Данте народився в 1265 р. у сім'ї флорентійського дворянина аліг'єро ді беллінчоне л'аліг'еро. сина назвали дуранте, — данте. батько данте володів будинками, земельними маєтками, мав середній на той час прибуток. мати померла рано, і данте не пам'ятав її. коли данте виповнилося 9 років, він зустрів на вулиці свою ровесницю, доньку сусіда портінарі на ім'я беатріче. ця перша зустріч зворушила душу хлопчика і створила в його уяві нетлінний образ кохання, що згодом увійшов у його творчість. про дівчину в яскраво-червоному вбранні як про втілення вічно жіночого данте розповів у своїй першій книзі «нове життя» (1295). поет пише про те, як розквітло й оновилося його життя, осяяне коханням до беатріче. наприкінці xiii ст. флоренція опинилась у центрі жорстокої політичної боротьби. особливої гостроти набули суперечки між гібелінами (дворянська партія, що виступала за об'єднання країни під владою німецького імператора) і гвельфами (торгово-промислова партія, яка об'єднала прибічників папи римського). врешті-решт гвельфи перемогли. данте, прибічник гвельфів, бере активну участь у суспільному житті флоренції: він обіймає почесну посаду пріора, виконує дипломатичні доручення, веде переговори в римі з папою боніфацієм viii. але в таборі гвельфів немає згоди. гвельфи розділилися на «чорних» (оптиматів) і «білих» (пополанів). данте був завзятим «білим» і разом з іншими цехами боровся проти панування «чорних». поет відстоював інтереси різних прошарків народу, плекав надії на об'єднання італії, удосконалення суспільного життя, де здібності людини зможуть виявитися вповні. внутрішньоміська боротьба була тривалою і жорстокою, але 1302 р. «чорні» взяли гору. данте у той час був у римі, і його заочно засудили до вигнання з флоренції. у вироку говорилося, що його спалять живим, якщо він наважиться повернутися в місто. так почалася пора поневірянь данте. він говорив, що зрозумів, «який гіркий хліб чужий, як тяжко підніматися чужими ». розпові, що данте побував майже в усіх містах італії, шукаючи притулку. самотність на чужині (його дружина джемма донаті залишилась у флоренції), розчарування в папській партії гвельфів, страх за майбутнє рідного міста — усе це поета до сподівань на владу імператора. у 1310 р. німець; кий імператор генріх vii вступив із військом в італію, і запальний поет оголосив себе його прихильником. трактат «про монархію» втілює віру автора в ідеального монарха, який служить народозі і не залежить від церкви й панства. але генріх vii незабаром помер, і надія данте на повернення на батьківщину померла разом із ним. останні шість років данте провів у равенні, де й закінчив свій життєвий шлях 14 вересня 1321 року. крім «нового життя», перу данте належать й інші твори. наприклад, у філософському творі «бенкет» (1304) письменник утверджує природну схильність людей до пізнання, що є «найвищим досягненням життя». у трактаті «про народну красномовність» (1304) данте уславлює красу й велич народної італійської мови, але він не заперечував значення латини, яка, на його думку, може залишитися мовою науки й літератури. данте цілком справедливо вважається основоположником італійської літературної мови, яка, за його словами, може стати кроком до об'єднання італії. найбільш відомий твір данте — поема «божественна комедія», яку поет розпочав приблизно у 1307—1313 рр. і завершив у 1321 р., незадовго до смерті.незабудь добавить в друзья, и поблагодорить)
1. впечатления от первого знакомства с эсхиловым прометеем такие сильные, что и до сих пор ясно видно «в горах утес, орел, оковы». стих байрона, который состоит из трех частей, построен как прямое обращение автора к титану прометею. оно преисполнено увлечения, сочувствия и понимания. страдание прометея, его стойкость в испытаниях судьбой, достоинство, с которым он несет свой крест, - все это делает титана более близким к простым смертным, чем к богам, которые суровы и беспощадны к человеку, равнодушны к его страданиям. ненависти, которая властвует на земле, прометей противопоставил доброту. 2.в стихотворении «прометей» байрон использовал античную легенду о прометее, борце против тирании богов, за счастье человечества. образ этого титана был одним из любимейших образов байрона и его друга шелли. прометей «всегда занимал мои мысли», признавался байрон. он обращался к его образу еще в юношеских переводах с греческого и в таких, зрелых произведениях, как «бронзовый век» и «дон-жуан». в стихотворении «прометей» звучит призыв к сопротивлению тирании, возвеличивается благородный подвиг титана — защитника и покровителя людей. в швейцарии байрон пробыл недолго. в конце 1916 года он переехал, на север италии, в венецию, откуда вскоре совершил путешествие в рим. северная италия изнемогала под пятой австрии; центральная и южная ее части были раздроблены на ряд деспотических государств, в которых господствовали феодальные порядки. байрон сближается с членами тайного общества карбонариев, при участии которого готовилось вооруженное восстание. «италия заряжена, и у многих чешутся руки дернуть за спусковой крючок», — сообщает байрон в одном из писем. он принимает самое активное практическое участие в карбонарском движении, итальянским патриотам деньгами, в его доме прячут оружие, готовясь к восстанию. освобождение италии для байрона становится "великим делом". 3.байрон называет прометея символом силы и полубогом, а так же говорит о том, что в его не смирении лежит пример для всех людских сердец. однако, байрон говорит и о том, что над всем властвует рок, и о том, что прометей скован яростной судьбой. байрон пишет, что «титан», так он называет прометея, смотрел без презрения на землю и на человеческую боль. он говорит о силе и мужестве прометея, о том, что он принял всё, как есть и не стал сопротивляться судьбе. байрон, пишет, несмотря на всё, то, что происходит с прометеем, душа его при этом останется неизменной.
