Мої враження від роману Вальтера Скотта «Айвенго»«Айвенго» - це історичний роман. Але вивчати по ньому історію, мабуть, не слід. Цей роман є відтворенням пам'яті про події, а не самих подій. А спогади завжди якоюсь мірою викривлені. І з цим нічого не вдієш.
Через те навіть справжні історичні особи не такі, як були. Король Річард або його брат, наприклад. Перекривлені авторською волею і легендарні герої Робін Гуд та його весела компанія. А про тих, хто створений авторською уявою, нема що й казати.
Цікаво гати за розмаїттям подій, які щедро подав автор у романі. Тут усього багато. Ось приходить в батьківський дім ніким не впізнаний син. Його впізнають тільки раби — як колись Одіссея. Повертається без почту і пишноти законний король, владу якого визнають тільки веселі розбійники Робін Гуда. Домагається кохання прекрасної єврейки лицар Храму. Інший лицар захоплює у полон свого пораненого супротивника та осіб, які його супроводжували.
Ось на такі події багата книга. Все це, напевно, навмисно перебільшено, але так треба для того, щоб читач змії пристати на той чи інший бік. І ми, знаючи достеменно, що все це фантазія автора, обираємо свою позицію у інтригах, які розпочинають принц Джон та його прибічники.
Письменник чітко дає нам зрозуміти, хто йому любий, а хто осоружний.
Річард Левине Серце — справжній герой і король усіх англійців. Навіть тих, хто тихесенько ласує дичиною у заповідних лісах. Усе найкраще,втілено в ньому. А протистоїть йому рідний брат, який не любить свого народу та боїться його. Джон постає як іноземець, якому потрібні лише здобич і влада.
Хрестоносець Айвенго, який все зробив для визволення Святого Гроба і захисту свого сюзерена, протистоїть храмовнику, для якого нема нічого святого, крім його власних бажань та багатства.
Можна продовжити це співставлення, але, мабуть, досить. Краще сказати, що ці люди за будь-яких умов не зможуть домовитися. Як вода і вогонь.
Саме тому їхня війна буде жорстокою. Перший час перевагу матимуть темні сили. Так завжди буває. Вони перші завдають удару у вигідний для них час. Жодні моральні правила їм не заважають. Але зло завжди обертається проти того, хто його скоїв.
Так сталося і в романі Вальтера Скотта.
Як завжди у пригодницьких романах, порок має бути покараний ще за життя добрих героїв. Тоді читач сам, можливо, повстане проти чла, із яким кожний із нас зіштовхується у житті. Проте це вже інша пригода й інша історія.
СКАЗКА О МЕДВЕДИХЕ Как весенней теплою порою Из-под утренней белой зорюшки, Что из лесу, из лесу из дремучего Выходила бурая медведиха Со милыми детушками-медвежатами Погулять, посмотреть, себя показать. Села медведиха под белой березою; Стали медвежата промеж собой играть, По муравушке валятися, Боротися, кувыркатися. Отколь ни возьмись, мужик идет, Он во руках несет рогатину, А нож-то у него за поясом. А мешок-то у него за´ плечьми. Как завидела медведиха Мужика со рогатиной, Заревела медведиха, Стала кликать малых детушек, Своих глупых медвежатушек. Ах вы, детушки, медвежатушки, Перестаньте играть, валятися, Боротися, кувыркатися. Уж как, знать, на нас мужик идет. Становитесь, хоронитесь за меня, Уж как я вас мужику не выдам И сама мужику ...выем. ___ Медвежатушки испугалися, За медведиху бросалися, А медведиха осержалася, На дыбы подымалася. А мужик-от он догадлив был, Он пускался на медведиху, Он сажал в нее рогатину Что повыше пупа, пониже печени. Грянулась медведиха о сыру землю, А мужик-то ей брюхо порол, Брюхо порол да шкуру сымал, Малых медвежатушек в мешок поклал, А поклавши-то, домой пошел. ___ «Вот тебе, жена, подарочек, Что медвежия шуба в пятьдесят рублев, А что вот тебе другой подарочек, Трои медвежата по пять рублев» . ___ Не звоны пошли по городу, Пошли вести по всему по лесу, Дошли вести до медведя чернобурого, Что убил мужик его медведиху, Распорол ей брюхо белое, Брюхо распорол да шкуру сымал, Медвежатушек в мешок поклал. В ту пору медведь запечалился, Голову повесил, голосом завыл Про свою ли сударушку, Чернобурую медведиху. «Ах ты, свет моя медведиха, На кого меня покинула, Вдовца печального, Вдовца горемычного? Уж как мне с тобой, моей боярыней, Веселой игры не игрывати, Милых детушек не родити, Медвежатушек не качати, Не качати, не баюкати» . В ту пору звери собиралися Ко тому ли медведю, к большому боярину, Приходили звери большие, Прибегали тут зверишки меньшие. Прибегал туто волк-дворянин, У него-то зубы закусливые, У него-то глаза завистливые. Приходил тут бобр, торговый гость, У него-то, бобра, жирный хвост. Приходила ласточка-дворяночка, Приходила белочка-княгинечка, Приходила лисица-подьячиха, Подьячиха-казначеиха, Приходил скоморох-горностаюшка, Приходил байбак тут игумен, Живет он, байбак, позадь гумен. Прибегал тут зайка-смерд, Зайка беленький, зайка серенький. Приходил целовальник-еж, Всё-то, еж, он ежится, Всё-то он щетинится.
Через те навіть справжні історичні особи не такі, як були. Король Річард або його брат, наприклад. Перекривлені авторською волею і легендарні герої Робін Гуд та його весела компанія. А про тих, хто створений авторською уявою, нема що й казати.
Цікаво гати за розмаїттям подій, які щедро подав автор у романі. Тут усього багато. Ось приходить в батьківський дім ніким не впізнаний син. Його впізнають тільки раби — як колись Одіссея. Повертається без почту і пишноти законний король, владу якого визнають тільки веселі розбійники Робін Гуда. Домагається кохання прекрасної єврейки лицар Храму. Інший лицар захоплює у полон свого пораненого супротивника та осіб, які його супроводжували.
Ось на такі події багата книга. Все це, напевно, навмисно перебільшено, але так треба для того, щоб читач змії пристати на той чи інший бік. І ми, знаючи достеменно, що все це фантазія автора, обираємо свою позицію у інтригах, які розпочинають принц Джон та його прибічники.
Письменник чітко дає нам зрозуміти, хто йому любий, а хто осоружний.
Річард Левине Серце — справжній герой і король усіх англійців. Навіть тих, хто тихесенько ласує дичиною у заповідних лісах. Усе найкраще,втілено в ньому. А протистоїть йому рідний брат, який не любить свого народу та боїться його. Джон постає як іноземець, якому потрібні лише здобич і влада.
Хрестоносець Айвенго, який все зробив для визволення Святого Гроба і захисту свого сюзерена, протистоїть храмовнику, для якого нема нічого святого, крім його власних бажань та багатства.
Можна продовжити це співставлення, але, мабуть, досить. Краще сказати, що ці люди за будь-яких умов не зможуть домовитися. Як вода і вогонь.
Саме тому їхня війна буде жорстокою. Перший час перевагу матимуть темні сили. Так завжди буває. Вони перші завдають удару у вигідний для них час. Жодні моральні правила їм не заважають. Але зло завжди обертається проти того, хто його скоїв.
Так сталося і в романі Вальтера Скотта.
Як завжди у пригодницьких романах, порок має бути покараний ще за життя добрих героїв. Тоді читач сам, можливо, повстане проти чла, із яким кожний із нас зіштовхується у житті. Проте це вже інша пригода й інша історія.
О МЕДВЕДИХЕ
Как весенней теплою порою Из-под утренней белой зорюшки, Что из лесу, из лесу из дремучего Выходила бурая медведиха Со милыми детушками-медвежатами Погулять, посмотреть, себя показать. Села медведиха под белой березою; Стали медвежата промеж собой играть, По муравушке валятися, Боротися, кувыркатися. Отколь ни возьмись, мужик идет, Он во руках несет рогатину, А нож-то у него за поясом. А мешок-то у него за´ плечьми. Как завидела медведиха Мужика со рогатиной, Заревела медведиха, Стала кликать малых детушек, Своих глупых медвежатушек. Ах вы, детушки, медвежатушки, Перестаньте играть, валятися, Боротися, кувыркатися. Уж как, знать, на нас мужик идет. Становитесь, хоронитесь за меня, Уж как я вас мужику не выдам И сама мужику ...выем.
___
Медвежатушки испугалися, За медведиху бросалися, А медведиха осержалася, На дыбы подымалася. А мужик-от он догадлив был, Он пускался на медведиху, Он сажал в нее рогатину Что повыше пупа, пониже печени. Грянулась медведиха о сыру землю, А мужик-то ей брюхо порол, Брюхо порол да шкуру сымал, Малых медвежатушек в мешок поклал, А поклавши-то, домой пошел.
___
«Вот тебе, жена, подарочек, Что медвежия шуба в пятьдесят рублев, А что вот тебе другой подарочек, Трои медвежата по пять рублев» .
___
Не звоны пошли по городу, Пошли вести по всему по лесу, Дошли вести до медведя чернобурого, Что убил мужик его медведиху, Распорол ей брюхо белое, Брюхо распорол да шкуру сымал, Медвежатушек в мешок поклал. В ту пору медведь запечалился, Голову повесил, голосом завыл Про свою ли сударушку, Чернобурую медведиху. «Ах ты, свет моя медведиха, На кого меня покинула, Вдовца печального, Вдовца горемычного? Уж как мне с тобой, моей боярыней, Веселой игры не игрывати, Милых детушек не родити, Медвежатушек не качати, Не качати, не баюкати» . В ту пору звери собиралися Ко тому ли медведю, к большому боярину, Приходили звери большие, Прибегали тут зверишки меньшие. Прибегал туто волк-дворянин, У него-то зубы закусливые, У него-то глаза завистливые. Приходил тут бобр, торговый гость, У него-то, бобра, жирный хвост. Приходила ласточка-дворяночка, Приходила белочка-княгинечка, Приходила лисица-подьячиха, Подьячиха-казначеиха, Приходил скоморох-горностаюшка, Приходил байбак тут игумен, Живет он, байбак, позадь гумен. Прибегал тут зайка-смерд, Зайка беленький, зайка серенький. Приходил целовальник-еж, Всё-то, еж, он ежится, Всё-то он щетинится.