«міо, мій міо»надзвичайно цікава, як і всі твори шведської письменниці. ще з перших сторінок сюжет захоплює і ти вже не в змозі відірватися від книги. а коли перегорнуто останню сторінку, радієш щасливому фіналу, але стає трішечки сумно через те, що доведеться розлучатися з улюбленими героями.
ця книга змусила мене замислитися над багатьма проблемами, які вважаються дорослими, але вони хвилюють і дітей. зокрема, над стосунками батьків і дітей. якими вони мають бути? і в повісті є відповідь на це складне запитання. на мою думку, стосунки мають бути такими, як у міо з його батьком-королем. адже король надзвичайно сильно любив сина, підтримував його морально, учив бути сильним, мужнім і справедливим. я впевнена, що дорослі не мають права забувати про те, що діти потребують любові, уваги, піклування, ласки і ніжності. а ще з ними необхідно спілкуватися. тоді діти не почуватимуться самотньо.
авторка розповідає також про вірну дружбу, про яку мріє кожна людина. адже справжній друг — це ніби ще одна половинка твоєї душі, яка може існувати лише в тій великій духовній єдності, яка й називається дружбою.
читаючи повість, я подумала про те, як добре, що у міо був вірний друг юм-юм, що люди у країні далекій одне одному, адже, лише об’єднавшись, вони могли здолати ненависного като.
у цьому творі, як і в багатьох інших книгах а. ліндгрен, лунає мотив про готовність до самопожертви заради щастя інших. як не було страшно міо йти на смертний бій із като, але юнак пішов, розуміючи, що лише він може перемогти це ненажерливе створіння, яке сіє смерть і нещастя.
а ще ця повість про боротьбу добра і зла, яка завжди ведеться у світі. у творах а. ліндгрен добро завжди перемагає. так сталося і в повісті «міо, мій міо».
твір маіє символічний фінал: король, міо, юм-юм разом зустріли новий день. ранок символізує початок нового життя, яке подарував хлопчик міо народу країни далекої. міо став нарешті щасливим, бо він «живе в країні далекій, де дзвенять срібні тополі, де вночі пастухи розпалюють вогнища, щоб світили їм і гріли їх, де є хліб, що втишує голод, і де в нього є тато-король, якого він дуже любить і який дуже любить його»
ответ:
«міо, мій міо»надзвичайно цікава, як і всі твори шведської письменниці. ще з перших сторінок сюжет захоплює і ти вже не в змозі відірватися від книги. а коли перегорнуто останню сторінку, радієш щасливому фіналу, але стає трішечки сумно через те, що доведеться розлучатися з улюбленими героями.
ця книга змусила мене замислитися над багатьма проблемами, які вважаються дорослими, але вони хвилюють і дітей. зокрема, над стосунками батьків і дітей. якими вони мають бути? і в повісті є відповідь на це складне запитання. на мою думку, стосунки мають бути такими, як у міо з його батьком-королем. адже король надзвичайно сильно любив сина, підтримував його морально, учив бути сильним, мужнім і справедливим. я впевнена, що дорослі не мають права забувати про те, що діти потребують любові, уваги, піклування, ласки і ніжності. а ще з ними необхідно спілкуватися. тоді діти не почуватимуться самотньо.
авторка розповідає також про вірну дружбу, про яку мріє кожна людина. адже справжній друг — це ніби ще одна половинка твоєї душі, яка може існувати лише в тій великій духовній єдності, яка й називається дружбою.
читаючи повість, я подумала про те, як добре, що у міо був вірний друг юм-юм, що люди у країні далекій одне одному, адже, лише об’єднавшись, вони могли здолати ненависного като.
у цьому творі, як і в багатьох інших книгах а. ліндгрен, лунає мотив про готовність до самопожертви заради щастя інших. як не було страшно міо йти на смертний бій із като, але юнак пішов, розуміючи, що лише він може перемогти це ненажерливе створіння, яке сіє смерть і нещастя.
а ще ця повість про боротьбу добра і зла, яка завжди ведеться у світі. у творах а. ліндгрен добро завжди перемагає. так сталося і в повісті «міо, мій міо».
твір маіє символічний фінал: король, міо, юм-юм разом зустріли новий день. ранок символізує початок нового життя, яке подарував хлопчик міо народу країни далекої. міо став нарешті щасливим, бо він «живе в країні далекій, де дзвенять срібні тополі, де вночі пастухи розпалюють вогнища, щоб світили їм і гріли їх, де є хліб, що втишує голод, і де в нього є тато-король, якого він дуже любить і який дуже любить його»