Світлови́й тиск — тиск, який світло чинить на тіло, в якому поглинається, або від якого відбивається.
Теоретично існування світлового тиску передбачив Максвелл в 1871 році, а експериментально дослідив П. М. Лебедєв у 1900.[1]
Світло складається з фотонів, кожен з яких має імпульс
де {\displaystyle \omega } \omega — циклічна частота, {\displaystyle \hbar } \hbar — зведена стала Планка, c — швидкість світла у вакуумі.
За законом збереження імпульсу при поглинанні фотона цей імпульс передається тілу, що його поглинуло. При відбитті світла імпульс фотона змінюється на протилежний, а тіло, від якого відбивається світловий промінь, отримує вдвічі більший імпульс.
Якщо на одиницю поверхні тіла в одиницю часу падає n' фотонів, поглинаючись в ній, то тиск на поверхню P дорівнює
де I — потік світлової енергії.
При відбитті світла поверхнею тіла світловий тиск вдвічі більший. При проходженні фотона наскрізь світлового тиску не виникає. Тому в загальному випадку наведену формулу потрібно скоригувати з врахуванням цих процесів.
Объяснение:
При электролизе водных растворов
а) К2СО3 сама соль не подвергается электролизу, а вместо нее на катоде и аноде происходит электролиз молекул воды:
2Н2О электролиз = 2 Н2↑ + О2↑
На катоде будет выделяться водород, а на аноде кислород.
а) Na2SO4 сама соль не подвергается электролизу, а вместо нее на катоде и аноде происходит электролиз молекул воды:
2Н2О электролиз = 2 Н2↑ + О2↑
На катоде будет выделяться водород, а на аноде кислород.
CaCl2 электролиз водного раствора будет протекать аналогично электролизу водного раствора NaCl
СаСl2 + 2 H2O электролиз Н2↑ + Сl2↑ + Ca(OH)2
в) электролиз водного раствора Ва(NO3)2 будет протекать аналогично электролизу водного раствора сульфата натрия:
сама соль подвергаться электролизу не будет, а вместо нее на катоде и аноде происходит электролиз молекул воды:
2Н2О электролиз = 2 Н2↑ + О2↑
На катоде будет выделяться водород, а на аноде кислород.
Электролиз водного раствора нитрата свинца будет протекать иначе. На катоде будет происходить восстановление ионов Pb(2+)
а на аноде будут окисляться гидроксид-ионы:
на катоде: 2Pb(2+) +4е = 2Pb(0)↓
на аноде 4ОН(-) - 4е = О2(0)↑ + Н2О
Суммарное уравнение электролиза
2Pb(NO3)2 + 2Н2О электролиз 2Pb + O2 + 4HNO3
на катоде выделяется свинец, на аноде - кислород, а в межэлектродном пространстве накапливается азотная кислота
Світлови́й тиск — тиск, який світло чинить на тіло, в якому поглинається, або від якого відбивається.
Теоретично існування світлового тиску передбачив Максвелл в 1871 році, а експериментально дослідив П. М. Лебедєв у 1900.[1]
Світло складається з фотонів, кожен з яких має імпульс
де {\displaystyle \omega } \omega — циклічна частота, {\displaystyle \hbar } \hbar — зведена стала Планка, c — швидкість світла у вакуумі.
За законом збереження імпульсу при поглинанні фотона цей імпульс передається тілу, що його поглинуло. При відбитті світла імпульс фотона змінюється на протилежний, а тіло, від якого відбивається світловий промінь, отримує вдвічі більший імпульс.
Якщо на одиницю поверхні тіла в одиницю часу падає n' фотонів, поглинаючись в ній, то тиск на поверхню P дорівнює
де I — потік світлової енергії.
При відбитті світла поверхнею тіла світловий тиск вдвічі більший. При проходженні фотона наскрізь світлового тиску не виникає. Тому в загальному випадку наведену формулу потрібно скоригувати з врахуванням цих процесів.
Объяснение: