8. Назовите юного героя рассказа А.П. Чехова, однофамильца
знаменитого маршала Советского Союза.
9. Назовите рассказы, в названиях которых использованы крылатые
выражения.
10.Назовите рассказы, названия которых сами стали крылатыми
выражениями.
1. Объясните смысл названия рассказа А. Чехова «Анна на шее».​

Известный российский писатель В.Г. Короленко всегда становился на защиту бедных, обездоленных. В повести «Дети подземелья» он показал два мира детства: беззаботное - Васе, Сони и обездоленное - Валека, Маруси. Рассказывает читателям обо всех событиях Вася, сын судьи, мальчик из обеспеченной семьи. У него умерла мать, через горе отдалился от ребенка отец ... Казалось бы, куда же еще хуже? Но Вася знакомится с детьми, которые имеют гораздо больше проблем, чем он. И самая главная - проблема питания. Маленькая Маруся оправдывает даже кражу, поскольку, благодаря украденном, может утолить голод. Вася сравнивает Соню с Марусей. Он видит, что девочки разные не только внешне, но есть разница и в их поведении, хотя они и сверстники. Соня полненькая, кругленькая, «как мячик», веселая, беззаботная. Маруся худая, изможденная, сама не может ходить, ее голосок как серебряный колокольчик, едва слышно. Соня и Вася живут в красивом доме, Валек и Маруся - в подземелье из камня, который висотав с девушки румянец, веселье, смех и даже жизни. Вася понял, что есть на свете люди, которым живется хуже, чем ему самому. Дружба с Валеком и Марусей раскрыла глаза мальчику на жизнь. Став взрослыми, Вася и Соня клялись на могиле Маруси бедным и обездоленным.

Объяснение:

Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.