Такий великий і різнобічний письменницький талант Миколи Гоголя створив для нас галерею незабутніх образів. Серед реальних і фантастичних персонажів — образ скромного петербурзького чиновника Акакія Акакійовича Башмачкіна. У цієї "маленької людини" з перших днів життя, здавалося, все пішло не так: мати довго не могла вибрати синові ім'я і зупинилася зрештою на імені батька своєї дитини. І прізвище було якесь непомітне, буденне і трохи смішне. І робота у Акакія Акакійовича була одноманітна і нудна, хоча нудною він її не вважав. Як зазначає Гоголь, герой його повісті не лише сумлінно і акуратним рівним почерком переписував чиновницькі папери, а робив це з любов'ю і задоволенням. Змінювалися його начальники, а він продовжував працювати на своїй скромній посаді. Дехто з його колег кепкував, що Акакій Акакійович, мабуть, народився чиновником і працює ним все своє життя. Його ніхто не цінує, не звертається до нього з добрим словом. Помічник столоначальника приносить йому папери для переписування і кладе їх на стіл — мовчки, без жодного слова, наче перед ним не людина, а порожнє місце. Колеги-канцеляристи постійно кепкують з Башмачкіна, а він наче не помічає цього, працює далі. І лише коли вже дуже дошкуляють, може кинути докірливе: "Чому ви мене ображаєте?" У тому простому докорі стільки образи і жалісливого німого крику дати йому спокій, що кривдники відступають і ще довго караються сумлінням, пригадуючи погляд Акакія Акакійовича.
Проблема "маленької людини" завжди була, є і ще довго залишатиметься актуальною. Адже людська спільнота є неоднорідною. Завжди були і будуть яскраві особистості і непомітна сіра людська маса. Питання лише у тому, як ставиться оточення до "маленької людини". Читаючи Гоголя, десь у глибині душі погоджуюся з тим, що такі люди, як Акакій Акакійович — неуспішні і меркантильні, — викликають бажання посміятися чи поглузувати з них, а окремі дії можуть викликати і роздратування. Досить згадати, як довго, латаючи діри, носив головний герой повісті свою стареньку шинель, аж поки кравець не відмовився її латати і не виніс свій присуд, що час пошити нову шинель. У Акакія Акакійовича цс викликало шквал почуттів: від простого благання полатати стару шинель (він навіть гривеника дав майстрові на похмілля аби змінити його гнів на милість) до тривалої психологічної підготовки до згоди на пошиття нової. Це був психологічний злам, бо фінансово несподівано все склалося на користь Башмачкіна (йому збільшили платню).
Первое впечатление от образа Гобсека резко негативное. Это связано с его профессией (ростовщика) и определяющей чертой характера (скупость). В мировой и русской литературе мы уже встречались с подобными персонажами. Это Скупой из одноименной комедии Мольера, гоголевский Плюшкин, ростовщик из повести Гоголя “Портрет”, старуха-процентщица Алена Ивановна из романа Достоевского “Преступление и наказание”. Все они являются резко отрицательными персонажами. Авторы обличают их за духовное оскудение и стремление разбогатеть за счет слабостей и несчастий других людей. Нет в этих образах ни одной положительной черты, поэтому ни автор, ни читатели не испытывают к ним никакого сочувствия
Таким, на первый взгляд, кажет и Гобсек. Но его образ гораздо глубже, чем образы названных нами героев. Докажем это утверждение, создав таблицу “противоречий” поведения и характера Гобсека:
Такий великий і різнобічний письменницький талант Миколи Гоголя створив для нас галерею незабутніх образів. Серед реальних і фантастичних персонажів — образ скромного петербурзького чиновника Акакія Акакійовича Башмачкіна. У цієї "маленької людини" з перших днів життя, здавалося, все пішло не так: мати довго не могла вибрати синові ім'я і зупинилася зрештою на імені батька своєї дитини. І прізвище було якесь непомітне, буденне і трохи смішне. І робота у Акакія Акакійовича була одноманітна і нудна, хоча нудною він її не вважав. Як зазначає Гоголь, герой його повісті не лише сумлінно і акуратним рівним почерком переписував чиновницькі папери, а робив це з любов'ю і задоволенням. Змінювалися його начальники, а він продовжував працювати на своїй скромній посаді. Дехто з його колег кепкував, що Акакій Акакійович, мабуть, народився чиновником і працює ним все своє життя. Його ніхто не цінує, не звертається до нього з добрим словом. Помічник столоначальника приносить йому папери для переписування і кладе їх на стіл — мовчки, без жодного слова, наче перед ним не людина, а порожнє місце. Колеги-канцеляристи постійно кепкують з Башмачкіна, а він наче не помічає цього, працює далі. І лише коли вже дуже дошкуляють, може кинути докірливе: "Чому ви мене ображаєте?" У тому простому докорі стільки образи і жалісливого німого крику дати йому спокій, що кривдники відступають і ще довго караються сумлінням, пригадуючи погляд Акакія Акакійовича.
Проблема "маленької людини" завжди була, є і ще довго залишатиметься актуальною. Адже людська спільнота є неоднорідною. Завжди були і будуть яскраві особистості і непомітна сіра людська маса. Питання лише у тому, як ставиться оточення до "маленької людини". Читаючи Гоголя, десь у глибині душі погоджуюся з тим, що такі люди, як Акакій Акакійович — неуспішні і меркантильні, — викликають бажання посміятися чи поглузувати з них, а окремі дії можуть викликати і роздратування. Досить згадати, як довго, латаючи діри, носив головний герой повісті свою стареньку шинель, аж поки кравець не відмовився її латати і не виніс свій присуд, що час пошити нову шинель. У Акакія Акакійовича цс викликало шквал почуттів: від простого благання полатати стару шинель (він навіть гривеника дав майстрові на похмілля аби змінити його гнів на милість) до тривалої психологічної підготовки до згоди на пошиття нової. Це був психологічний злам, бо фінансово несподівано все склалося на користь Башмачкіна (йому збільшили платню).
Первое впечатление от образа Гобсека резко негативное. Это связано с его профессией (ростовщика) и определяющей чертой характера (скупость). В мировой и русской литературе мы уже встречались с подобными персонажами. Это Скупой из одноименной комедии Мольера, гоголевский Плюшкин, ростовщик из повести Гоголя “Портрет”, старуха-процентщица Алена Ивановна из романа Достоевского “Преступление и наказание”. Все они являются резко отрицательными персонажами. Авторы обличают их за духовное оскудение и стремление разбогатеть за счет слабостей и несчастий других людей. Нет в этих образах ни одной положительной черты, поэтому ни автор, ни читатели не испытывают к ним никакого сочувствия
Таким, на первый взгляд, кажет и Гобсек. Но его образ гораздо глубже, чем образы названных нами героев. Докажем это утверждение, создав таблицу “противоречий” поведения и характера Гобсека: