у першу збірку творів лесі українки “на крилах пісень” увійшла чудова поема “давня казка”. цю поему вона написала у 1893 році. на ту пору леся українка вже була зрілим поетом. своє місце як митець, письменниця бачила лише серед найпередовіших, революційних представників суспільства – серед робітників. у поемі “давня казка” і йдеться про роль поета і його творів в суспільному житті. тому головний герой цього твору – поет.
зовнішній портрет свого героя поетеса зображує так:
на обличчі у поета
не цвіла урода гожа,
хоч не був він теж поганий, --
от собі -- людина
його звичайною зовнішністю, та ще й фізичним нездужанням, поетеса підкреслює, що краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях.
леся українка оспівує талант свого героя : його поезія була “і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною”. за цю незвичайну здібність -- творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь.
він славив красу природи, красу вільної людської думки. на крилах мрій поет часто линув “ в таємні світи надхмарні”, але крім цього приглядався до людського лиха і намагався зброєю сміху знищувати його. далі тематика пісень митця розширюється : ось він створює сатиричні вірші, що висміюють вади людського характеру – боягузтво, пиху, хвастощі. так, запалені його піснею, люди йдуть на штурм неприступних мурів ворожого міста і здобувають його. та коли наростав конфлікт між трудящими і графом-деспотом, поет створив найкращі свої пісні. це була їдка сатира, сповнена народного гніву, ненависті до гнобителів, пройнята закликом до революційної розправи з народними кривдниками :
блакитна кров проллється,
як пробити пану груди?
тепер для поета краса невіддільна від служіння трудящим у боротьбі за волю. в ім’я захисту цієї краси він і смерть прийме. в цей час поет постає як народний митець, лицар духу, захисник трудящих, що викриває жорстоких гнобителів народу. це горда, безкорислива, саможертовна людина. на пропозицію графа продати свій хист за “гарну хату”, за золото, поет відповідає так:
“не поет, у кого думки
не літають вільно в світі,
а заплутались навіки
в золотії тонкі сіті”
отже, служіння літературі, поневоленому народові леся українка розуміла як участь у революційній боротьбі. на той час вона своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. тому в образі героя “давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої лесі українки. його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. він (як і леся українка) зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще з того часу, як існують бідні й багаті. і лише тоді, коли ця боротьба скінчиться, “то скінчиться давня казка”
на мою думку, людина, яка має талант та добре серце, може покращити життя всього народу.
серік жұманғалиұлы сәпиев (16 қараша, 1983 жыл, абай қаласы, қарағанды облысы) - боксшы, олимпиада чемпионы, халықаралық спорт шебері, қазақстанның бокс бойынша еңбек сіңірген спорт шебері, парасат орденінің кавалері (2008 жыл), отан орденінің иегері (2012)[1], спорт бойынша юнеско чемпионы атанған әлемдегі 13-ші спортшы[2], қазақстандық ең танымал боксшылардың бірі, 2014 жылдың қарашасынан бастап astana arlans командасының бас директоры.[3]
жартылай орташа салмақ пен бірінші жартылай орташа салмақта әуесқой бокстан олимпиада ойындарының чемпионы (2012), баркер кубогының иегері (2012), әлемнің екі дүркін чемпионы (2005, 2007), күміс (2011) және қола (2009) медальдарының иегері, бейжің және лондон олимпиадасында бокстан құрама команданың капитаны.
у першу збірку творів лесі українки “на крилах пісень” увійшла чудова поема “давня казка”. цю поему вона написала у 1893 році. на ту пору леся українка вже була зрілим поетом. своє місце як митець, письменниця бачила лише серед найпередовіших, революційних представників суспільства – серед робітників. у поемі “давня казка” і йдеться про роль поета і його творів в суспільному житті. тому головний герой цього твору – поет.
зовнішній портрет свого героя поетеса зображує так:
на обличчі у поета
не цвіла урода гожа,
хоч не був він теж поганий, --
от собі -- людина
його звичайною зовнішністю, та ще й фізичним нездужанням, поетеса підкреслює, що краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях.
леся українка оспівує талант свого героя : його поезія була “і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною”. за цю незвичайну здібність -- творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь.
він славив красу природи, красу вільної людської думки. на крилах мрій поет часто линув “ в таємні світи надхмарні”, але крім цього приглядався до людського лиха і намагався зброєю сміху знищувати його. далі тематика пісень митця розширюється : ось він створює сатиричні вірші, що висміюють вади людського характеру – боягузтво, пиху, хвастощі. так, запалені його піснею, люди йдуть на штурм неприступних мурів ворожого міста і здобувають його. та коли наростав конфлікт між трудящими і графом-деспотом, поет створив найкращі свої пісні. це була їдка сатира, сповнена народного гніву, ненависті до гнобителів, пройнята закликом до революційної розправи з народними кривдниками :
блакитна кров проллється,
як пробити пану груди?
тепер для поета краса невіддільна від служіння трудящим у боротьбі за волю. в ім’я захисту цієї краси він і смерть прийме. в цей час поет постає як народний митець, лицар духу, захисник трудящих, що викриває жорстоких гнобителів народу. це горда, безкорислива, саможертовна людина. на пропозицію графа продати свій хист за “гарну хату”, за золото, поет відповідає так:
“не поет, у кого думки
не літають вільно в світі,
а заплутались навіки
в золотії тонкі сіті”
отже, служіння літературі, поневоленому народові леся українка розуміла як участь у революційній боротьбі. на той час вона своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. тому в образі героя “давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої лесі українки. його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. він (як і леся українка) зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще з того часу, як існують бідні й багаті. і лише тоді, коли ця боротьба скінчиться, “то скінчиться давня казка”
на мою думку, людина, яка має талант та добре серце, може покращити життя всього народу.
серік жұманғалиұлы сәпиев (16 қараша, 1983 жыл, абай қаласы, қарағанды облысы) - боксшы, олимпиада чемпионы, халықаралық спорт шебері, қазақстанның бокс бойынша еңбек сіңірген спорт шебері, парасат орденінің кавалері (2008 жыл), отан орденінің иегері (2012)[1], спорт бойынша юнеско чемпионы атанған әлемдегі 13-ші спортшы[2], қазақстандық ең танымал боксшылардың бірі, 2014 жылдың қарашасынан бастап astana arlans командасының бас директоры.[3]
жартылай орташа салмақ пен бірінші жартылай орташа салмақта әуесқой бокстан олимпиада ойындарының чемпионы (2012), баркер кубогының иегері (2012), әлемнің екі дүркін чемпионы (2005, 2007), күміс (2011) және қола (2009) медальдарының иегері, бейжің және лондон олимпиадасында бокстан құрама команданың капитаны.