5. Назовите стихотворный размер, которым написаны следующие строки В.Я.Брюсова: Серебро, огни и блестки,- Целый мир из серебра! В жемчугах горят березки, Черно-голые вчера. A. анапест Б. Ямб B. хорей Г. дактиль
Історія трьох слов'янських народів-сусідів переобтяжена обопільними скаргами, образами, навіть злочинами. Кажу так, щоб не збитися на різдвяну казочку у дусі Діккенса.
Зустріч польського поета і країни, де поляки панували аж до війн славного Богдана, була невідворотною. Гість не мав змоги не приїхати, а господарі не мали можливості відмовити візитеру.
22 жовтня 1824 року поліцейський приніс Міцкевичу урядове розпорядження про виїзд до Петербурга. Так закінчилося слідство про участь поета у підпільному революційному гуртку "філоматів". У столиці імперії йому з товаришами було призначено стати викладачами Рішельєвського ліцею в Одесі. Трохи забарившися з від'їздом, щоб потрапити до Києва під час "Контрактів" (був такий міжнародний ярмарок), де могли б зустрітися з польськими і російськими революціонерами. З собою вони везли лист К. Рилєєва до одного з одеситів: "Полюби Міцкевича і друзів його Малевського і Єжовського, добрі й славні хлопці... за почуттями і думками вони вже друзі, а Міцкевич до того ж і поет — улюбленець нації своєї".
Ришельєвський ліцей відмовився від таких учителів, почалася звичайна бюрократична тяганина, отже й поет пробув на півдні мало не рік. Тут був створений цикл ліричних віршів про любов і про "великий світ", який перетворив святе почуття на предмет розрахунків. У Одесі також була розпочата поема "Конрад Валенрод". Там уривки з неї Міцкевич читав своїм польським друзям. А два місяці перебування в Криму дали початок "Кримським сонетам", де головна героїня — туга за Батьківщиною, а головний герой — патріот-вигнанець. На початку циклу поставлений сонет "Аккерманські степи". Відчай, туга, глибока скорбота — ось такі почуття передані у 14 рядках класичної форми. Така форма може поневолити поета, якщо його думка і почуття дрібні і невиразні. Але "Кримські сонети" написані майстром, який підкорив собі форму. Пушкін у відомому "Сонеті" ставив Міцкевича поряд із Данте, Петраркою, Шекспіром, Камоенсом, Вордсвортом. Тобто рівень геніальності був якщо не однаковий, то близький...
Я довго читав роман Вальтера Скотта "Айвенго" і з жалем перегорнув останню сторінку. Ще вчора я гав за поведінкою героїв, переживав про те, чи зуміють до Річарду воїни Локслі. Я відчував себе жителем середньовічного міста і тільки відриваючись від книги, розумів, що на дворі 21 століття. І ось все прочитано. А герої ніби залишилися знайомими, майже рідними. Хто ж запам'ятався більше ?Айвенго. Чому він ? Познайомився я з ним в дивній обстановці. Він є до себе додому в незвичному одязі. Його ніхто не вважає своїм: ні рідний батько, ні кохана. Він-паломник. Але Вілфред вже в рідному гніздечку, за яким нудьгував. Він дивиться в очі людині, яка народила його , не прощає дитину, боїться підійти до коханої...Айвенго-воїн без страху і докору. Ще не бачачи його, ми прислухається до бесіди про нього в замку Седріка Сакса . Ми дізнаємося про те, як він воював,, захоплюємося його витонченістю і відвагою. Він не користується своєю перевагою під час турнірів, скромний і величний.Найпривабливіше його якість-вірність і чесність. Він воює на боці короля Річарда і служить Йому до кінця, не кидаючи навіть у складній ситуації. Він любить жінку, через яку його позбавляють спадщини., але не стає негідником і зрадником.Айвенго ризикує собою заради Ребекки, яка у важку хвилину опинилася поруч і лікувала його. Він міг би дивитися на всіх зверхньо, але наділений співчуттям і вміє дякувати. Ось чому він летить на бій, захищає Ребекку.Роман прочитаний, а я знову і знову беру його в руки, щоб зустрітися з яскравими, незвичайними людьми. А лицар Айвенго, так вважаю, назавжди залишиться моїм улюбленим персонажем. Він вчить благородству, вірному служінню жінці і зразком мужності.
Україна та Адам Міцкевич
Історія трьох слов'янських народів-сусідів переобтяжена обопільними скаргами, образами, навіть злочинами. Кажу так, щоб не збитися на різдвяну казочку у дусі Діккенса.
Зустріч польського поета і країни, де поляки панували аж до війн славного Богдана, була невідворотною. Гість не мав змоги не приїхати, а господарі не мали можливості відмовити візитеру.
22 жовтня 1824 року поліцейський приніс Міцкевичу урядове розпорядження про виїзд до Петербурга. Так закінчилося слідство про участь поета у підпільному революційному гуртку "філоматів". У столиці імперії йому з товаришами було призначено стати викладачами Рішельєвського ліцею в Одесі. Трохи забарившися з від'їздом, щоб потрапити до Києва під час "Контрактів" (був такий міжнародний ярмарок), де могли б зустрітися з польськими і російськими революціонерами. З собою вони везли лист К. Рилєєва до одного з одеситів: "Полюби Міцкевича і друзів його Малевського і Єжовського, добрі й славні хлопці... за почуттями і думками вони вже друзі, а Міцкевич до того ж і поет — улюбленець нації своєї".
Ришельєвський ліцей відмовився від таких учителів, почалася звичайна бюрократична тяганина, отже й поет пробув на півдні мало не рік. Тут був створений цикл ліричних віршів про любов і про "великий світ", який перетворив святе почуття на предмет розрахунків. У Одесі також була розпочата поема "Конрад Валенрод". Там уривки з неї Міцкевич читав своїм польським друзям. А два місяці перебування в Криму дали початок "Кримським сонетам", де головна героїня — туга за Батьківщиною, а головний герой — патріот-вигнанець. На початку циклу поставлений сонет "Аккерманські степи". Відчай, туга, глибока скорбота — ось такі почуття передані у 14 рядках класичної форми. Така форма може поневолити поета, якщо його думка і почуття дрібні і невиразні. Але "Кримські сонети" написані майстром, який підкорив собі форму. Пушкін у відомому "Сонеті" ставив Міцкевича поряд із Данте, Петраркою, Шекспіром, Камоенсом, Вордсвортом. Тобто рівень геніальності був якщо не однаковий, то близький...
Я довго читав роман Вальтера Скотта "Айвенго" і з жалем перегорнув останню сторінку. Ще вчора я гав за поведінкою героїв, переживав про те, чи зуміють до Річарду воїни Локслі. Я відчував себе жителем середньовічного міста і тільки відриваючись від книги, розумів, що на дворі 21 століття. І ось все прочитано. А герої ніби залишилися знайомими, майже рідними. Хто ж запам'ятався більше ?Айвенго. Чому він ? Познайомився я з ним в дивній обстановці. Він є до себе додому в незвичному одязі. Його ніхто не вважає своїм: ні рідний батько, ні кохана. Він-паломник. Але Вілфред вже в рідному гніздечку, за яким нудьгував. Він дивиться в очі людині, яка народила його , не прощає дитину, боїться підійти до коханої...Айвенго-воїн без страху і докору. Ще не бачачи його, ми прислухається до бесіди про нього в замку Седріка Сакса . Ми дізнаємося про те, як він воював,, захоплюємося його витонченістю і відвагою. Він не користується своєю перевагою під час турнірів, скромний і величний.Найпривабливіше його якість-вірність і чесність. Він воює на боці короля Річарда і служить Йому до кінця, не кидаючи навіть у складній ситуації. Він любить жінку, через яку його позбавляють спадщини., але не стає негідником і зрадником.Айвенго ризикує собою заради Ребекки, яка у важку хвилину опинилася поруч і лікувала його. Він міг би дивитися на всіх зверхньо, але наділений співчуттям і вміє дякувати. Ось чому він летить на бій, захищає Ребекку.Роман прочитаний, а я знову і знову беру його в руки, щоб зустрітися з яскравими, незвичайними людьми. А лицар Айвенго, так вважаю, назавжди залишиться моїм улюбленим персонажем. Він вчить благородству, вірному служінню жінці і зразком мужності.
Объяснение-зроби будь ласка мою відповідь кращим