3. Кто из героев, несмотря на царящую вокруг жестокость, сохраняет высокие нравственные качества в душе: жалость к людям, стремление им? Аргументируйте свою точку зрения. Повесть Горький Детство
Свою літературну діяльність він розпочав як автор поем і балад, які зробили його одним із найбільш популярних і улюблених поетів Великобританії. Проте в історію літератури він увійшов насамперед як творець жанру історичного роману. Уперше в світовій літературі Вальтер Скотт створив роман про минуле з погляду сучасності, оцінюючи та досліджуючи минуле на основі досвіду і знань, набутих людством. Саме таким є роман "Айвенго", який відкриває цілий цикл романів з історії Англії на різних етапах. Він розповідає про часи володарювання короля Річарда Левове Серце, про ті далекі й буремні роки, коли Англія ще тільки почала формуватися як держава, зображує національний розбрат, інтриги, що панували у тодішній Англії, політичні міжусобиці, тяжке становище низів. Звичайно, роман пронизує сюжетна лінія кохання та сімейних негараздів. Проте за приватною сімейною ситуацією проступає зіткнення не тільки особистих, а й політичних інтересів, різних суспільних позицій.
Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.
М. Е. Салтыков-Щедрин в сказках он в иносказательной форме высмеивал негативные явления русского общества. Одной из таких сказок является «Орел-меценат».
В этой сатирической сказке автор обличает мнимую, глупую просветительскую деятельность высших слоев общества. Сказка была написана в 1844 г, но из-за цензуры опубликована только в 1906 г.
Название было дано не случайно: в сказке Орел решил развивать науки и искусство в своем лесу среди птиц. Но Орел – это хищник, и сразу понятно, что ничего хорошего от его деятельности ждать не нужно.
Сюжет. Орел, главный герой – глупый и самолюбивый. Ему становится скучно, и он решает ввести в жизнь других птиц образование и искусство. Он вводит гимн, азбуку, академию. В общем, начинается «золотой век». Жизнь птиц меняется. Но все порывы внести в жизнь пернатых искусство и культуру мгновенно заканчиваются, когда сокол и сова начинают заниматься образованием самого Орла. Он заключает, что все беды от наук, и эпоха просвещения заканчивается.
Главный литературный прием создать сатиру – это аллегория. Птичий мир очень похож на мир людей. Интересно наблюдать за тем, как разделены птичьи сословия. Орел выглядит, как люди высшего слоя, а вороны – как простые крестьяне.
С юмора и иронии автор показывает свое отношение к подобным «псевдомеценатам», как Орел, и другим птицам, которые слепо подчиняются глупому Орлу.
Основная мысль сказки: нельзя насильно навязывать людям тягу к знаниям и любовь к культуре. Автор, смотря на пример Петра I, который пытался образовать всех силой, заключает, что от такого деспотизма становится только хуже. Насильно знания и культуру привить нельзя.
Ещё одна проблема сказки – раболепство. Многие птицы имеют таланты, но они становятся рабами Орла, восхваляют его и скрывают все свои , лишь бы прислужить своему господину, который на самом деле очень глуп. Для автора это неприемлемо – нельзя забывать об индивидуальности и собственной личности.
«Сие да послужит орлам уроком!». В этой заключительной фразе можно увидеть призыв автора задуматься – может ли деспотизм и абсолютная власть властителю сделать жизнь подданных лучше. Салтыков-Щедрин подводит итог, что хищническая жизнь всё равно проявится, и от такого руководителя толку мало. Он может только самодурствовать до тех пор, пока не дойдет до крайней точки и не наступит на свои же грабли.
Свою літературну діяльність він розпочав як автор поем і балад, які зробили його одним із найбільш популярних і улюблених поетів Великобританії. Проте в історію літератури він увійшов насамперед як творець жанру історичного роману. Уперше в світовій літературі Вальтер Скотт створив роман про минуле з погляду сучасності, оцінюючи та досліджуючи минуле на основі досвіду і знань, набутих людством. Саме таким є роман "Айвенго", який відкриває цілий цикл романів з історії Англії на різних етапах. Він розповідає про часи володарювання короля Річарда Левове Серце, про ті далекі й буремні роки, коли Англія ще тільки почала формуватися як держава, зображує національний розбрат, інтриги, що панували у тодішній Англії, політичні міжусобиці, тяжке становище низів. Звичайно, роман пронизує сюжетна лінія кохання та сімейних негараздів. Проте за приватною сімейною ситуацією проступає зіткнення не тільки особистих, а й політичних інтересів, різних суспільних позицій.
Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.
М. Е. Салтыков-Щедрин в сказках он в иносказательной форме высмеивал негативные явления русского общества. Одной из таких сказок является «Орел-меценат».
В этой сатирической сказке автор обличает мнимую, глупую просветительскую деятельность высших слоев общества. Сказка была написана в 1844 г, но из-за цензуры опубликована только в 1906 г.
Название было дано не случайно: в сказке Орел решил развивать науки и искусство в своем лесу среди птиц. Но Орел – это хищник, и сразу понятно, что ничего хорошего от его деятельности ждать не нужно.
Сюжет. Орел, главный герой – глупый и самолюбивый. Ему становится скучно, и он решает ввести в жизнь других птиц образование и искусство. Он вводит гимн, азбуку, академию. В общем, начинается «золотой век». Жизнь птиц меняется. Но все порывы внести в жизнь пернатых искусство и культуру мгновенно заканчиваются, когда сокол и сова начинают заниматься образованием самого Орла. Он заключает, что все беды от наук, и эпоха просвещения заканчивается.
Главный литературный прием создать сатиру – это аллегория. Птичий мир очень похож на мир людей. Интересно наблюдать за тем, как разделены птичьи сословия. Орел выглядит, как люди высшего слоя, а вороны – как простые крестьяне.
С юмора и иронии автор показывает свое отношение к подобным «псевдомеценатам», как Орел, и другим птицам, которые слепо подчиняются глупому Орлу.
Основная мысль сказки: нельзя насильно навязывать людям тягу к знаниям и любовь к культуре. Автор, смотря на пример Петра I, который пытался образовать всех силой, заключает, что от такого деспотизма становится только хуже. Насильно знания и культуру привить нельзя.
Ещё одна проблема сказки – раболепство. Многие птицы имеют таланты, но они становятся рабами Орла, восхваляют его и скрывают все свои , лишь бы прислужить своему господину, который на самом деле очень глуп. Для автора это неприемлемо – нельзя забывать об индивидуальности и собственной личности.
«Сие да послужит орлам уроком!». В этой заключительной фразе можно увидеть призыв автора задуматься – может ли деспотизм и абсолютная власть властителю сделать жизнь подданных лучше. Салтыков-Щедрин подводит итог, что хищническая жизнь всё равно проявится, и от такого руководителя толку мало. Он может только самодурствовать до тех пор, пока не дойдет до крайней точки и не наступит на свои же грабли.