іде дощ. пелайо з елісендою крабів, які наповзають у будинок. краби не чарівні, а звичайнісінькі, і хвороба у їхньої дитини справжня, з високою температурою. а от янгол, який потрапив до них у двір і борсається великими крилами у багнюці — то вже диво.
і, як виявилося, зовсім не лихо він приніс і не за дитиною їхньою прилетів, щоб забрати її на небеса, а зовсім навпаки — на ранок дитина прокинулася здоровою і веселою. може, завдяки янголу? а може, й ні. пелайо та елісенда цього не знають, та й не дуже переймаються, бо янгол — то для них зайвий клопіт.
мови їхньої янгол не розуміє, та й вигляд має зовсім не янгольський — якийсь беззубий, маленький стариган з облисілою головою. крила, правда, у нього є, і навіть лікар, який оглянув його, здивувався: крила ростуть так органічно в його тілі, що виникає запитання: чому вони не ростуть у людей?
маркес — письменник, для якого чарівне і справжнє, фантастичне і реалістичне, містичне і дійсне, поетичне і прозаїчне є нерозривними.
з якогось іншого світу до людей раптом злітає янгол, а вони ставляться до нього, як до великої курки, ще й поселяють у курнику. за ним, але зиск свій з цього мають. на таку дивину подивитись хоче всяк, і подружжя дуже швидко збагачується — тепер у них двоповерховий будиночок, ферма для кролів, у них є досить грошей.
а може, і янголові щось перепало? дзуськи! янгол ніби й ні до чого! його дзьобають кури, вишукуючи в ньому "космічних паразитів", безбожники у нього камінням, а один "сміливець припалив йому залізякою бік, і очі старого наповнилися слізьми".
оце такі люди. ну, майже як кури, а то й гірше, бо кури хоч тілу янгольському , а люди дошкуляли і фізично, і морально.
то хто ж хворий — янгол, який не може злетіти, чи оці люди, для яких цирковий інтерес, прагнення розваг, жага збагачення перекриває щось вище, більше, цінніше?
думаю, що маркес хоче показати байдужість людини до всього — вона вже звикла до різних див, то й янгол — просто звірина, не більше того.
" і подивився господь бог на землю, і ось вона розтлінна: тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі" бог насилає потоп на землю, щоб очистити скверну, знищити зло. маркес використовує біблійний варіант: дощ іде вже три доби, і в цей час з'являється постраждалий янгол. якби людина зупинилася і подумала, вона б зрозуміла, що це знак божий, це випробування, послані з небес, щоб установити рівновагу добра і зла, щоб врятувати людей. але не тільки прості люди не мають шанобливості до янгола, не вміють захистити нещасного старого і церковні служителі. крила для них не доказ янгольської приналежності, а от документ, папірець від самого папи міг вирішити усе. але листування "могло б тривати поки світу й сонця"
з весною янгол почав набирати сил, він відроджується, як і земля, стає молодшим, дужим, злітає в небо і покидає цих людей, які так і не змогли, не захотіли знайти з ним спільної мови. на очах у елісенди — сльози, але не від того, що їх покинув янгол, а від того, що вона ріже цибулю. її почуттів не вистачило навіть на такий простий людський вчинок.
маркес символічно, через натяки і алегорію показує єство сучасної людини, яка з усього хоче мати самий тільки зиск і не помічає, що незвичайне, святе, рятівне — поряд.
дуже часто так буває у житті: людина чекає чогось більшого, мріє про краще, і не помічає того, що це "краще" вже є, його тільки потрібно помітити і прийняти.
я думаю, що кожен може у своєму житті віднайти такого втраченого янгола. я через свою дурість втратив друга, бо поряд були ніби і. тепер я розумію свої помилки, і в мене теж часом виступають їй. і вони зовсім не від цибулі
Ноздрев — молодцеватый 35-летний «говорун, кутила, лихач»; третий по счету помещик, с которым Чичиков затевает торг о мертвых душах. Знакомство происходит в 1-й главе, на обеде у прокурора; возобновляется случайно — в трактире (гл. 4). Чичиков направляется от Коробочки к Собакевичу. Ноздрев, в свою очередь, вместе с «зятем Межуевым» возвращается с ярмарки, где пропил и проиграл все, вплоть до экипажа. Н. немедленно заманивает Чичикова к себе в имение, попутно аттестовав Собакевича «жидомором», а самого героя романа (не слишком охотно соглашающегося последовать за Н.) — Оподелдоком Ивановичем. Привезя тестей, немедленно ведет показывать хозяйство. Начинает с конюшни; продолжает волчонком, которого кормят одним лишь сырым мясом, и прудом, где (по рассказам Н., неизменно фантастическим) водятся щуки, каждую из которых под силу вытащить лишь двум рыбакам. После псарни, где Н. среди собак выглядит «совершенно как отец семейства», гости направляются на поле; тут русаков конечно же ловят руками. Плюшкин — пятый и последний из «череды» помещиков, к которым Чичиков обращается с предложением продать ему мертвые души. В своеобразной отрицательной иерархии помещичьих типов, выведенных в поэме, этот скупой старик (ему седьмой десяток) занимает одновременно и самую нижнюю, и самую верхнюю ступень. Его образ олицетворяет полное омертвение человеческой души, почти полную погибель сильной и яркой личности, без остатка поглощенной страстью скупости, но именно поэтому воскреснуть и преобразиться. Собакевич - четвертый (после Ноздрева, перед Плюшкиным) «продавец» «мертвых душ»; наделен могучей «природой» — в 7-й главе жалуется председателю палаты и Чичикову на то, что живет пятый десяток, а не болел ни разу — и за это придется когда- нибудь «заплатить»; аппетит соответствует его могучей натуре — в той же главе описано «поедание» им осетра в 9 пудов.
можливо, янголи
(за оповіданням г. маркеса "стариган з крилами")
іде дощ. пелайо з елісендою крабів, які наповзають у будинок. краби не чарівні, а звичайнісінькі, і хвороба у їхньої дитини справжня, з високою температурою. а от янгол, який потрапив до них у двір і борсається великими крилами у багнюці — то вже диво.
і, як виявилося, зовсім не лихо він приніс і не за дитиною їхньою прилетів, щоб забрати її на небеса, а зовсім навпаки — на ранок дитина прокинулася здоровою і веселою. може, завдяки янголу? а може, й ні. пелайо та елісенда цього не знають, та й не дуже переймаються, бо янгол — то для них зайвий клопіт.
мови їхньої янгол не розуміє, та й вигляд має зовсім не янгольський — якийсь беззубий, маленький стариган з облисілою головою. крила, правда, у нього є, і навіть лікар, який оглянув його, здивувався: крила ростуть так органічно в його тілі, що виникає запитання: чому вони не ростуть у людей?
маркес — письменник, для якого чарівне і справжнє, фантастичне і реалістичне, містичне і дійсне, поетичне і прозаїчне є нерозривними.
з якогось іншого світу до людей раптом злітає янгол, а вони ставляться до нього, як до великої курки, ще й поселяють у курнику. за ним, але зиск свій з цього мають. на таку дивину подивитись хоче всяк, і подружжя дуже швидко збагачується — тепер у них двоповерховий будиночок, ферма для кролів, у них є досить грошей.
а може, і янголові щось перепало? дзуськи! янгол ніби й ні до чого! його дзьобають кури, вишукуючи в ньому "космічних паразитів", безбожники у нього камінням, а один "сміливець припалив йому залізякою бік, і очі старого наповнилися слізьми".
оце такі люди. ну, майже як кури, а то й гірше, бо кури хоч тілу янгольському , а люди дошкуляли і фізично, і морально.
то хто ж хворий — янгол, який не може злетіти, чи оці люди, для яких цирковий інтерес, прагнення розваг, жага збагачення перекриває щось вище, більше, цінніше?
думаю, що маркес хоче показати байдужість людини до всього — вона вже звикла до різних див, то й янгол — просто звірина, не більше того.
" і подивився господь бог на землю, і ось вона розтлінна: тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі" бог насилає потоп на землю, щоб очистити скверну, знищити зло. маркес використовує біблійний варіант: дощ іде вже три доби, і в цей час з'являється постраждалий янгол. якби людина зупинилася і подумала, вона б зрозуміла, що це знак божий, це випробування, послані з небес, щоб установити рівновагу добра і зла, щоб врятувати людей. але не тільки прості люди не мають шанобливості до янгола, не вміють захистити нещасного старого і церковні служителі. крила для них не доказ янгольської приналежності, а от документ, папірець від самого папи міг вирішити усе. але листування "могло б тривати поки світу й сонця"
з весною янгол почав набирати сил, він відроджується, як і земля, стає молодшим, дужим, злітає в небо і покидає цих людей, які так і не змогли, не захотіли знайти з ним спільної мови. на очах у елісенди — сльози, але не від того, що їх покинув янгол, а від того, що вона ріже цибулю. її почуттів не вистачило навіть на такий простий людський вчинок.
маркес символічно, через натяки і алегорію показує єство сучасної людини, яка з усього хоче мати самий тільки зиск і не помічає, що незвичайне, святе, рятівне — поряд.
дуже часто так буває у житті: людина чекає чогось більшого, мріє про краще, і не помічає того, що це "краще" вже є, його тільки потрібно помітити і прийняти.
я думаю, що кожен може у своєму житті віднайти такого втраченого янгола. я через свою дурість втратив друга, бо поряд були ніби і. тепер я розумію свої помилки, і в мене теж часом виступають їй. і вони зовсім не від цибулі
«говорун, кутила, лихач»; третий по счету
помещик, с которым Чичиков затевает торг
о мертвых душах.
Знакомство происходит в 1-й главе, на
обеде у прокурора; возобновляется
случайно — в трактире (гл. 4). Чичиков
направляется от Коробочки к Собакевичу.
Ноздрев, в свою очередь, вместе с «зятем
Межуевым» возвращается с ярмарки, где
пропил и проиграл все, вплоть до экипажа.
Н. немедленно заманивает Чичикова к себе
в имение, попутно аттестовав Собакевича
«жидомором», а самого героя романа (не
слишком охотно соглашающегося
последовать за Н.) — Оподелдоком
Ивановичем. Привезя тестей, немедленно
ведет показывать хозяйство. Начинает с
конюшни; продолжает волчонком, которого
кормят одним лишь сырым мясом, и
прудом, где (по рассказам Н., неизменно
фантастическим) водятся щуки, каждую из
которых под силу вытащить лишь двум
рыбакам. После псарни, где Н. среди собак
выглядит «совершенно как отец семейства»,
гости направляются на поле; тут русаков
конечно же ловят руками.
Плюшкин — пятый и последний из «череды»
помещиков, к которым Чичиков обращается
с предложением продать ему мертвые
души. В своеобразной отрицательной
иерархии помещичьих типов, выведенных в
поэме, этот скупой старик (ему седьмой
десяток) занимает одновременно и самую
нижнюю, и самую верхнюю ступень. Его
образ олицетворяет полное омертвение
человеческой души, почти полную погибель
сильной и яркой личности, без остатка
поглощенной страстью скупости, но именно
поэтому воскреснуть и
преобразиться.
Собакевич - четвертый (после Ноздрева,
перед Плюшкиным) «продавец» «мертвых
душ»; наделен могучей «природой» — в 7-й
главе жалуется председателю палаты и
Чичикову на то, что живет пятый десяток, а
не болел ни разу — и за это придется когда-
нибудь «заплатить»; аппетит соответствует
его могучей натуре — в той же главе
описано «поедание» им осетра в 9 пудов.