1. Вопросы по содержанию текста сказки В. А. Жуковского "Сказка о царе Берендее". 1) Понравилась ли вам сказка? 2) Что особенно запомнилось? 3) Назовите главных героев сказки? 4) Какие испытания Иван-царевич? 5) Чем закончилась сказка? 6) За кого и в какой момент вы пережили? 7) Чему учит эта сказка? 8) Какой урок для себя извлекли? 9) Как описаны герои сказки?
більшість подій, про які йдеться в «пригодах тома сойєра», узято з реального життя. у книжці письменник згадав про роки свого дитинства в містечку ганніі, яке у творі отримало назву санкт-петербург (американці люблять давати маленьким містечкам гучні назви столиць, тому країна має кілька парижів, єрусалимів тощо; можливо, ці назви свого часу нагадували емігрантам про покинуті рідні місця), у передмові до твору марк твен зазначив, що том сойєр увібрав у себе риси характерів трьох хлопчиків.
хто ж ці троє? це сам юний семюел клеменс, котрий не дуже любив учитися і був здатний на різні витівки, його шкільний товариш віллі боуен, а також томас сойєр з міста шоунітауна, з яким митець познайомився раніше. під іменем тітоньки поллі марк твен зобразив свою матір, а під іменем беккі тетчер — одну зі своїх шкільних подруг, з якою одного разу заблукав у страшних лабіринтах печери поблизу ганні. свого друга — маленького волоцюгу тома бленкеншипа — марк твен увічнив в образі гекльберрі фінна. безлюдний острів, куди втекли герої книжки, насправді існував на річці міссісіпі за життя письменника.
портрет (фр., . portrait) — один із засобів художнього зображення персонажа твору, змалювання (опис) людини, її зовнішнього вигляду, виразу обличчя, одягу, рухів, поведінки тощо.
письменники по-різному створюють портрети. митці можуть описувати персонажів стисло (лише кількома штрихами), або докладно, укрупнено (немовби зблизька), або віддалено. портрет може бути створений словами автора або висловлюваннями інших персонажів (можливе поєднання різних точок зору), у другому випадку портрет стає багатограннішим, бо подається з різних ракурсів. у портреті зображують зовнішні або внутрішні риси героя (або ті й ті одночасно). портрети можуть бути незмінними (сталими) або мінятися протягом твору, у ході розвитку подій, а зміна портрета засвідчує зміни в характері персонажа. через портрет автор висловлює ставлення до героя, визначає моменти, які є важливими для розуміння його характеру і подій.
сюжет (фр. sujet) — художня послідовність подій у літературному творі.
сюжет тісно пов’язаний з темою твору, він є її реалізацією в художньо вибудуваному ланцюгу подій. для розуміння сюжету важливо знати не тільки те, які, власне, події покладені в його основу, а й те, як вони поєднуються між собою, як вони поєднані в тексті, які події укрупнено, які пропущено автором і т. д.
складники (частини) сюжету:
експозиція — знайомство з героями твору, обставинами їхнього життя, часом і місцем, де відбуваються події;
зав’язка — ключовий момент розгортання подій, різкий поворот у їх перебігу;
розвиток дії — подальше розгортання подій твору (стрімко або уповільнено, послідовно або непослідовно тощо); це найбільша за обсягом частина твору, коли розкриваються характери персонажів, відбуваються основні зіткнення між ними;
кульмінація — найвищий момент напруження в розвитку дії (у великих творах буває кілька таких кульмінаційних моментів);
розв'язка — події, що завершують твір, вирішують основні питання й зіткнення у творі, повідомляють про результат розвитку подій.
у літературному творі може бути не одна, а декілька сюжетних ліній. великі твори можуть складатися з цілої низки менших частин, що мають окремі сюжети, хоча и поєднані спільними персонажами, загальною темою.
розділ другий
настала субота. літо вирувало яскравими барвами й свіжістю, буяло життям. у кожному серці бриніла мелодія, а коли серце було молоде, вона виливалася в пісню. обличчя кожного променилося радістю, кожний крокував пружно й бадьоро. білі акації стояли у цвіту й сповнювали повітря пахощами. кардіфська гора, що підносилася над містом, укрилася зеленню. віддалік вона здавалася обітованою землею — чудесною, безтурботною, привабливою.
том вийшов на вулицю з відром вапна та довгою щіткою. він зміряв поглядом паркан, і радість його в одну мить згасла в душі, а натомість у неї ввійшла туга. тридцять ярдів дощаного паркана заввишки дев’ять футів! життя здалося йому безглуздим, існування — важким тягарем. зітхнувши, він умочив щітку у вапняний розчин, провів нею по верхній дошці паркана, потім зробив те саме знову і знову й зупинився: якою ж крихітною була біла смужка порівняно з безмежним простором небіленого паркана! у розпачі він сів на землю під деревом. із хвіртки підстрибнем вибіг джим. у руці в нього було бляшане відро. він наспівував пісеньку «дівчина з буффало». ходити по воду до міської помпи тому завжди здавалося неприємним заняттям, але тепер він подумав, що воно не таке вже й погане. він згадав, що біля помпи завжди збирається багато людей: білі, мулати1, чорношкірі; хлопчики й дівчатка, чекаючи своєї черги, сидять, відпочивають, міняються іграшками, сваряться, б’ються, пустують. він згадав також, що хоча до помпи було якихось півтораста кроків, джим ніколи не повертався додому раніш як за годину, та й то майже завжди доводилося бігати за ним.
1 мулати — нащадки від змішаних шлюбів чорношкірих і білих.
Не делая обычного вступления, отвечаю на вопрос, поставленный в теме сочинения: нет сомнения, нужен. его называли в свое время «прокурором общественной жизни». «я благоговею перед » — говорил т. г. шевченко. «какая суровость! какие глаза судьи! какая за всем этим чувствуется особенная, твердая, подлинная доброта! это лицо подвижника» (а. в. луначарский). мужественный, принципиальный, салтыков всегда держался независимо по отношению к начальству, действовал смело и решительно. ему удалось пресечь немало чиновничьих плутней, разоблачить и покарать не одного взяточника. неоднократно вступался он за бесправных крестьян. «я не в обиду мужика. будет с него, » его прозвали «вице-робеспьером». к его титулу прокурора добавилось важное уточнение: «от врагов внутренних». пример честного служения своему народу — великое благо в любое, время, и особенно — в наше. однако салтыков-щедрин все больше убеждался в том, что деятельность чиновника, пусть даже честного и справедливого, не может к улучшению жизни при существующем общественном строе. преемственные связи соединяют щедрина с гоголем; благоговейное отношение к автору «ревизора», «мертвых душ» щедрин сохранил до конца жизни. это у гоголя он научился создавать широкие обобщения, столь же емкие образы-типы. мы помним, что за образами помещиков и чиновников губернского города у гоголя встает вся россия «мертвых душ». точно так же и за щедринскими органчиками и пескарями просматривались образы российских самодержцев и трусливых обывателей. салтыков хорошо понимал, откуда возникает взяточничество, какими фактами жизни оно поддерживается, как оно могло бы быть истреблено. «сквозь смех» в его сатире слышатся не просто слезы, а гнев, жгучая ненависть. и враги не могли это не чувствовать. ни один из писателей не подвергался таким цензурным гонениям, как салтыков-щедрин. «я — эзоп и воспитанник цензурного ведомства», — говорил он о себе сам. чтобы обойти цензурные препятствия, сатирик создает особый язык. этот язык он называет «эзоповским», а манеру «рабьей», так как рождается она в обществе, где нет свободы слова. нам все это понятно, даже терминология подходит. хотя художественную правду нельзя сводить к правдоподобию. и это великолепно видно в произведениях щедрина. в его сатире появляются фантастические учреждения: «министерство побед и одолений», «департамент государственных умопомрачений»; фантастические должности: «чиновник для преступлений»; «чиновник для чтения в сердцах». я думаю, что если «порыться» в наших нынешних названиях учреждений и должностей, то можно найти и похлеще. салтыков-щедрин изобрел прозвища, слова-характеристики, которые сразу стали крылатыми и вполне приложимы к фактам нашей современной жизни: «пенкосниматели» (о , которым все равно, что писать), «головотяп», «карась-идеалист», «помпадуры» (о чиновниках, от «помпа» — показная пышность, и «дур» — корень слова «дурак»), щедрин знал свою страну лучше кого бы то ни было. знал ее и любил (вспомним лермонтовское: «люблю отчизну я, но странною »). «нет опаснее человека, который равнодушен к судьбам родной страны», — утверждал он. именно любовью к родине, я думаю, питается его сатира, его «серьезный и жесткий юмор». на сомнения щедрина о целесообразности своей деятельности и. с. тургенев ответил так: «кто возбуждает ненависть — тот возбуждает и любовь». любовью к отчизне объяснялась ненависть щедрина к тем, у кого «на языке — «государство», а в мыслях — пирог с казенной начинкой». как современно звучат сегодня эти слова великого сатирика! разве мало у нас людей, кто думает только о «пироге с казенной начинкой», хотя на словах печется о благе народа и государства! или еще вот такие слова щедрина: «кого ни послушаешь — все на что-то негодуют, жалуются, вопиют. а есть и такие, которые участвуют во всех пакостях и, хохоча, приговаривают: ну где же такое безобразие видано? даже расхитители казенного имущества и
більшість подій, про які йдеться в «пригодах тома сойєра», узято з реального життя. у книжці письменник згадав про роки свого дитинства в містечку ганніі, яке у творі отримало назву санкт-петербург (американці люблять давати маленьким містечкам гучні назви столиць, тому країна має кілька парижів, єрусалимів тощо; можливо, ці назви свого часу нагадували емігрантам про покинуті рідні місця), у передмові до твору марк твен зазначив, що том сойєр увібрав у себе риси характерів трьох хлопчиків.
хто ж ці троє? це сам юний семюел клеменс, котрий не дуже любив учитися і був здатний на різні витівки, його шкільний товариш віллі боуен, а також томас сойєр з міста шоунітауна, з яким митець познайомився раніше. під іменем тітоньки поллі марк твен зобразив свою матір, а під іменем беккі тетчер — одну зі своїх шкільних подруг, з якою одного разу заблукав у страшних лабіринтах печери поблизу ганні. свого друга — маленького волоцюгу тома бленкеншипа — марк твен увічнив в образі гекльберрі фінна. безлюдний острів, куди втекли герої книжки, насправді існував на річці міссісіпі за життя письменника.
портрет (фр., . portrait) — один із засобів художнього зображення персонажа твору, змалювання (опис) людини, її зовнішнього вигляду, виразу обличчя, одягу, рухів, поведінки тощо.
письменники по-різному створюють портрети. митці можуть описувати персонажів стисло (лише кількома штрихами), або докладно, укрупнено (немовби зблизька), або віддалено. портрет може бути створений словами автора або висловлюваннями інших персонажів (можливе поєднання різних точок зору), у другому випадку портрет стає багатограннішим, бо подається з різних ракурсів. у портреті зображують зовнішні або внутрішні риси героя (або ті й ті одночасно). портрети можуть бути незмінними (сталими) або мінятися протягом твору, у ході розвитку подій, а зміна портрета засвідчує зміни в характері персонажа. через портрет автор висловлює ставлення до героя, визначає моменти, які є важливими для розуміння його характеру і подій.
сюжет (фр. sujet) — художня послідовність подій у літературному творі.
сюжет тісно пов’язаний з темою твору, він є її реалізацією в художньо вибудуваному ланцюгу подій. для розуміння сюжету важливо знати не тільки те, які, власне, події покладені в його основу, а й те, як вони поєднуються між собою, як вони поєднані в тексті, які події укрупнено, які пропущено автором і т. д.
складники (частини) сюжету:
експозиція — знайомство з героями твору, обставинами їхнього життя, часом і місцем, де відбуваються події;
зав’язка — ключовий момент розгортання подій, різкий поворот у їх перебігу;
розвиток дії — подальше розгортання подій твору (стрімко або уповільнено, послідовно або непослідовно тощо); це найбільша за обсягом частина твору, коли розкриваються характери персонажів, відбуваються основні зіткнення між ними;
кульмінація — найвищий момент напруження в розвитку дії (у великих творах буває кілька таких кульмінаційних моментів);
розв'язка — події, що завершують твір, вирішують основні питання й зіткнення у творі, повідомляють про результат розвитку подій.
у літературному творі може бути не одна, а декілька сюжетних ліній. великі твори можуть складатися з цілої низки менших частин, що мають окремі сюжети, хоча и поєднані спільними персонажами, загальною темою.
розділ другий
настала субота. літо вирувало яскравими барвами й свіжістю, буяло життям. у кожному серці бриніла мелодія, а коли серце було молоде, вона виливалася в пісню. обличчя кожного променилося радістю, кожний крокував пружно й бадьоро. білі акації стояли у цвіту й сповнювали повітря пахощами. кардіфська гора, що підносилася над містом, укрилася зеленню. віддалік вона здавалася обітованою землею — чудесною, безтурботною, привабливою.
том вийшов на вулицю з відром вапна та довгою щіткою. він зміряв поглядом паркан, і радість його в одну мить згасла в душі, а натомість у неї ввійшла туга. тридцять ярдів дощаного паркана заввишки дев’ять футів! життя здалося йому безглуздим, існування — важким тягарем. зітхнувши, він умочив щітку у вапняний розчин, провів нею по верхній дошці паркана, потім зробив те саме знову і знову й зупинився: якою ж крихітною була біла смужка порівняно з безмежним простором небіленого паркана! у розпачі він сів на землю під деревом. із хвіртки підстрибнем вибіг джим. у руці в нього було бляшане відро. він наспівував пісеньку «дівчина з буффало». ходити по воду до міської помпи тому завжди здавалося неприємним заняттям, але тепер він подумав, що воно не таке вже й погане. він згадав, що біля помпи завжди збирається багато людей: білі, мулати1, чорношкірі; хлопчики й дівчатка, чекаючи своєї черги, сидять, відпочивають, міняються іграшками, сваряться, б’ються, пустують. він згадав також, що хоча до помпи було якихось півтораста кроків, джим ніколи не повертався додому раніш як за годину, та й то майже завжди доводилося бігати за ним.
1 мулати — нащадки від змішаних шлюбів чорношкірих і білих.