Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а особистими переживаннями. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котра передчасно померла Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки! жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною. Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність. Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.
Дружеские. вопросу о -творческих взаимоотношениях пушкина и гоголя и об их преемственности в реализма посвящена обширная . в ней получили освещение и важнейшие факты личного общения пушкина и гоголя в первой половине 1830-х годов, и роль пушкина как наставника, советчика, воспитателя молодого гоголя, высоко оценившего талант своего более молодого собрата по перу уже начиная с первых его выступлений, подсказавшего ему сюжеты «ревизора» ( это именно пушкина приняли за ревизора, о чём он и рассказывал гоголю, а потом с удовольствием ходил на спектакль "ревизор" и на фразе: "с пушкиным на дружеской ноге"- буквально падал с кресла от смеха! ) и «мертвых душ» , а в последний год своей жизни привлекшего его к участию в «современнике» . одним из первых дел по приезде в петербург было представиться пушкину. гоголь пришел сам, без приятелей или рекомендаций - и постучал с улицы в дверь дома, где жил поэт. слуга ответил, что барин почивает. гоголь подумал, что пушкин всю ночь писал стихи - но слуга объяснил, что тот играл в карты. это нанесло удар по школьной идеализации пушкина - гоголь представлял поэта только в окружении "облака вдохновения". через два года плетнев писал пушкину: "надобно тебя познакомить с молодым писателем, который обещает что-то хорошее. жуковский от него в восторге. я нетерпеливо желаю подвести его к тебе под благословение. он любит науки только для них самих и, как художник, готов для них подвергать себя всем лишениям. это меня трогает и восхищает". пушкин был на десять лет старше гоголя. встретились они, когда пушкину было тридцать один год, а гоголю - двадцать один. пушкин недавно женился. жизнь его изменилась - поэт остепенился, оставил дружеские пирушки, стал писать больше рассказов, чем стихов. гоголь оказался для пушкина подарком судьбы. "маленькое сокровище" - так назвала гоголя одна из подруг пушкина, красавица смирнова. к моменту знакомства у гоголя уже была готова первая часть "вечеров на хуторе близ диканьки". в россии одновременно появилось два рассказчика - гоголь и пушкин. мечты гоголя сбылись - он обрел дружбу с первым поэтом россии! гоголь происходил из хуторских, захудалых дворян, не имел ни хороших манер, ни блестящего образования, ни вида и звания. пушкин почувствовал в гоголе такой талант, который все искупал. пушкин был на знакомства, а похвалиться дружбой с ним могли во всей россии два-три человека. пушкин уважительно и задушевно обращался с гоголем. великий поэт в зените своей славы навещал малоизвестного молодого сочинителя. пушкин требовал новых рассказов, рылся в бумагах гоголя, выуживал и читал их.
Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!
жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.
Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною.
Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність.
Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.