1) Кто является героем произведений А.Г.Алексина? Чему учат книги писателя?
2) Прочтите отрывок из повести А.Г.Алексина. Найдите выражения, которые подчёркивают состояние влюбленности мальчика.
5) Объясните пословицу: "Красив тот , кто красиво поступает". Как связана эта пословица с содержанием отрывка из повести
произведение : "Звоните и приезжайте" «А.Г.Алексин»
Виктор Михайлович Васнецов родился 15 мая 1848 года в селе Лопьяле Вятской губернии. Отец, священник Михаил Васильевич Васнецов, всю душу вкладывал в шестерых детей. Он не просто воспитывал детей в соответствии с религиозными правилами, но делал все, чтобы они выросли разносторонне развитыми. Но маленький Витя рос в окружении сказаний и поверий.
С раннего детства Виктор рисовал, и в работах мальчика чувствовался талант. Академию Виктор Васнецов окончил в 1873 году, а выставляться начал еще во время учебы, в 1869 году. Сначала работы художника включались в экспозиции Академии. Позже, после его вступления в 1878 году в Товарищество передвижных художественных выставок, – в выставках, организуемых товариществом.К этому периоду относятся его произведения «Витязь на распутье», «Алёнушка», «Иван-Царевич на Сером Волке», «Три богатыря».
Кроме написания картин Васнецов рисовал портреты, делал иллюстрации к книгам, создавал эскизы архитектурных сооружений и расписывал храмы в разных городах России. 23 июля 1926 в возрасте 78 лет В.М.Васнецов умер. Виктор Михайлович Васнецов оставил богатое наследие потомкам. Многие его работы были уничтожены после революции 1917 года. Но и сейчас мы можем любоваться шедеврами великого русского живописца 19-20 веков.
Можна сказати, що сюжет англійського драматурга Б. Шоу навіяний давньогрецьким міфом, але проблематика п'єси значно ширша. На перший план виступає не тільки творець, а також його створіння (тому багато режисерів змінюють назву вистави — "Моя прекрасна леді"). Головний конфлікт п'єси, навіяний міфом про Пігмаліона, її дискусійний характер у питанні, наскільки одна людина має право втручатися в долю іншої людини, навіть з найкращими намірами, чи може вона, визначаючи для когось межі поведінки, сама не дотримуватися їх.
Уклавши парі, що доведуть мову й манери жалюгідної квіткарки до рівня дами з вищого суспільства, професор Хіґгінс і полковник Пікерінг спочатку й не мали гадки, що їм прийдеться дбати не тільки про зовнішність Елізи, про її вміння правильно вимовляти звуки та будувати речення. "Згадайте, що ви — людська істота, яку наділено душею й небесним даром членороздільної мови, що ваша рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона і Біблії", — кажуть Елізі.
Але мова — не тільки зовнішній прояв, форма, це, значною мірою, зміст особистості, її загальна культура, це показник не тільки щабель на соціальних сходах, але й людської гідності, душі, нарешті.
"Я тільки й думаю, що про цю дівчину і про її прокляті голосні та приголосні. Навіть втомився — стільки доводиться про неї думати. І не тільки думати, але й вивчати кожний рух її губ, її щелеп, її язика, не кажучи вже про її душу, — а це найнепорозуміліше", — проголошує Генрі Хіґґінс, але про душу Елізи, що пробудилася, про її майбутнє, про нову особистість, яку він та його друг створили, він і не подумав.
Дівчина не може повернутися до свого минулого: вона переросла роль вуличної квіткарки, як і взагалі роль продавця, служниці, компаньонки. Перед нами вишукана світська дама, яка, завдяки наданим урокам життя, вже не тільки підкоряється своєму вчителеві-творцю, а й сама удосконалює себе. її не зовсім задовольняє теперішній стан: зробивши з неї справжню леді, професор Хіґґінс забуває про елементарні закони поведінки у присутності дами — як у манерах, так і в розмові. Людська гідність Елізи обурюється проти цього, і на її бік стають і мати професора, і його домоправителька, які, до речі, раніше мирилися з вадами Хіггінса. Паростки нової душі міцніші. Раз давши людині змогу відчути своє нове становище, його вже не можна відібрати. "Я не дитина й не цуценя, і мене не можна купити шматочком цукру", — дорікає Еліза.
Але до справжнього, бажаного, хоч ще туманного майбутнього дуже далеко. Професору Хіґґінсу самому треба багато чого ще зрозуміти й... підрости до рівня прекрасної леді Елізи, до рівня його Галатеї.
Навіть старий смітникар Дуліттл, ставши жертвою необдуманих жартівливих слів професора, теж примушений змінити власну долю. Здавалося б, він у виграші, розбагатів, кинув своє непрестижне заняття, вирішив, нарешті, повінчатися, але він втратив свій вільний вибір. Йому нав'язано — не більше, не менше б життя. "Що він зі мною зробив? Згубив мене. Зв'язав мене й віддав у лапи буржуазної моралі", — скаржиться Дуліттл.
Звичайно, це питання й досі є предметом дискусії, містить у собі чималу проблему, але в цьому актуальність твору видатного драматурга. Б. Шоу не стільки говорить про можливості творця, автора шедевра, скільки про його відповідальність за власний витвір, про те, що його власна душа повинна бути чистою і вчинки — навіть у дрібницях — високоморальні.
Объяснение: