1) Приближается время отъезда героя. Уже месяц их сказка любви длится, они часто встречаются в лесу, так как старая Мануйлиха гостя встречает с неприкрытой злобой. Герой, хотя и с трудом может представить себе Олесю среди жён его сослуживцев, заговаривает с возлюбленной об отъезде и женитьбе. Та, в свою очередь, относится к его словам настороженно – она не желает сковывать его обещанием, но хотела бы пойти с любимым. Ей нужно время, чтобы всё обдумать и поговорить с бабушкой. Девушка, как и прежде, страшится церкви.
2) На Троицу Иван Тимофеевич был вынужден отправиться по делам в соседнее местечко. На обратном пути со всех сторон его преследуют враждебные взгляды, пьяница выкрикивает непристойности. Герой приходит в ярость. Ярмола встречает барина со злой усмешкой и рассказывает о сегодняшней «потехе»: перебродские девчата словили ведьму на площади и избили её. Иван Тимофеевич спрашивает, какую ведьму, хотя сам уже знает, о ком идёт речь. Это была Олеся. Переборов свой страх, девушка пришла в церковь и, пытаясь не обращать внимания на косые взгляды, выстояла обедню. На выходе ей нагрубили, обсмеяли её, а затем какая-то старуха прокричала, что ведьму нужно вымазать дёгтем. Все принялись ловить Олесю. Девушке удалось сбежать, хотя вслед ей летели камни. Напоследок она развернулась и прокричала толпе, что им ещё предстоит вспомнить это и «наплакаться досыта».
Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
1) Приближается время отъезда героя. Уже месяц их сказка любви длится, они часто встречаются в лесу, так как старая Мануйлиха гостя встречает с неприкрытой злобой. Герой, хотя и с трудом может представить себе Олесю среди жён его сослуживцев, заговаривает с возлюбленной об отъезде и женитьбе. Та, в свою очередь, относится к его словам настороженно – она не желает сковывать его обещанием, но хотела бы пойти с любимым. Ей нужно время, чтобы всё обдумать и поговорить с бабушкой. Девушка, как и прежде, страшится церкви.
2) На Троицу Иван Тимофеевич был вынужден отправиться по делам в соседнее местечко. На обратном пути со всех сторон его преследуют враждебные взгляды, пьяница выкрикивает непристойности. Герой приходит в ярость. Ярмола встречает барина со злой усмешкой и рассказывает о сегодняшней «потехе»: перебродские девчата словили ведьму на площади и избили её. Иван Тимофеевич спрашивает, какую ведьму, хотя сам уже знает, о ком идёт речь. Это была Олеся. Переборов свой страх, девушка пришла в церковь и, пытаясь не обращать внимания на косые взгляды, выстояла обедню. На выходе ей нагрубили, обсмеяли её, а затем какая-то старуха прокричала, что ведьму нужно вымазать дёгтем. Все принялись ловить Олесю. Девушке удалось сбежать, хотя вслед ей летели камни. Напоследок она развернулась и прокричала толпе, что им ещё предстоит вспомнить это и «наплакаться досыта».
Объяснение:
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.