2. Одна із найпрестижніших нагород у галузі літератури, журналістики, музики і театру в США... а) Нобелівська премія; 6) Букерівська премія; в) Пулітцерівська премія; г) Гонкурівська премія.
Серж Мілеўскі — адзін з герояў аповесці К.Чорнага «Насцечка». Ён быў вышэйшы і мацнейшы за сваіх аднакласнікаў, лепш за іх апрануты. Але пісьменнік падкрэслівае, што «ў вачах яго свяцілася гэтулькі самазадавальнення, гэтулькі ўцехі з самога сябе, што здавалася, — гэты маладзенькі францік зараз заплюе вочы ўсяму свету». Серж нахабны, злосны і адначасова труслівы, баіцца адказваць за свае ўчынкі. Ніхто і не чакае ад Сержа нічога добрага. Ён, нібы сыты і распешчаны звярок, «палюе» на дзяўчатак. Яго цешаць іх пакуты, слёзы. Не паважае Серж і старэйшых: пажылога чалавека называв дурнем і старым чортам.Сержа не любілі ў класе. У яго не было сяброў, акрамя белабрысага Мішкі, які прымаў удзел ва ўсіх Сержавых помстах. Адносіны Сержа і Мішкі былі толькі падобныя на сяброўскія. Хлопцы разам помсцілі старому чалавеку, разам наведвалі школьны буфет. Але сапраўднымі сябрамі яны не былі. Мішка карыстаўся Сержавымі здабыткамі, а на тое, каб дапамагчы аднакласніку пазбавіцца памылак, Мішкі не хапала. Аўтар называв яго падхалімам і падлізнікам. Серж хацеў, каб яго лічылі героем, але няправільна разумеў геройства і зусім не ведаў, што такое сапраўдная дружба. Ён не любіў працаваць, не ўмеў ладзіць з аднакласнікамі, у яго былі абмежаваныя інтарэсы. Серж думаў, што калі яго бацька карыстаецца аўтарытэтам у горадзе, то частка бацькавай славы дастанецца і яму.
А вы знаете, что такое дружба? Я думаю, что да. Или, по крайней мере, я надеюсь на это. А вот теперь представьте, что друзей у вас нет и никогда не было. Какие чувства вы испытываете? Вот теперь вы ясно и четко можете представить Герасима. Он - одинок. И бесконечно предан своей работе. А почему бы и нет? Ведь он привык быть одиноким. А человеку всегда нужно для кого-нибудь стараться, нужно реализовывать себя. И это нормально. Ну для анализа личности собаки, Муму, столько аналитических сил и стараний не нужно, потому что это собака. Она всегда будет предана хозяину, всегда будет за него. Тот самый настоящий и преданный друг. Сразу вспоминается история о собаке по имени Хатико. Для одинокого Герасима Муму стала светом в окошке. Единственным родным существом. Но тогда почему же он все же утопил ее? Ладно, я и сама не могу ответить на этот вопрос. Давайте по-другому. Представим, что Герасим убегает от барыни. Ведь можно удачно сбежать! И собачка подрастает, и совесть не мучает, и свобода! Беда в том, что для Герасима свобода не ведома. Он не знает, как ею пользоваться. Он раб. Раб телесный и духовный! Куда бежать?! Он - никто и ничто! Герасим утопленного щенка, отнимает его у реки. А потом возвращает реке. Жаль, что в мире слишком много спойлеров. Ведь иначе мы бы до самого конца надеялись на чудо, верно!?
Серж нахабны, злосны і адначасова труслівы, баіцца адказваць за свае ўчынкі. Ніхто і не чакае ад Сержа нічога добрага. Ён, нібы сыты і распешчаны звярок, «палюе» на дзяўчатак. Яго цешаць іх пакуты, слёзы. Не паважае Серж і старэйшых: пажылога чалавека называв дурнем і старым чортам.Сержа не любілі ў класе. У яго не было сяброў, акрамя белабрысага Мішкі, які прымаў удзел ва ўсіх Сержавых помстах. Адносіны Сержа і Мішкі былі толькі падобныя на сяброўскія. Хлопцы разам помсцілі старому чалавеку, разам наведвалі школьны буфет. Але сапраўднымі сябрамі яны не былі. Мішка карыстаўся Сержавымі здабыткамі, а на тое, каб дапамагчы аднакласніку пазбавіцца памылак, Мішкі не хапала. Аўтар называв яго падхалімам і падлізнікам. Серж хацеў, каб яго лічылі героем, але няправільна разумеў геройства і зусім не ведаў, што такое сапраўдная дружба. Ён не любіў працаваць, не ўмеў ладзіць з аднакласнікамі, у яго былі абмежаваныя інтарэсы. Серж думаў, што калі яго бацька карыстаецца аўтарытэтам у горадзе, то частка бацькавай славы дастанецца і яму.
Вот теперь вы ясно и четко можете представить Герасима. Он - одинок. И бесконечно предан своей работе. А почему бы и нет? Ведь он привык быть одиноким. А человеку всегда нужно для кого-нибудь стараться, нужно реализовывать себя. И это нормально.
Ну для анализа личности собаки, Муму, столько аналитических сил и стараний не нужно, потому что это собака. Она всегда будет предана хозяину, всегда будет за него. Тот самый настоящий и преданный друг. Сразу вспоминается история о собаке по имени Хатико.
Для одинокого Герасима Муму стала светом в окошке. Единственным родным существом. Но тогда почему же он все же утопил ее? Ладно, я и сама не могу ответить на этот вопрос. Давайте по-другому.
Представим, что Герасим убегает от барыни. Ведь можно удачно сбежать! И собачка подрастает, и совесть не мучает, и свобода!
Беда в том, что для Герасима свобода не ведома. Он не знает, как ею пользоваться. Он раб. Раб телесный и духовный! Куда бежать?! Он - никто и ничто!
Герасим утопленного щенка, отнимает его у реки. А потом возвращает реке. Жаль, что в мире слишком много спойлеров. Ведь иначе мы бы до самого конца надеялись на чудо, верно!?