Герасим является главным героем тургеневского рассказа «Муму» . Он был глухонемым от рождения, жил сначала в деревне в небольшой избушке и работал дворником у барыни.
Природой этот человек был наделён необычайной силой. В деревне он считался самым исправным тягловым мужиком, работал за четверых. Богатырскую Силу своего героя писатель показывает нам на многочисленных примерах: «В Петров день он так сокрушительно действовал косой, что хоть бы молодой берёзовый лесок смахивать с корнем долой; у кухни выколачивал и вытряхивал бочку, перевёртывая её в руках, как детский барабан» . Образные сравнения и метафоры автора нам лучше представить и почувствовать громадную силу героя.
Герасим был влюблён в Татьяну, которая работа у барыни прачкой. Он ходил за ней по пятам, но она боялась его, каждый раз леденела от ужас а при виде его громадной фигуры Из-за этого над ним многие посмеивались. Герасим понимал это, но всё равно оставался спокойным, им в этом его главное достоинство.
В образе своего персонажа Тургенев воспевает также сострадание человека к животным, нашим братьям меньшим. Герасим щенка, который никак не мог выбраться из воды. Он подобрал бедную собачку, выхаживал её, постоянно возился с ней. Но барыня невзлюбила Муму. Чтобы не отдавать свою питомицу на расправу другим, дворник принимает решение утопить её. Многие не понимали потом, почем этот мужик так расстраивается из-за собаки. А Герасим болезненно переживал потерю. Ведь Муму была ему самым близким существом.
Трудолюбие является ещё одним положительным качеством немого. Живя в деревне, Герасим трудился не покладая рук. Любое дело спорилось у него, работал всегда ловко и проворно. Было весело наблюдать за работающим великаном, для которого труд был в радость.
Герасим симпатичен мне, так как я ценю в людях трудолюбие, доброту, достоинство. Однако в ситуации с Муму можно было бы найти другой выход. Я бы ушла от барыни вместе с собачкой и не стала топить её в реке.
19 жовтня 1811 був відкритий Царськосельський ліцей. Ліцеїсти першого випуску, до якого належав і Пушкін, через все життя пронесли особливий «ліцейський дух» – дух поваги до особистості, її гідності, дух честі і товариства, дружби і братерства. Саме в Ліцеї поет знайшов справжніх друзів. Крім того, Ліцей став для нього справжнім домом, і там же відбулося його посвячення в поети. У зв’язку з усім цим день відкриття Ліцею Пушкін незмінно відзначав віршами, зверненими до друзів юності (Пущину, Дельвигу, Кюхельбекеру). Закінчивши ліцей, випускники вирішили щорічно збиратися 19 жовтня. У ті роки, коли Пушкін був на засланні і не міг в день річниці бути разом з товаришами, він не раз надсилав присутнім своє вітання. Одне з таких дружніх послань і являє собою «19 жовтня». Жанр – дружнє послання. Сюжет. Вірш відкривається описом осіннього пейзажу і відразу ж виникає тема самотності. Поет з тугою згадує про своїх товаришів, які в цей день «бенкетують» «на берегах Неви», розмірковує про те, «ще кого не дорахувалися» його ліцейські друзі. У його спогадах друзі, яких він знайшов в Царськосільському ліцеї, постають як єдино надійні і вірні, а сам Ліцей – як «вітчизна», рідний дім: Міцний навік, о друзі, наш союз! Він, як душа, одвічний, неподільний; Незрушний він, прекрасний і свавільний, У затишку родився дружніх муз, І нас куди б не кидала година, І щастя теж куди б не привело, Незмінні ми: весь світ для нас чужина. Вітчизна нам — лиш Царськеє Село! Потім поет згадує про тих, хто не залишив опального поета і на засланні. Так, він пише про відвідини його в Михайлівському Пущино: … Поета дім опальний, О, Пущин мій, ти перший навістив; Ти звеселив вигнання день печальний, В ліцея день його перетворив. Закінчується вірш сумними роздумами про те, що з кожним днем коло друзів рідшає. Але поет висловлює надію на те, що наступного року він буде відзначати цей день разом з усіма: Промчиться рік, і знову я між вас. І прийде строк надій моїх завітних, Промчиться рік, я буду знову ваш! Центральна тема вірша “19 жовтня” – тема дружби. Тут Пушкін з серцевою теплотою звертається до друзів, згадує дні ліцею. Він говорить про дружбу ліцеїстів, що згуртувала їх у єдину сім’ю. Не випадково в одній із строф поет підкреслює, що істинних друзів він знайшов саме в Ліцеї, «інші» ж «друзі» глибоко розчарували його: Із краю в край грозою гнаний я, Серед тенет недолі грозової, Схвильований я дружбою новою, І голова схиляється моя… З благаннями печальними бентежно, З надією юнацьких світлих літ, Віддавсь другим я друзям безбережно. Та був гіркий небратній їх привіт. Все послання зігріте великою і справжньою ніжністю, глибоким щирим почуттям любові до друзів.
Сочинение.
Герасим является главным героем тургеневского рассказа «Муму» . Он был глухонемым от рождения, жил сначала в деревне в небольшой избушке и работал дворником у барыни.
Природой этот человек был наделён необычайной силой. В деревне он считался самым исправным тягловым мужиком, работал за четверых. Богатырскую Силу своего героя писатель показывает нам на многочисленных примерах: «В Петров день он так сокрушительно действовал косой, что хоть бы молодой берёзовый лесок смахивать с корнем долой; у кухни выколачивал и вытряхивал бочку, перевёртывая её в руках, как детский барабан» . Образные сравнения и метафоры автора нам лучше представить и почувствовать громадную силу героя.
Герасим был влюблён в Татьяну, которая работа у барыни прачкой. Он ходил за ней по пятам, но она боялась его, каждый раз леденела от ужас а при виде его громадной фигуры Из-за этого над ним многие посмеивались. Герасим понимал это, но всё равно оставался спокойным, им в этом его главное достоинство.
В образе своего персонажа Тургенев воспевает также сострадание человека к животным, нашим братьям меньшим. Герасим щенка, который никак не мог выбраться из воды. Он подобрал бедную собачку, выхаживал её, постоянно возился с ней. Но барыня невзлюбила Муму. Чтобы не отдавать свою питомицу на расправу другим, дворник принимает решение утопить её. Многие не понимали потом, почем этот мужик так расстраивается из-за собаки. А Герасим болезненно переживал потерю. Ведь Муму была ему самым близким существом.
Трудолюбие является ещё одним положительным качеством немого. Живя в деревне, Герасим трудился не покладая рук. Любое дело спорилось у него, работал всегда ловко и проворно. Было весело наблюдать за работающим великаном, для которого труд был в радость.
Герасим симпатичен мне, так как я ценю в людях трудолюбие, доброту, достоинство. Однако в ситуации с Муму можно было бы найти другой выход. Я бы ушла от барыни вместе с собачкой и не стала топить её в реке.
Объяснение:
“19 жовтня” Пушкін аналіз
19 жовтня 1811 був відкритий Царськосельський ліцей. Ліцеїсти першого випуску, до якого належав і Пушкін, через все життя пронесли особливий «ліцейський дух» – дух поваги до особистості, її гідності, дух честі і товариства, дружби і братерства. Саме в Ліцеї поет знайшов справжніх друзів. Крім того, Ліцей став для нього справжнім домом, і там же відбулося його посвячення в поети. У зв’язку з усім цим день відкриття Ліцею Пушкін незмінно відзначав віршами, зверненими до друзів юності (Пущину, Дельвигу, Кюхельбекеру). Закінчивши ліцей, випускники вирішили щорічно збиратися 19 жовтня. У ті роки, коли Пушкін був на засланні і не міг в день річниці бути разом з товаришами, він не раз надсилав присутнім своє вітання. Одне з таких дружніх послань і являє собою «19 жовтня». Жанр – дружнє послання. Сюжет. Вірш відкривається описом осіннього пейзажу і відразу ж виникає тема самотності. Поет з тугою згадує про своїх товаришів, які в цей день «бенкетують» «на берегах Неви», розмірковує про те, «ще кого не дорахувалися» його ліцейські друзі. У його спогадах друзі, яких він знайшов в Царськосільському ліцеї, постають як єдино надійні і вірні, а сам Ліцей – як «вітчизна», рідний дім: Міцний навік, о друзі, наш союз! Він, як душа, одвічний, неподільний; Незрушний він, прекрасний і свавільний, У затишку родився дружніх муз, І нас куди б не кидала година, І щастя теж куди б не привело, Незмінні ми: весь світ для нас чужина. Вітчизна нам — лиш Царськеє Село! Потім поет згадує про тих, хто не залишив опального поета і на засланні. Так, він пише про відвідини його в Михайлівському Пущино: … Поета дім опальний, О, Пущин мій, ти перший навістив; Ти звеселив вигнання день печальний, В ліцея день його перетворив. Закінчується вірш сумними роздумами про те, що з кожним днем коло друзів рідшає. Але поет висловлює надію на те, що наступного року він буде відзначати цей день разом з усіма: Промчиться рік, і знову я між вас. І прийде строк надій моїх завітних, Промчиться рік, я буду знову ваш! Центральна тема вірша “19 жовтня” – тема дружби. Тут Пушкін з серцевою теплотою звертається до друзів, згадує дні ліцею. Він говорить про дружбу ліцеїстів, що згуртувала їх у єдину сім’ю. Не випадково в одній із строф поет підкреслює, що істинних друзів він знайшов саме в Ліцеї, «інші» ж «друзі» глибоко розчарували його: Із краю в край грозою гнаний я, Серед тенет недолі грозової, Схвильований я дружбою новою, І голова схиляється моя… З благаннями печальними бентежно, З надією юнацьких світлих літ, Віддавсь другим я друзям безбережно. Та був гіркий небратній їх привіт. Все послання зігріте великою і справжньою ніжністю, глибоким щирим почуттям любові до друзів.