В королевстве звуков русского языка Фонетика дружно жили — поживали гласные и согласные звуки. У каждого звука был свой домик. У гласных звуков домики были выкрашены в красный цвет, а у согласных в синий. Но крыши всех домиков были белыми и менялись сами по себе, когда звуки ходили друг к другу в гости. Всего в королевстве было 33 жителя: 10 гласных звуков [а],[э],[о],[у],[и],[ы],[я],[ю],[е],[ё] и 21 согласных (еще ь и ъ).Они жили дружно и часто ходили друг другу в гости. И каждый раз когда они гостили друг у друга происходило волшебство: стоило им взяться за руки как получались новые звуки для новых слов. Согласные звуки не просто дружат с гласными — они с ними всегда и во всем «соглашаются». Вот например, [п]. В слове «пила» звучит мягко, а в слове «пыль» — твердо. Вот так согласные звуки, берясь за руки с гласными, становятся по их мягкими или твердыми. Однако были в королевстве и «непослушные» звуки. И хотя они жили в синих домиках и назывались согласными, они ни в какую меняться не хотели. А произошло это в день, когда праздно сидя на скамеечках, они заспорили кто же главнее: гласные или согласные. И звуки [ж],[ш] и [ц] решили быть самостоятельными и никому не подчиняться, особенно гласным звукам. «Наше решение твердо, и мы навсегда останемся твердыми звуками», — заявили они. И в доказательство своего твердого решения выкрасили белые крыши своих домиков в темно-синий цвет. Но уступчивые и неконфликтные звуки [щ],[й] и [ч] очень расстроились и испугались, что баланс соотношения звуков в королевстве будет нарушен и решили остаться навсегда мягкими. А чтобы все жители Фонетики знали об этом, покрасили крыши своих домиков в зеленый цвет. Однако, вскоре в королевстве Фонетики появились еще 2 жителя это мягкий и твердый знаки. Но и они не нарушили единства звукового мира. Они построили себе белые домики и все зажили мирно и дружно. И каждый раз когда они гостили друг у друга происходило волшебство: стоило им взяться за руки как получались новые звуки и даже целые слияния, для рождения новых слов.
Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. Ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. Художні засоби «Мені тринадцятий минало» Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!». Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?». Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло». Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», “господнє небо” Автобіографічний вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього. Вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання. Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози… Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє… Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.
Всего в королевстве было 33 жителя: 10 гласных звуков [а],[э],[о],[у],[и],[ы],[я],[ю],[е],[ё] и 21 согласных (еще ь и ъ).Они жили дружно и часто ходили друг другу в гости. И каждый раз когда они гостили друг у друга происходило волшебство: стоило им взяться за руки как получались новые звуки для новых слов. Согласные звуки не просто дружат с гласными — они с ними всегда и во всем «соглашаются». Вот например, [п]. В слове «пила» звучит мягко, а в слове «пыль» — твердо. Вот так согласные звуки, берясь за руки с гласными, становятся по их мягкими или твердыми.
Однако были в королевстве и «непослушные» звуки. И хотя они жили в синих домиках и назывались согласными, они ни в какую меняться не хотели. А произошло это в день, когда праздно сидя на скамеечках, они заспорили кто же главнее: гласные или согласные. И звуки [ж],[ш] и [ц] решили быть самостоятельными и никому не подчиняться, особенно гласным звукам. «Наше решение твердо, и мы навсегда останемся твердыми звуками», — заявили они. И в доказательство своего твердого решения выкрасили белые крыши своих домиков в темно-синий цвет.
Но уступчивые и неконфликтные звуки [щ],[й] и [ч] очень расстроились и испугались, что баланс соотношения звуков в королевстве будет нарушен и решили остаться навсегда мягкими. А чтобы все жители Фонетики знали об этом, покрасили крыши своих домиков в зеленый цвет.
Однако, вскоре в королевстве Фонетики появились еще 2 жителя это мягкий и твердый знаки. Но и они не нарушили единства звукового мира. Они построили себе белые домики и все зажили мирно и дружно. И каждый раз когда они гостили друг у друга происходило волшебство: стоило им взяться за руки как получались новые звуки и даже целые слияния, для рождения новых слов.
Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. Ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. Художні засоби «Мені тринадцятий минало» Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!». Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?». Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло». Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», “господнє небо” Автобіографічний вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього. Вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання. Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози… Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє… Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.