я люблю читать сказки а.с. пушкина, потому что в них много волшебства. когда я был маленьким, смотрел мультфильмы по сказкам и мама мне много читала. совсем недавно прочитал самостоятельно сказку о рыбаке и рыбке, которая увлекла в мир волшебства. мне понравилось, как автор описывает состояние моря. старик рыбачил ровно тридцать лет и три года, и море кормило его рыбкой. он был трудолюбивым и поэтому, море показало ему свое чудо. закинув трижды в море невод, поймал старик рыбку да непростую, а золотую. говорила рыбка человеческим голосом. удивился он, ведь не слыхивал, чтобы рыбки разговаривали. отпустил старик золотую рыбку с добрыми словами, не задумываясь о корысти. ведь всю жизнь любил он море, и оно было ему другом. рассказал старик об увиденном . не ожидая, что она начнет браниться. и отправит на море к рыбке исполнять её желания. несколько раз посылала старуха старика к морю. автор сумел точно передать его настроение. море сначала «слегка разыгралось», потом «помутилось синее море», другой раз «не спокойно синее море», а последний раз «почернело синее море». море, как человек, сердится на старика. оно наказывает жадную старуху. она опять осталась «у разбитого корыта». старик тоже наказан, потому, что не оценил расположение моря. эта сказка понравилась мне не только своим волшебством, но и тем, что она поучительная. в ней осуждается жадность, завистливость и покорность. сказка учит добру, справедливости, скромности, трудолюбию.
величезне значення в цьому плані мають листа ге-роїв друг до друга. лист, що особливо таїть у собі любовне визнання,- це перекинута чаша думок і почуттів. справжня щирість і откровен-ность такого послання є запорукою того, що душу автора листа буде дійсно оголена.
крім того, теперішня сутність людини проявляє себе саме в критичні моменти життя, а любов-ное визнання – одне з тяжких випробувань.
отже, тетяна вирішується писати онєгіну. її пись-мо, як відзначав в. г. бєлінський, “найвищий обра-зец одкровення жіночого серця”. і з ним не можна не погодитися. критик думав, що “сполучення просто^-ти з истиною становить вищу красу й почуття, і справи, і вираження….”, тому що в посланні татья-ны, дійсно, поруч із граничної відверто-стью сусідить простота.
я к вам пишу – чого ж боле? що я можу ще сказати? уже на самому початку листа звучить глибока віра тетяни в порядність її обранця й довіра до нього. боячись бути покараної презирством, тетяна все-таки виливає одкровення “душі недосвідченої”. вона впевнена, що пише саме тій людині, що послана їй богом, а тому вона буде вірна йому до кон-ца. скільки страсті в її словах, скільки справжнього вміння любити! не зізнатися онєгіну тетяна не може: її душу палає почуттям, що вона давно чекала й про яке мріяла. кокетувати й намагатися заслужити увагу іншим способом не в її характе-рі. таке поводження
– доказ исключитель-ности героїні.
онєгін відповідає на одкровення тетяни холодною й протверезною розмовою, але наступає момент, коли й цей знавець “науки страсті ніжної” береться за перо. що ж штовхає його на це? нове побачення з колись відкинутої їм жінкою. найперша ре-акція онєгіна на появу тетяни – сум’яття, сумнів, шок:
ужели,- думає євгеній,-
ужель вона? але точно… немає…
як! із глухомані степових селищ…
він очікує того ж і від тетяни. боязка, мовчачи-ливая, ніколи уражена стрілою амуру, вона не-пременно повинна була випробувати замішання, ра-дость, сором…. що завгодно! онєгін сподівався вразити її своєю появою. і героїня, звичайно, “здивована, уражена”, але зовні… абсолютно спокійна. але ж скількох щиросердечних сил коштувало їй, жагучий і як і раніше любляче, це самовладання. вона ” дру-гому віддана” і буде “століття йому вірна”. ні тіні посто-роннего почуття не може з’явитися на її особі.
незалежність тетяни, її неприступність, сдер-жанность, положення у світлі зачепили онєгіна, взвол-новали його. вона вже не сільська дівчинка, а ” дорівнює-задушлива княгиня”, “неприступна богиня роскош-ний, царственої неви”. убитий, євгеній сідає за лист.
“лист онєгіна до тетяни горить пристрастю; у ньому вже немає іронії, немає світської помірності, світської маски”, – відзначав бєлінський. але вже перші рядки цього листа відрізняють його від послання тетяни:
яке гірке презренье
ваш гордий погляд зобразить!
яким злісним веселощам
бути може, привід !
онєгін, на відміну від тетяни, не довіряє адреси-ту листа, вона уявляє собі її зловтіху, щастя від усвідомлення отомщения, зарозумілість. але адже цих якостей у тетяні ніколи не було й з’явитися вже не могло.
любові тетяни євгеній так і не зрозумів, та і її саму теж навряд чи “розкусив”. а той вогонь справді-го почуття, що терзає її серце й змусив недо-гда зробити перший крок, євгеній називає всього лише “іскрою ніжності”.
тепер у нього змінилося відношення до розуміння щастя, тепер він усвідомлює, що “вільність і спокій” не можуть замінити любов і щасливе сімейне життя. але це не утішає героїню, тому що онєгін і не замислюється про те, що тетяна залишилася преж-нею: положення у світлі анітрошки не перемінило її. чудово сказав про це ф. м. достоєвський: “…це та ж таня, та ж колишня сільська таня! ” але саме колишню-те онєгін і не зрозумів, він не зміг її полюбити, не оцінив, зневажив нею. і, з’явися вона йому в колишньому образі, він зневажив би ларіній і сей-година.
“а щастя було так можливо, так близько! ” – зі смутком зауважує тетяна. онєгін так і не зрозумів, що такі натури, як вона, люблять один раз у житті. по-следние слова героїні, адресовані євгенію, явля-ются свідченням високого щиросердечного благородст-ва, моральної чистоти, вірності боргу, целомуд-рия.
два листи… обоє про любов, і обоє зовсім раз-ные. вони ясне подання читачеві про героя й героїн, побачити, зрозуміти, відчути їхні характери, прожити разом з ними маленьку година-тичку їх духовної біографії
мне понравилось, как автор описывает состояние моря. старик рыбачил ровно тридцать лет и три года, и море кормило его рыбкой. он был трудолюбивым и поэтому, море показало ему свое чудо. закинув трижды в море невод, поймал старик рыбку да непростую, а золотую. говорила рыбка человеческим голосом. удивился он, ведь не слыхивал, чтобы рыбки разговаривали. отпустил старик золотую рыбку с добрыми словами, не задумываясь о корысти. ведь всю жизнь любил он море, и оно было ему другом. рассказал старик об увиденном . не ожидая, что она начнет браниться. и отправит на море к рыбке исполнять её желания. несколько раз посылала старуха старика к морю. автор сумел точно передать его настроение. море сначала «слегка разыгралось», потом «помутилось синее море», другой раз «не спокойно синее море», а последний раз «почернело синее море». море, как человек, сердится на старика. оно наказывает жадную старуху. она опять осталась «у разбитого корыта». старик тоже наказан, потому, что не оценил расположение моря.
эта сказка понравилась мне не только своим волшебством, но и тем, что она поучительная. в ней осуждается жадность, завистливость и покорность. сказка учит добру, справедливости, скромности, трудолюбию.
величезне значення в цьому плані мають листа ге-роїв друг до друга. лист, що особливо таїть у собі любовне визнання,- це перекинута чаша думок і почуттів. справжня щирість і откровен-ность такого послання є запорукою того, що душу автора листа буде дійсно оголена.
крім того, теперішня сутність людини проявляє себе саме в критичні моменти життя, а любов-ное визнання – одне з тяжких випробувань.
отже, тетяна вирішується писати онєгіну. її пись-мо, як відзначав в. г. бєлінський, “найвищий обра-зец одкровення жіночого серця”. і з ним не можна не погодитися. критик думав, що “сполучення просто^-ти з истиною становить вищу красу й почуття, і справи, і вираження….”, тому що в посланні татья-ны, дійсно, поруч із граничної відверто-стью сусідить простота.
я к вам пишу – чого ж боле? що я можу ще сказати? уже на самому початку листа звучить глибока віра тетяни в порядність її обранця й довіра до нього. боячись бути покараної презирством, тетяна все-таки виливає одкровення “душі недосвідченої”. вона впевнена, що пише саме тій людині, що послана їй богом, а тому вона буде вірна йому до кон-ца. скільки страсті в її словах, скільки справжнього вміння любити! не зізнатися онєгіну тетяна не може: її душу палає почуттям, що вона давно чекала й про яке мріяла. кокетувати й намагатися заслужити увагу іншим способом не в її характе-рі. таке поводження
– доказ исключитель-ности героїні.
онєгін відповідає на одкровення тетяни холодною й протверезною розмовою, але наступає момент, коли й цей знавець “науки страсті ніжної” береться за перо. що ж штовхає його на це? нове побачення з колись відкинутої їм жінкою. найперша ре-акція онєгіна на появу тетяни – сум’яття, сумнів, шок:
ужели,- думає євгеній,-
ужель вона? але точно… немає…
як! із глухомані степових селищ…
він очікує того ж і від тетяни. боязка, мовчачи-ливая, ніколи уражена стрілою амуру, вона не-пременно повинна була випробувати замішання, ра-дость, сором…. що завгодно! онєгін сподівався вразити її своєю появою. і героїня, звичайно, “здивована, уражена”, але зовні… абсолютно спокійна. але ж скількох щиросердечних сил коштувало їй, жагучий і як і раніше любляче, це самовладання. вона ” дру-гому віддана” і буде “століття йому вірна”. ні тіні посто-роннего почуття не може з’явитися на її особі.
незалежність тетяни, її неприступність, сдер-жанность, положення у світлі зачепили онєгіна, взвол-новали його. вона вже не сільська дівчинка, а ” дорівнює-задушлива княгиня”, “неприступна богиня роскош-ний, царственої неви”. убитий, євгеній сідає за лист.
“лист онєгіна до тетяни горить пристрастю; у ньому вже немає іронії, немає світської помірності, світської маски”, – відзначав бєлінський. але вже перші рядки цього листа відрізняють його від послання тетяни:
яке гірке презренье
ваш гордий погляд зобразить!
яким злісним веселощам
бути може, привід !
онєгін, на відміну від тетяни, не довіряє адреси-ту листа, вона уявляє собі її зловтіху, щастя від усвідомлення отомщения, зарозумілість. але адже цих якостей у тетяні ніколи не було й з’явитися вже не могло.
любові тетяни євгеній так і не зрозумів, та і її саму теж навряд чи “розкусив”. а той вогонь справді-го почуття, що терзає її серце й змусив недо-гда зробити перший крок, євгеній називає всього лише “іскрою ніжності”.
тепер у нього змінилося відношення до розуміння щастя, тепер він усвідомлює, що “вільність і спокій” не можуть замінити любов і щасливе сімейне життя. але це не утішає героїню, тому що онєгін і не замислюється про те, що тетяна залишилася преж-нею: положення у світлі анітрошки не перемінило її. чудово сказав про це ф. м. достоєвський: “…це та ж таня, та ж колишня сільська таня! ” але саме колишню-те онєгін і не зрозумів, він не зміг її полюбити, не оцінив, зневажив нею. і, з’явися вона йому в колишньому образі, він зневажив би ларіній і сей-година.
“а щастя було так можливо, так близько! ” – зі смутком зауважує тетяна. онєгін так і не зрозумів, що такі натури, як вона, люблять один раз у житті. по-следние слова героїні, адресовані євгенію, явля-ются свідченням високого щиросердечного благородст-ва, моральної чистоти, вірності боргу, целомуд-рия.
два листи… обоє про любов, і обоє зовсім раз-ные. вони ясне подання читачеві про героя й героїн, побачити, зрозуміти, відчути їхні характери, прожити разом з ними маленьку година-тичку їх духовної біографії