1.Лиро-эпостық жырлар туралы мазмұндаудың жоспарын құрып, жазыңдар. 2. Мәтін мазмұны бойынша тест сұрақтарын құрастырыңдар

3. Мәтіннен зат есім+сын есімнен тұратын сөз тіркестерін теріп жазыңдар.

4. Жібектің сұлулығы мен адамгершілік парасаттылығын салыстыра талдаңдар.​

Справжнє ім'я чудового американського новеліста О. Генрі — Вільям Сідней Портер.

Письменника називають співцем долі маленької людини. У його творах немає визначних подій, його персонажі не є видатними особистостями або людьми, здатними на подвиг. Його герої — це звичайні люди, що діють у звичайних обставинах, з маленькими радощами та великим сумом. Вони добрі, але часто безпорадні в жорстокому світі, проте постійно намагаються хоч трішечки змінити своє сіре життя, зробити його кращим.

Великою увагою до маленької людини відзначається і новела «Останній листок». О. Генрі знайомить нас одразу з трьома непримітними людьми: двома художницями-початківцями Джонсі і Сью та старим художником-невдахою Берманом. Джонсі тяжко захворіла і вирішила, що помре, коли відлетить останній листок плюща за вікном. З кожним днем ставало все менше листків, з кожним днем наближалася до дівчини смерть. її подруга Сью про все розповіла Берману, і той, що все життя мріяв написати шедевр, здійснює свою заповітну мрію: малює листок плюща та чіпляє його на гілку. Це він робив у сильну негоду, тому застудився й помер. А Джонсі, яка думала, що відлетів останній листок, наблизивши до неї смерть, раптом побачила, що він все ще тримається. У дівчини прокинулася жага до життя, вона повірила в те, що одужає. І одужала завдяки шедевру старого Бермана. Так, цей невеличкий листок — справжній шедевр. Не з художньої точки зору, ні. У нього була вкладена любов до людини, віра в її сили, бажання добра. І людяність перемогла.

О. Генрі показав героїв із доброю душею, змушуючи нас пильно придивлятися до кожної людини, вчитися бути гуманним до всього, що оточує.

Сначала детство, проведенное в мансардах под крышами близко стоящих домов, розовый куст, заглядывающий в оба их окошка летом, и горячая любовь Герды к маленькому мальчику- соседу, ее мужество и самоотверженность в поисках пропавшего друга. Только человеческие чувства могли пробить ледяной панцирь, сковавший мальчика в чертогах Снежной королевы. И такое чувство не потерялось в испытаниях , пережитых Гердой. "В это-то время в огромные ворота, которыми были буйные ветры, входила Герда. И перед нею ветры улеглись, точно заснули. Она вошла в огромную пустынную ледяную залу и увидела Кая. Она тотчас узнала его, бросилась ему на шею, крепко обняла его и воскликнула: --Кай, милый мой Кай! Наконец-то я нашла тебя! Но он сидел все такой же неподвижный и холодный. И тогда Герда заплакала; горячие слезы ее упали ему на грудь, проникли в сердце, растопили ледяную кору, растопили осколок. Кай взглянул на Герду и вдруг залился слезами и плакал так сильно, что осколок вытек из глаза вместе со слезами. Тогда он узнал Герду и обрадовался: --Герда! Милая Герда!.. Где же это ты была так долго? Где был я сам? - И он оглянулся вокруг. --Как здесь холодно, пустынно! И он крепко прижался к Герде. А она смеялась и плакала от радости. И это было так чудесно, что даже льдины пустились в пляс, а когда устали, улеглись и составили то самое слово, которое задала сложить Каю Снежная королева".