Починаючи читати роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”, я навіть не могла уявити собі, наскільки прекрасно й цікаво цей добуток. Віршована форма роману набагато сильніше, ніж прозаїчна, передає почуття поета, а особливе фарбування добутку надають ліричні відступи автора, які стосуються вічних питань моральності й філософії
Спершу навіть створюється враження, що сюжет роману - це хаотичний набір не зв'язаних між собою спогадів, мріянь, міркувань із приводу стрункості жіночих ніжок, про зміну поколінь, про світське суспільство й багато про що іншому. Та й сам Пушкін, на перший погляд, давав підстави для такої оцінки свого роману: Прийми собранье строкатих глав. Напівсмішний, напівсумний, Простонародний, ідеальних, Недбалий плід моїх забав...
Але такий сюжет роману дозволяє авторові вести вільна й невимушена розмова із читачем. А це, на мій погляд, робить добуток більше цікавим і “живим”. Назвавши свій роман ім'ям одного з героїв, поет тим самим підкреслив центральне положення серед них Євгенія Онєгіна. Онєгін був особливо близький Пушкіну, оскільки в ньому найбільше повно втілені ті риси, які, за словами поета, були відмітними рисами молоді XIX століття
И вже з найперших сторінок роману я довідалася про життя головного героя, про його характер, про те, як він проводить своє дозвілля. І навіть в епіграфі до даного добутку можна було прочитати про те, що Євгеній Онєгін - горда й байдужа людина, перейнята марнославством. Також молодий дворянин показаний автором як людина з дуже складним і суперечливим характером. Пушкіна відзначає в характері Онєгіна: “мріям мимовільну відданість”, “виняткову чудність” і “різкий охолоджений розум”.Після даної сповіді в мене створилося враження, що Євгеній Онєгін - егоїст, розчарований у всім, що нудьгує й нездатний уже ні до яких сильних почуттів і переживань. Але на думку Пушкіна, Онєгін надійшов шляхетно стосовно Тетяни, хоч і жорстоко. Але все-таки, мені здається, роман “Євгеній Онєгін” - не песимістичний добуток. Тут стільки світлих картин, що стільки радує душу краси в зображенні життя, російської природи, стільки чесних і високих почуттів, переживань, учинків. Також, прочитавши трохи перших розділів даного добутку, я прийшла до думки, що “Євгеній Онєгін” - це воістину “нерукотворний пам'ятник” пушкінському поетичному генієві
1)"Император Александр захотел по Европе проездиться".
2)"Англичане-мы маху дали!" -их очень сконфузили.
3)"Это,-не соринка, а нимфозория."
4)" Диковину-в наследство новому государю".
5)Туляки в хитрости не уступили-"Мы ещё и сами не знаем,что учиним".
6)"Оружейники скрылись из города."
7)На поклон к мценскому Николе.
8)"Платов ехал очень спешно и с церемонией".
9)"Бегите и скажите, что сейчас несём."
10)"Умчали левшу без тугамента".
11)" Мои меня не могут обманывать".
12)"Возьмите, в самый сильный мелкоскоп смотрите".
13)"Шельмы, аглицкую блоху на подковы подковали!"
14)"Пошли с левшой заграничные виды".
15)"Грандеву левши в Лондоне".
16)"В настоящем Твердиземном море".
17)"Морской водоглаз и пари выдержать".
18)"Без тугамента-в простонародную Обухвинскую больницу!"
19)Последние слова левши-" у англичан ружья кирпичом не чистят!"
20)"Таких мастеров, как баснословный левша, теперь уже нет в Туле".
Объяснение:
моє враження
Починаючи читати роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”, я навіть не могла уявити собі, наскільки прекрасно й цікаво цей добуток. Віршована форма роману набагато сильніше, ніж прозаїчна, передає почуття поета, а особливе фарбування добутку надають ліричні відступи автора, які стосуються вічних питань моральності й філософії
Спершу навіть створюється враження, що сюжет роману - це хаотичний набір не зв'язаних між собою спогадів, мріянь, міркувань із приводу стрункості жіночих ніжок, про зміну поколінь, про світське суспільство й багато про що іншому. Та й сам Пушкін, на перший погляд, давав підстави для такої оцінки свого роману: Прийми собранье строкатих глав. Напівсмішний, напівсумний, Простонародний, ідеальних, Недбалий плід моїх забав...
Але такий сюжет роману дозволяє авторові вести вільна й невимушена розмова із читачем. А це, на мій погляд, робить добуток більше цікавим і “живим”. Назвавши свій роман ім'ям одного з героїв, поет тим самим підкреслив центральне положення серед них Євгенія Онєгіна. Онєгін був особливо близький Пушкіну, оскільки в ньому найбільше повно втілені ті риси, які, за словами поета, були відмітними рисами молоді XIX століття
И вже з найперших сторінок роману я довідалася про життя головного героя, про його характер, про те, як він проводить своє дозвілля. І навіть в епіграфі до даного добутку можна було прочитати про те, що Євгеній Онєгін - горда й байдужа людина, перейнята марнославством. Також молодий дворянин показаний автором як людина з дуже складним і суперечливим характером. Пушкіна відзначає в характері Онєгіна: “мріям мимовільну відданість”, “виняткову чудність” і “різкий охолоджений розум”.Після даної сповіді в мене створилося враження, що Євгеній Онєгін - егоїст, розчарований у всім, що нудьгує й нездатний уже ні до яких сильних почуттів і переживань. Але на думку Пушкіна, Онєгін надійшов шляхетно стосовно Тетяни, хоч і жорстоко. Але все-таки, мені здається, роман “Євгеній Онєгін” - не песимістичний добуток. Тут стільки світлих картин, що стільки радує душу краси в зображенні життя, російської природи, стільки чесних і високих почуттів, переживань, учинків. Також, прочитавши трохи перших розділів даного добутку, я прийшла до думки, що “Євгеній Онєгін” - це воістину “нерукотворний пам'ятник” пушкінському поетичному генієві