Романтизм – це культурне явище, характерне для XVIII-XIX століть і поширене на території Європи. Як і кожне культурне явище, романтизм з’явився не на порожньому місці, а став результатом епохи, яка йому передувала. Як відомо, романтизму передувала епоха Просвітництва, якій були властиві раціоналізм і промислова революція. Мабуть, люди втомилися від раціонального і розумного погляду на життя і речі, а тому захотіли чогось більш яскравого і сильного з точки зору емоційності, через це й з’явився романтизм.
Для романтизму характерно злиття людини і природи. Людина не розглядалася у відриві від усього живого навколо, вона визнавалася його складовою і навіть невід’ємною частиною. Прагнення до ідеалу з точки зору возз’єднання людини і природи проявилося в тому, що людина почала займатися новими видами активності лише для того, щоб бути до природи ближчою. Наприклад, у зв’язку з появою романтизму люди стали займатися альпінізмом і туризмом, влаштовувати пікніки і багато іншого. Досягнення науки і промисловості кілька відсувалися романтистами на другий план. Вони вважали, що людина багата, насамперед, своїми емоціями. Прагнення до ідеалу у представників цього культурного руху проявилося і в тому, що вони не могли погодитися з атеїстичною теорією і традиційною релігією попередніх епох. Вони спробували переосмислити і знайти якусь ідеальну середину між усім цим. Так з’явилася ідея про те, що справжньою релігією є не поклоніння богам і дотримання якихось релігійних правил і догм, а відчуття людиною ходу і нескінченності людського буття.Епоха романтизму також чинила вагомий вплив на творчих людей і їх діяльність. Говорячи про літературу, варто сказати, що прагнення до ідеалу романтизму вперше з’явилося у німецьких письменників. У той час якраз трудилися відомі брати Грімм, творчість яких було сповнене ідеями романтизму на тлі казкових і міфологічних мотивом їхніх творів. Ознаки романтичного прагнення до ідеалу можна також знайти в творах авторів з інших країн, а також у творчій діяльності художників і музикантів. Як мені здається, саме епоха романтизму подарувала людству найбільшу кількість класичних музикантів найвищого рівня, а саме Шопена, Шуберта, Чайковського та Брамса.
Кожна епоха в житті людства примітна якимись особливостями. Я вважаю, що романтизм дійсно можна називати прагненням до ідеалу, адже його представники навіть у найважчі для побуту часи шукали розраду в природі, своїх думках і фантазіях.
“Капитанская дочка” – одно из самых лучших произведений А. С. Пушкина. В романе Пушкин нарисовал яркую картину стихийного крестьянского восстания. Несомненно, главным героем в романе является Пугачев. Пушкин изображает Пугачева талантливым, смелым руководителем крестьянского восстания, подчеркивает его ум, сметливость, храбрость, героизм, гуманность, связь с народом. Все это создает облик подлинного Пугачева. Для Пушкина он выражал национальный характер русского народа. Но в образах Пугачева и его ближайших соратников показана и слабость движения, его политическая незрелость. Образ царя – батюшки соответствовал настроениям самого народа и его представлениям о народном царе. Пушкин очень глубоко раскрыл личность Пугачева. Так же как и рядовому крепостному крестьянину, Пугачеву свойственно недоверие и недоброжелательство ко всякому барину, хотя бы этот барин был на его стороне, как Швабрин, или сочувствовал ему лично, как Гринев. Добродушие и простосердечие Пугачева – также свойства характера народного. В одной – двух сценах внешняя величественность Пугачева окрашивается Пушкиным в юмористические тона. Однако мягкий, любовный юмор не снижает образа, вызывая не столько смех, сколько симпатию и сочувствие, с которыми относился сам поэт к своему герою. Эти сцены усиливают историческую конкретность образа Пугачева, который был для Пушкина не только вождем крестьянского восстания, потрясшего дворянское государство, но и простым казаком Емелькой Пугачевым. Однако существенное, ведущее в образе Пугачева – величие, героизм, столь импонировавшие Пушкину. Это выражено символическим образом орла, о котором говорит пугачевская сказка. Реалистическое изображение антикрепостнического движения было исторической заслугой великого поэта.
Для романтизму характерно злиття людини і природи. Людина не розглядалася у відриві від усього живого навколо, вона визнавалася його складовою і навіть невід’ємною частиною. Прагнення до ідеалу з точки зору возз’єднання людини і природи проявилося в тому, що людина почала займатися новими видами активності лише для того, щоб бути до природи ближчою. Наприклад, у зв’язку з появою романтизму люди стали займатися альпінізмом і туризмом, влаштовувати пікніки і багато іншого. Досягнення науки і промисловості кілька відсувалися романтистами на другий план. Вони вважали, що людина багата, насамперед, своїми емоціями. Прагнення до ідеалу у представників цього культурного руху проявилося і в тому, що вони не могли погодитися з атеїстичною теорією і традиційною релігією попередніх епох. Вони спробували переосмислити і знайти якусь ідеальну середину між усім цим. Так з’явилася ідея про те, що справжньою релігією є не поклоніння богам і дотримання якихось релігійних правил і догм, а відчуття людиною ходу і нескінченності людського буття.Епоха романтизму також чинила вагомий вплив на творчих людей і їх діяльність. Говорячи про літературу, варто сказати, що прагнення до ідеалу романтизму вперше з’явилося у німецьких письменників. У той час якраз трудилися відомі брати Грімм, творчість яких було сповнене ідеями романтизму на тлі казкових і міфологічних мотивом їхніх творів. Ознаки романтичного прагнення до ідеалу можна також знайти в творах авторів з інших країн, а також у творчій діяльності художників і музикантів. Як мені здається, саме епоха романтизму подарувала людству найбільшу кількість класичних музикантів найвищого рівня, а саме Шопена, Шуберта, Чайковського та Брамса.
Кожна епоха в житті людства примітна якимись особливостями. Я вважаю, що романтизм дійсно можна називати прагненням до ідеалу, адже його представники навіть у найважчі для побуту часи шукали розраду в природі, своїх думках і фантазіях.
Несомненно, главным героем в романе является Пугачев. Пушкин изображает Пугачева талантливым, смелым руководителем крестьянского восстания, подчеркивает его ум, сметливость, храбрость, героизм, гуманность, связь с народом. Все это создает облик подлинного Пугачева. Для Пушкина он выражал национальный характер русского народа.
Но в образах Пугачева и его ближайших соратников показана и слабость движения, его политическая незрелость. Образ царя – батюшки соответствовал настроениям самого народа и его представлениям о народном царе.
Пушкин очень глубоко раскрыл личность Пугачева. Так же как и рядовому крепостному крестьянину, Пугачеву свойственно недоверие и недоброжелательство ко всякому барину, хотя бы этот барин был на его стороне, как Швабрин, или сочувствовал ему лично, как Гринев. Добродушие и простосердечие Пугачева – также свойства характера народного. В одной – двух сценах внешняя величественность Пугачева окрашивается Пушкиным в юмористические тона. Однако мягкий, любовный юмор не снижает образа, вызывая не столько смех, сколько симпатию и сочувствие, с которыми относился сам поэт к своему герою. Эти сцены усиливают историческую конкретность образа Пугачева, который был для Пушкина не только вождем крестьянского восстания, потрясшего дворянское государство, но и простым казаком Емелькой Пугачевым. Однако существенное, ведущее в образе Пугачева – величие, героизм, столь импонировавшие Пушкину. Это выражено символическим образом орла, о котором говорит пугачевская сказка. Реалистическое изображение антикрепостнического движения было исторической заслугой великого поэта.