1. Прочитайте текст.
Вовка примчался через десять минут. На моём столе лежал раскрытый том Пушкина. Такую толстенную книгу Вовка никогда не видал.
– Давай почитаем! – торопился Вовка.
Как мы читали Пушкина! Первый раз – самостоятельно, без руководства взрослых, пусть даже очень хороших и мудрых. Как захлёбывались мы радостью познания неизвестных доселе слов и чувств – точно подкрались к благодатному источнику, который зачем-то прятали от нас прежде, давая из него лишь по глоточку отфильтрованной влаги. И вот мы пьём медленно, без всяких помех, и нам ломит зубы студёность и новизна. Мы были полны восторга, ещё не умея выразить то, что переполняет нас до самого края, а, только слушая себя, своё сердце, слушая, как замирает оно, когда возносит вдруг душу какая-то волна, и как обрывается всё внутри, когда волна эта бросает вниз, словно испытывая нашу прочность.
Мы ещё не знали, что стихи Пушкина обладают этим волшебным умением, что волнуют нас образы и видения, слагаемые из слов, и что мы переживаем одно из самых счастливых мгновений, которые даруются человеку. Отныне, встречаясь, мы с Вовкой вели странные речи, в которых незримо присутствовал Александр Сергеевич. Ну, например, я спрашивал своего друга: – Как ты вчера до дому довлачился?В обитель дальнюю?
А Вовка отвечал: – Поздно уже прикандыбал. Почти пред ясным восходом зари.
Говоря друг другу эти слова, мы, конечно, шутили, но не так, чтобы очень. С нас в ту пору со взрослой строгостью в голосе, что это мы так по-дурацки шутим, мы бы, наверное, смутились и перестали вставлять в свою речь пушкинские слова, но мы ведь переговаривались негромко, говоря друг дружке свои замечательные тирады, и, по крайней мере, никому другому знаний своих не демонстрировали.
Лишь однажды Вовка сорвался. Так уж выходило, что слова эти и выражения легко и радостно впитывала наша память, похожая на губку, да ведь ещё мы и упражнялись, вставляя в свои речи пушкинские обороты, поэтому Вовку было трудно судить за раскрытие тайны, когда он вдруг сжал кулак и крикнул:
– Вострепещи, тиран! Уж близок час паденья!
Это было в начале последнего урока. Анна Николаевна рассказывала про последние известия с фронта, а Вовка, такая у него была почётная обязанность, передвигал флажки на карте под руководством учительницы.
Наши били фрицев, флажки двигались каждый день, расширяя фронт атак, и в тот день скакнули далеко вперёд. Вот Вовка и не выдержал.
Все засмеялись его необыкновенным словам – все, кроме меня и Анны Николаевны. Учительница же заглянула Вовке прямо в глаза, а потом долго смотрела ему вслед, пока мой друг, притихший, медленно, словно раненый, шёл к парте, усаживался, лез зачем-то в портфель.
– М-мда! – задумчиво произнесла Анна Николаевна. После небольшой паузы она сказала:
– Ребята, а давайте проведём в классе конкурс на лучшего исполнителя стихотворений Пушкина!
(По А.А. Лиханову)*
* Лиханов Альберт Анатольевич (род.в 1935 г.) – писатель, журналист, председатель Российского детского фонда.
Задание 1.
В каком варианте ответа содержится информация, необходимая для обоснования ответа на во Почему Вовка „не выдержал” и однажды „сорвался”?»
- Вовка в этот момент впервые почувствовал волшебство и красоту пушкинских стихов, которые потрясли его до глубины души.
- Смех одноклассников расстроил Вовку, потому что он не мог смириться с тем, что ребята смеются над стихами Пушкина.
- Успехи наших войск на фронтах вселили в душу мальчика надежду, что час расплаты для врага близок.
- Радость познания неизвестных доселе слов и чувств переполняли Вовку, он не мог пережить этот восторг в одиночку и продекламировал стихи Пушкина на уроке.
Задание 2.
Напишите развернутый ответ (7-8 предложений) на во Как вы понимаете смысл фрагмента текста: «Мы ещё не знали, что стихи Пушкина обладают этим волшебным умением, что волнуют нас образы и видения, слагаемые из слов, и что мы переживаем одно из самых счастливых мгновений, которые даруются человеку»?
Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга "Якщо" увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті.
Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки "білих людей", які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному "кодексу честі". Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію "білих". (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.)
У вірші "Якщо" Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: "А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?" На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: "добро-зло", "життя — смерть", "дія — пасивність". Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші "Якщо" він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець "справжньої" людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, "зціпивши зуби", триматися в руслі особистих ідеалів.
Текст мой, не с инета:
Когда то я прочитала рассказ Куприна "Чудесный доктор". Этот рассказ наполнен доброй и чудесной атмосферой рождества. В нем происходит чудо которое перевернуло жизнь всех героев рассказа. Чудесный доктор- это доктор который подарил несчастным людям хорошую жизнь. Это был знаменитый доктор , а также и профессор Пирогов. Мне очень нравится рассказ Куприна "Чудесный доктор" он учит быть отнюдь не равнодушным к проблемам и также проблемным вопросам других и не любить самого себя.(ну точнее любить себя можно,но не быть эгоистами)