3.каковы темы разговоров в салоне?
с чем сравнивает л. толстой салон и
его хозяйку? как хозяйка относится к
своим гостям: они для нее все разные
или одинаковые? сделайте вывод об
отношении автора к светскому обще-
ству. при каких художе-
ственных средств он его изображает?
(т., ч. 1, гл. 1-4)​

дность переправы под вражеским огнем. Среди достигших противоположного берега и Василий Теркин.

3. Бойцы останавливаются переночевать в деревне, находящейся в тылу врага.

4. Раненый Теркин попадает в медсанбат.

5. Герой рассуждает о том, как приятно вернуться домой с наградами.

6. Теркин играет на гармони. Музыка согревает души бойцов.

7. Герой поэмы сопоставляется со стариком, ветераном войны.

8. Мысли героя поэмы о незначительных потерях на войне (кисет, шапка) и о главной потере, которую нельзя допустить, — о потере Родины).

9. Теркин бьется с немцем один на один.

10. Он из винтовки сбивает самолет.

11. Генерал вызывает бойца к себе и вручает за этот подвиг орден.

12. Теркин среди других солдат ведет бой.

13. Мечты героя об отдыхе.

14. Взвод Теркина переходит й наступление.

15. Раненый Теркин на боле боя разговаривает со смертью.

16. Встреча Теркина со стариком и старухой.

17. Дорога на Берлин.

18. В бане. Тела солдат украшают шрамы, а гимнастерки — ордена.

19. Автор прощается со своим героем.

Живучи в наш складний час гаючи за життям свого народу і усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому. А замислюючись над цим, я ніколи не приходжу до одного і того ж рішення.
Інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє. На Землі не буде більше великих війн, завдяки досягненням науки й техніки людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнило її ось уже протягом кількох століть. Усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою
Але черезхвилину мені здається, що таке життя може настати тільки у тому випадку, якщо все людство замовить собі пропуск в астрал і через нього потрапить в Небесне царство.

Але всі мої ілюзії розпадаються у ту саму мить, коли, вийшовши на вулицю, я бачу худі й заморені обличчя літніх людей, що мусять увесь день стояти на морозі лише для того, щоб випрохати жменьку монет на хліб, або коли я бачу птахів у калюжі нафти, або коли стільки іде грошей на озброєння, або коли дивлюсь кримінальну хроніку.

Ось тоді мені здається, що у людства немає майбутнього або на нього чекає таке майбутнє, що краще б його не було.

Але усе-таки мені здається, що ми не настільки нерозважні, щоб допустити це. Майбутнє у людства повинно бути, і наше завдання зробити його прекрасним.