1. Очень коротко сведения об авторе (2-3 предложения). 2. Тема (о чём книга); проблема или проблематика (вопрос или вопросы, над которыми автор предлагает задуматься читателям). 3. Очень коротко изложить цепь основных событий. 4. Главные герои произведения. 5. Какой герой понравился больше всего и почему? 6. Общие впечатления о Книге А.С.Пушкин. станционный смотритель
Комические явления, увиденные автором в жизни, переносятся им на страницы его юмористических или сатирических произведений. При сатиры автор обличает и высмеивает отрицательные явления.
Для того чтобы представить предмет в уничижительном, нелепом, смешном виде, сатирик использует разнообразные изобразительно-выразительные средства: гиперболу, иронию, аллегорию и другие.
С сатирической аллегорией вы встречались в баснях И. А. Крылова. Вы помните, что басенный муравей — олицетворение трудолюбия («Стрекоза и муравей»), свинья — невежества («Свинья под дубом»), ягнёнок — кротости («Волк и ягнёнок»).
Иронию, то есть скрытую насмешку, и гиперболу можно обнаружить у Джонатана Свифта. Нам становится смешно, когда Гулливер иронично, скрывая улыбку, с серьёзным видом рассуждает о нелепых действиях лилипутов. Смех вызывает и сама ситуация, когда огромный человек попал в плен к маленьким людям, и преувеличенный ужас, который испытали приближённые императора при звуках выстрела из оружия Гулливера.
Объяснение:
Чисте мистецтво» (або «мистецтво для мистецтва», або «естетична критика»), напрям в російській літературі і критиці 50-60-х ХІХ ст., яке характеризується поглибленим увагою до духовно-естетичним особливостям літератури як виду мистецтва, що має Божественний джерело Добра, Любові і Краси.Традиційно цей напрям пов'язують з іменами А. В. Дружиніна, В. П. Боткіна, П. В. Анненкова, С. С. Дудишкін. З поетів позиції «чистого мистецтва» поділяли А. А. Фет, А. Н. Майков, Н. Ф. Щербина. Головою школи був А. В. Дружинін. У своїх літературних оцінках критики розробляли не тільки поняття прекрасного, власне естетичного, а й категорії морально-філософського, а часом і соціального порядку. У словосполучення «чисте мистецтво» був ще один сенс - «чисте» в значенні досконалого, ідеального, абсолютно художнього. Чисте - це, перш за все, духовно наповнене, сильне по самовираження мистецтво. Позиція прихильників «чистого мистецтва» полягала не в тому, щоб відірвати мистецтво від життя, а в тому, щоб захистити його справді творчі принципи, поетичне своєрідність і чистоту його ідеалів. Вони прагнули до ізоляції від суспільного життя (це неможливо здійснити нікому), а до творчої свободи в ім'я утвердження принципів досконалого ідеалу мистецтва, «чистого», значить, незалежного від дріб'язкових потреб і політичних пристрастей.Напр., Боткін говорив про мистецтво як мистецтво, вкладаючи в це вираження весь комплекс понять, що відносяться до вільного від соціального замовлення і досконалого за своїм рівнем творчості. Естетичне - тільки компонент, хоча і надзвичайно важливий, в системі уявлень про справжнє мистецтво. Анненков частіше, ніж Боткін, виступав з критичними статтями. Йому належить понад два десятки об'ємних статей і рецензій, фундаментальна праця «Матеріали для біографії Олександра Сергійовича Пушкіна» і, мабуть, найбагатші в мемуаристиці XIX в. «Літературні спогади». Важливим пунктом в естетичних поглядах Анненкова було питання про художності мистецтва. Анненков не заперечують «впливу» мистецтва на суспільство, але вважає це можливим за умови справжньої художності. І вираз «чисте» означає тут не ізоляцію мистецтва від насущних запитів суспільного життя, а досконалість його якості, причому - не тільки по лінії форми, а й змісту. Дружинін засновував свої судження про мистецтво на трьох, найважливіших з точки зору його естетичної системи положеннях: 1) Мистецтво - вищий ступінь прояву людського духу, що має Божественний джерело, в якій дуже складно і специфічно поєднується «ідеальне» і «реальне»; 2) Мистецтво має справу з загальнозначущий, розкриваючи його, проте, через «внутрішній» світ окремої людини і навіть «зокрема» за до краси, прекрасних (при наявності ідеалу) образів; 3) Стимулюючи устремління людини до ідеалу, мистецтво і література не можуть, однак, підпорядкувати себе громадському прагматизму до такої міри, щоб втратити свою головну перевагу - залишатися джерелом морального перетворення, засобом залучення людини до вищих і вічних цінностей духовного буття.