* Ты ведь слышишь меня, я погибаю Но Лонгрен не сказал ему ни одного слова; казалось, он не слышал отчаянного вопля. Пока не отнесло лодку так далеко, что еле долетали слова-крики Меннерса, он не переступил даже с ноги на ногу. Меннерс рыдал от ужаса, заклинал матроса бежать к рыбакам, позвать обещал деньги, угрожал и сыпал проклятиями, но Лонгрен только подошел ближе к самому краю мола, чтобы не сразу потерять из вида метания и скачки лодки. " Лонгрен , -донеслось к нему глухо, как с крыши - сидящему внутри дома " Тогда, набрав воздуха и глубоко вздохнув, чтобы не потерялось в ветре ни одного слова, Лонгрен крикнул: - Она так же просила тебя! Думай об этом, пока еще жив, Меннерс, и не забудь! "
"На другой день только и разговоров было у жителей Каперны, что о пропавшем Меннерсе, а на шестой день привезли его самого, умирающего и злобного. Его рассказ быстро облетел окрестные деревушки. До вечера носило Меннерса; разбитый сотрясениями о борта и дно лодки, за время страшной борьбы с свирепостью волн, грозивших, не уставая, выбросить в море обезумевшего лавочника, он был подобран пароходом "Лукреция", шедшим в Кассет. Простуда и потрясение ужаса прикончили дни Меннерса. Он прожил немного менее сорока восьми часов, призывая на Лонгрена все бедствия, возможные на земле и в воображении. Рассказ Меннерса, как матрос следил за его гибелью, отказав в красноречивый тем более, что умирающий дышал с трудом и стонал, поразил жителей Каперны . Не говоря уже о том, что редкий из них был помнить оскорбление и более тяжкое, чем перенесенное Лонгреном, и горевать так сильно, как горевал он до конца жизни о Мери, - им было отвратительно, непонятно, поражало их, что Лонгрен молчал. Молча, до своих последних слов, посланных вдогонку Меннерсу, Лонгрен стоял; стоял неподвижно, строго и тихо, как судья, выказав глубокое презрение к Меннерсу - большее, чем ненависть, было в его молчании, и это все чувствовали. Если бы он кричал, выражая жестами или суетливостью злорадства, или еще чем иным свое торжество при виде отчаяния Меннерса, рыбаки поняли бы его, но он поступил иначе, чем поступали они - поступил внушительно, непонятно и этим поставил себя выше других, словом, сделал то, чего не прощают. Никто более не кланялся ему, не протягивал руки, не бросал узнающего, здоровающегося взгляда. Совершенно навсегда остался он в стороне от деревенских дел; мальчишки, завидев его, кричали вдогонку: " Лонгрен утопил Меннерса! ". Он не обращал на это внимания. Так же, казалось, он не замечал и того, что в трактире или на берегу, среди лодок, рыбаки умолкали в его присутствии, отходя в сторону, как от зачумленного.
Корабель рятувальники виявили в Малаккській протоці, приблизно в 80 кілометрах від місця його останнього виходу в ефір. В газетах потім було описано моторошне видовище, побачене сходами на судно людьми. Капітан лежав на містку, інші офіцери і матроси - в рульовій і штурманської рубки, в кают-компанії, на своєму робочому місці сидів і мертвий радист, який, очевидно, й подав сигнал лиха. Мертвий був навіть корабельний пес. Морда тварини була оскалена, а на обличчях людей застиг вираз жаху. Але ні у кого на тілі не було ні ран, ні яких-небудь пошкоджень. Напад піратів виключалося, тому як всі цінності виявилися на місці. І це не єдина катастрофа такого роду в ХХ столітті.У 1955 році в Тихому океані була помічена американська яхта «МВ Еліта» без слідів екіпажу, зате з повним запасом води, їжі і недоторканими рятувальними засобами. У подібному стані ще через п'ять років в Атлантиці помітили дві британські яхти. У 1970 році загадковим чином зникла команда з англійської суховантажу «Мільтона». У 1973 році потерпіла крах норвезька рибальська «Анна» - були свідки її загибелі з інших судів, які говорили, що екіпаж на палубі був відсутній. Список можна продовжувати...Голос моря Подібні події відбувалися і до ХХ століття - досить згадати історію зі знаменитою «Марією Челестой». Що стало їх причиною? Відповіді на це питання ніхто дати не може до цих пір. Але ще в 1937 році одну з найбільш розумних версій запропонував радянський гидрофизик Володимир Шулейкін. Проходячи по Карскому моря на гідрографічне судно «Таймир», один з фахівців звернув увагу, що, коли він наближає до вуха куля - зонд, наповнений воднем, то відчуває різкий біль в барабанної перетинки. Відсунув куля - біль пройшла. На цьому ж кораблі знаходився і Володимир Шулейкін. Він зацікавився дивним явищем і незабаром опублікував статтю, в якій доводив, що вітер, що проноситься над гребенями хвиль штормового моря, збуджує в повітрі не чутні нашим вухом низькочастотні інфразвукові коливання, дуже шкідливі для людини. Причому при частоті нижче 15 герц вплив посилюється: страждає не тільки барабанна перетинка, але і виникає розлад мозкових центрів, наприклад зору, а при частоті нижче 7 герц при певних умовах люди вмирають. Іншими словами, де-то вирує шторм, там з'являється генератор - джерело інфразвуку, хвилі якого поширюються дуже далеко. Його-то гач на «Таймир» і зумів «почути» завдяки наповненої воднем оболонці, яка стала резонатором цих інфразвукових коливань, болючих для людського вуха. Цей ефект Володимир Шулейкін назвав «голосом моря».Смертельна звукова хвиляПри вивченні фізіологічної дії великої інтенсивності інфразвуку на живий організм виявлені разючі явища. Тварини відчувають відчуття тривоги, безпричинного страху. Це підтверджують також дослідники-добровольці, які побували в експериментальних інфразвукових камерах.Як показали досліди французького професора Гавро, інфразвук з частотою 7 Гц смертельний для організму. А під час шторму в морі генерується інфразвук з частотою близько 6 Гц. Якщо інтенсивність коливань менше смертельній, на людей обрушується хвиля безпричинного страху і жаху. Цей стан посилюється ще більше, якщо корпус або щогли корабля потрапляють у резонанс і стають як би вторинним джерелом інфразвуку, під впливом якого знавісніла команда в паніці залишає судно. Недарма на багатьох таких судах виявляються зламаними щогли, хоча метеозведення говорять про відсутність сильних вітрів у цьому районі
Ты ведь слышишь меня, я погибаю
Но Лонгрен не сказал ему ни одного слова; казалось, он не слышал отчаянного вопля. Пока не отнесло лодку так далеко, что еле долетали слова-крики Меннерса, он не переступил даже с ноги на ногу. Меннерс рыдал от ужаса, заклинал матроса бежать к рыбакам, позвать обещал деньги, угрожал и сыпал проклятиями, но Лонгрен только подошел ближе к самому краю мола, чтобы не сразу потерять из вида метания и скачки лодки. " Лонгрен , -донеслось к нему глухо, как с крыши - сидящему внутри дома " Тогда, набрав воздуха и глубоко вздохнув, чтобы не потерялось в ветре ни одного слова, Лонгрен крикнул: - Она так же просила тебя! Думай об этом, пока еще жив, Меннерс, и не забудь! "
"На другой день только и разговоров было у жителей Каперны, что о пропавшем Меннерсе, а на шестой день привезли его самого, умирающего и злобного. Его рассказ быстро облетел окрестные деревушки. До вечера носило Меннерса; разбитый сотрясениями о борта и дно лодки, за время страшной борьбы с свирепостью волн, грозивших, не уставая, выбросить в море обезумевшего лавочника, он был подобран пароходом "Лукреция", шедшим в Кассет. Простуда и потрясение ужаса прикончили дни Меннерса. Он прожил немного менее сорока восьми часов, призывая на Лонгрена все бедствия, возможные на земле и в воображении. Рассказ Меннерса, как матрос следил за его гибелью, отказав в красноречивый тем более, что умирающий дышал с трудом и стонал, поразил жителей Каперны . Не говоря уже о том, что редкий из них был помнить оскорбление и более тяжкое, чем перенесенное Лонгреном, и горевать так сильно, как горевал он до конца жизни о Мери, - им было отвратительно, непонятно, поражало их, что Лонгрен молчал. Молча, до своих последних слов, посланных вдогонку Меннерсу, Лонгрен стоял; стоял неподвижно, строго и тихо, как судья, выказав глубокое презрение к Меннерсу - большее, чем ненависть, было в его молчании, и это все чувствовали. Если бы он кричал, выражая жестами или суетливостью злорадства, или еще чем иным свое торжество при виде отчаяния Меннерса, рыбаки поняли бы его, но он поступил иначе, чем поступали они - поступил внушительно, непонятно и этим поставил себя выше других, словом, сделал то, чего не прощают. Никто более не кланялся ему, не протягивал руки, не бросал узнающего, здоровающегося взгляда. Совершенно навсегда остался он в стороне от деревенских дел; мальчишки, завидев его, кричали вдогонку: " Лонгрен утопил Меннерса! ". Он не обращал на это внимания. Так же, казалось, он не замечал и того, что в трактире или на берегу, среди лодок, рыбаки умолкали в его присутствии, отходя в сторону, как от зачумленного.
І це не єдина катастрофа такого роду в ХХ столітті.У 1955 році в Тихому океані була помічена американська яхта «МВ Еліта» без слідів екіпажу, зате з повним запасом води, їжі і недоторканими рятувальними засобами.
У подібному стані ще через п'ять років в Атлантиці помітили дві британські яхти. У 1970 році загадковим чином зникла команда з англійської суховантажу «Мільтона». У 1973 році потерпіла крах норвезька рибальська «Анна» - були свідки її загибелі з інших судів, які говорили, що екіпаж на палубі був відсутній. Список можна продовжувати...Голос моря
Подібні події відбувалися і до ХХ століття - досить згадати історію зі знаменитою «Марією Челестой». Що стало їх причиною? Відповіді на це питання ніхто дати не може до цих пір. Але ще в 1937 році одну з найбільш розумних версій запропонував радянський гидрофизик Володимир Шулейкін. Проходячи по Карскому моря на гідрографічне судно «Таймир», один з фахівців звернув увагу, що, коли він наближає до вуха куля - зонд, наповнений воднем, то відчуває різкий біль в барабанної перетинки. Відсунув куля - біль пройшла. На цьому ж кораблі знаходився і Володимир Шулейкін. Він зацікавився дивним явищем і незабаром опублікував статтю, в якій доводив, що вітер, що проноситься над гребенями хвиль штормового моря, збуджує в повітрі не чутні нашим вухом низькочастотні інфразвукові коливання, дуже шкідливі для людини. Причому при частоті нижче 15 герц вплив посилюється: страждає не тільки барабанна перетинка, але і виникає розлад мозкових центрів, наприклад зору, а при частоті нижче 7 герц при певних умовах люди вмирають.
Іншими словами, де-то вирує шторм, там з'являється генератор - джерело інфразвуку, хвилі якого поширюються дуже далеко. Його-то гач на «Таймир» і зумів «почути» завдяки наповненої воднем оболонці, яка стала резонатором цих інфразвукових коливань, болючих для людського вуха. Цей ефект Володимир Шулейкін назвав «голосом моря».Смертельна звукова хвиляПри вивченні фізіологічної дії великої інтенсивності інфразвуку на живий організм виявлені разючі явища. Тварини відчувають відчуття тривоги, безпричинного страху. Це підтверджують також дослідники-добровольці, які побували в експериментальних інфразвукових камерах.Як показали досліди французького професора Гавро, інфразвук з частотою 7 Гц смертельний для організму. А під час шторму в морі генерується інфразвук з частотою близько 6 Гц. Якщо інтенсивність коливань менше смертельній, на людей обрушується хвиля безпричинного страху і жаху. Цей стан посилюється ще більше, якщо корпус або щогли корабля потрапляють у резонанс і стають як би вторинним джерелом інфразвуку, під впливом якого знавісніла команда в паніці залишає судно. Недарма на багатьох таких судах виявляються зламаними щогли, хоча метеозведення говорять про відсутність сильних вітрів у цьому районі