˜ЭПОС (греч. epos — слово, повествование) , 1) то же, что эпопея, а также древние историко-героические песни (напр. , былины) . 2) Род литературный (наряду с лирикой и драмой) , повествование о событиях, предполагаемых в как бы свершившихся и вспоминаемых повествователем) . Эпос схватывает бытие в его пластической объемности, пространственно-временной протяженности и событийной насыщенности (сюжетность) . Возникает в фольклоре (сказка, эпопея, историческая песня, былина) . До 18 в. ведущий жанр литературы. Эпос — эпическая поэма. Источник ее сюжета — народное предание, образы идеализированы и обобщены, речь отражает относительно монолитное народное сознание, форма стихотворная («Илиада» Гомера, «Энеида» Вергилия) . ПР˜ОЗА (от лат. prosa), устная или письменная речь без деления на соизмеримые отрезки — стихи; в противоположность поэзии ее ритм опирается на приблизительную соотнесенность синтаксических конструкций (периодов, предложений, колонов) . Первоначально развились деловая, публицистическая, религиозно-проповедническая, научная, мемуарно-исповедническая формы. Художественная проза (рассказ, повесть, роман) преимущественно эпична, интеллектуальна в отличие от лирической и эмоциональной поэзии (но возможны лирическая проза и философская лирика) ; возникла в античной литературе; с 18 в. выдвинулась на первый план в составе словесного искусства.
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".
1) то же, что эпопея, а также древние историко-героические песни (напр. , былины) .
2) Род литературный (наряду с лирикой и драмой) , повествование о событиях, предполагаемых в как бы свершившихся и вспоминаемых повествователем) . Эпос схватывает бытие в его пластической объемности, пространственно-временной протяженности и событийной насыщенности (сюжетность) . Возникает в фольклоре (сказка, эпопея, историческая песня, былина) . До 18 в. ведущий жанр литературы. Эпос — эпическая поэма. Источник ее сюжета — народное предание, образы идеализированы и обобщены, речь отражает относительно монолитное народное сознание, форма стихотворная («Илиада» Гомера, «Энеида» Вергилия) .
ПР˜ОЗА (от лат. prosa), устная или письменная речь без деления на соизмеримые отрезки — стихи; в противоположность поэзии ее ритм опирается на приблизительную соотнесенность синтаксических конструкций (периодов, предложений, колонов) . Первоначально развились деловая, публицистическая, религиозно-проповедническая, научная, мемуарно-исповедническая формы. Художественная проза (рассказ, повесть, роман) преимущественно эпична, интеллектуальна в отличие от лирической и эмоциональной поэзии (но возможны лирическая проза и философская лирика) ; возникла в античной литературе; с 18 в. выдвинулась на первый план в составе словесного искусства.
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".