окремих земель, як процес об'єднання з метою захисту від сильніших супротивників, був поширений у ті часи у Європі, де також почали утворюватися феодальні королівства. З часом те саме сталося і у нас, де Галич (земля) із Волинню також отримали такий статус. Безумовно, що політична незалежність будь-якої території співвідноситься із незалежністю економічною. Потенціал галицьких та волинських земель у ті часи базувався на сільському господарстві, хоча й інші види діяльності, зокрема ремесла, тут розвивалися по висхідній.
Високого рівня у Галицько-Волинській державі досягла культура. Давній Галич став третім після Києва і Новгорода центром зосередження давньоруського письменства. Саме тут був укладений Галицько-Волинський літопис - основне джерело з історії князівства у XIII столітті. Тут розвивались освіта, література, архітектурне будівництво, скульптура, музичне мистецтво, зокрема церковний спів, про що свідчать чисельні пам'ятки, які збереглися із княжих часів. Велику роль відігравала церква, що згодом вилилось у створення окремої Галицької митрополії.
1. Галицько-Волинська держава була спадкоємницею політичних і культурних традицій Київської держави, опорою української державності, зберегла в українців почуття культурної та політичної ідентичності.
2. Була найрозвиненішою державою Європи, знаною і шанованою у світі завдяки високому розвиткові господарства, ремесла, містобудування, торгівлі, культурних надбань.
3. Після занепаду Києва вона на ціле століття продовжила існування державності на східнослов’янських землях і стала головним політичним центром України, відігравала важливу роль в історії України.
4. У переломний момент історії, об’єднуючи українські землі, Галицько-Волинська держава зберегла в українців почуття культурної та політичної ідентичності.
5. Державницькі традиції Галицько-Волинського князівства мали велике значення для збереження й зміцнення історичної самосвідомості українського народу.
6. Вони дали початок багатьом процесам, розвиток яких сприяв формуванню українського етносу й української народності.
7. Галицько-Волинська держава відновила і розвинула зв’язки Русі з Європою.
8. Вона вела боротьбу проти своїх сусідів, які зазіхали на її землі, відстоювала свободу і незалежність, протягом десятиліть захищала свою землю від ворогів.
Галицько-Волинське князівство сталобезпосереднім спадкоємцем Київської Русi.
Утворене у 1199 р. Романом Мстиславовичем, воно служило опорою українській державності протягом наступного століття і проіснувало до 1340 р. Збережені Галицько-Волинським князівством українські державницькі традиції були сприйняті українською шляхтою, а згодом козацтвом, і відроджені в Українській козацькій державі.
У 1199 році на мапі Східної Європи появилась досить велика за охопленням території і сильна Галицько-Волинська держава. Її історія, за твердженням багатьох істориків, була складовою частиною історії давньоруської держави у часи феодальної роздробленості. Більше того, серед істориків поширеним є твердження, що саме Галицько-Волинська держава стала продовжувачем традицій державотворення у південно-західній частині Русі. Через це її навіть називають спадкоємницею останньої.
Проте є і такі науковці, що доводять відокремленість цих територій, зокрема галицьких теренів, котрі ще задовго до об'єднання з Волинню вийшли із сфери впливу київських князів і ввійшли в орбіту західноєвропейської історії. Принаймні останні десятиліття існування держави (до 1349 року) про це свідчать однозначно.
Об'єднання Галичини та Волині ніби знову повернули ці частини у сферу київського впливу і засновник держави, князь Роман Мстиславич, спочатку навіть висловлював свої претензії на стольний стіл у Києві. Однак історичні реалії початку XIII століття були зовсім іншими. Київський стіл на той час уже фактично втратив статус політичного центру великої держави, і Роман, хотів цього він чи не хотів, сам звернув свій погляд на захід. Власне, навіть його смерть не змінила подальшої долі з'єднаних земель, хоча після цього держава пережила нелегкий період випробувань. Тут маємо на увазі польську та угорську експансію та галицьку смуту.
Злучення окремих земель, як процес об'єднання з метою захисту від сильніших супротивників, був поширений у ті часи у Європі, де також почали утворюватися феодальні королівства. З часом те саме сталося і у нас, де Галич (земля) із Волинню також отримали такий статус. Безумовно, що політична незалежність будь-якої території співвідноситься із незалежністю економічною. Потенціал галицьких та волинських земель у ті часи базувався на сільському господарстві, хоча й інші види діяльності, зокрема ремесла, тут розвивалися по висхідній.
Високого рівня у Галицько-Волинській державі досягла культура. Давній Галич став третім після Києва і Новгорода центром зосередження давньоруського письменства. Саме тут був укладений Галицько-Волинський літопис - основне джерело з історії князівства у XIII столітті. Тут розвивались освіта, література, архітектурне будівництво, скульптура, музичне мистецтво, зокрема церковний спів, про що свідчать чисельні пам'ятки, які збереглися із княжих часів. Велику роль відігравала церква, що згодом вилилось у створення окремої Галицької митрополії.
Объяснение:
1. Галицько-Волинська держава була спадкоємницею політичних і культурних традицій Київської держави, опорою української державності, зберегла в українців почуття культурної та політичної ідентичності.
2. Була найрозвиненішою державою Європи, знаною і шанованою у світі завдяки високому розвиткові господарства, ремесла, містобудування, торгівлі, культурних надбань.
3. Після занепаду Києва вона на ціле століття продовжила існування державності на східнослов’янських землях і стала головним політичним центром України, відігравала важливу роль в історії України.
4. У переломний момент історії, об’єднуючи українські землі, Галицько-Волинська держава зберегла в українців почуття культурної та політичної ідентичності.
5. Державницькі традиції Галицько-Волинського князівства мали велике значення для збереження й зміцнення історичної самосвідомості українського народу.
6. Вони дали початок багатьом процесам, розвиток яких сприяв формуванню українського етносу й української народності.
7. Галицько-Волинська держава відновила і розвинула зв’язки Русі з Європою.
8. Вона вела боротьбу проти своїх сусідів, які зазіхали на її землі, відстоювала свободу і незалежність, протягом десятиліть захищала свою землю від ворогів.
Объяснение: