ответ:У нашому житті дійсність не завжди сходиться з реальністю. Не завжди нам представляється можливість побачити те, чого ми очікуємо. Важко сказати, чи можливо таке взагалі. По своєму досвіду, хоч він і не великий на сьогоднішній момент, я тільки більш можу запевнити, що які б варіанти не миготіли у вашій уяві ( будь то місцевість, куди ви вирушаєте, людина, з якою ви хочете зустрітися) – все це в більшості випадків виявляється зовсім не таким. Так у мене бувало не раз, але найбільшим потрясінням для мене стала зустріч з Миколою Васильовичем Гоголем. Такої розбіжності мрії з реальністю я, зізнатися, не очікував. Якими мої уявлення були спочатку, як вони стали перетворюватися, і чим закінчилася своєрідна еволюція уявлень про цього, малого зростом, але великого душею письменника?
Сказати, що Гоголь мене здивував – це рівносильно мовчанню. Починалося все з малого і далі за принципом градації. Ще в дитинстві я прочитав «Вечори на хуторі біля Диканьки» , трохи пізніше – «Ревізора». Тоді про цю велику особистість я міг судити лише по портрету, і тоді мені він здався життєрадісним і цілком нормальним в аспекті зовнішності. Повірте, мені щиро шкода, що тоді я помилявся. Вся справа в тому, що мені набагато простіше пережити своє горе, ніж чуже. У подальшому було дуже неприємно дізнатися, що у такої великої людини була така жахлива доля...
Пам’ятаєте, що я говорив про разючі, часом обтяжуючі, розходження мрії з реальністю? Тепер ви, напевно, зрозуміли, навіщо мені це треба було. Гоголь представлявся мені людиною, що «йде по життю, сміючись», як кажуть в знаменитій пісні. Ці слова повною мірою висловлюють все те, що я думав про Гоголя тоді...
Прозріння ж прийшло лише недавно. З розмови з бабусею я дізнався біографію і риси зовнішності письменника. Читаючи у той час роман «Мертві душі», я з глибоким жалем розумів і все більше переконувався, що колись був зовсім не правий... У Сорочинському музеї Гоголя зберігаються його маленький портфель, одяг 44-го розміру, який носив письменник, та аж ніяк не красиві портрети Гоголя в профіль... Словом, все там показує нам маленьке негарне тіло справжнього душевного велетня, душа якого розкривається в творах.
Про що могла думати така людина? Я думаю, що тільки про становище в країні, адже це головна ідея «Мертвих душ» та інших творів письменника. Скоріш за все, Гоголь думав про безвладдя, через це він дуже страждав.
Яким я уявляю собі самого Гоголя? Я зрозумів, що тепер це не важливо, важливе тепер лише уявлення про масштаби його душі. Ви пам’ятаєте будинок лихваря з повісті «Портрет»? На один будинок лихваря по ідеї твору припадало ціле місто (відчуваєте масштаб?). А на душу великого – вся країна, вся велика Русь!
Ось це все і представляє для мене Микола Гоголь, його краса всередині, і нехай скептики стверджують, що так говорять некрасиві люди... Для мене Гоголь ніколи не буде забутим, як я його не уявляв
Витя подарил маме открытку, сделанную своими руками с надписью: "Дорогая мамочка, поздравляю тебя с 8 Марта! Обещаю всегда тебя слушаться".Мама посоветовала взять несколько веточек мимозы и подарить Лене Поповой. В весенний женский день приятно дарить девочкам- одноклассницам, мамам, бабушкам подарки. Он подарил цветы наспех, у самой школы, на улице, как- будто мимоходом. Протянув цветы он сказал: "Это тебе". Витя даже не поздравил девочку и не дослушал благодарность, а повернулся и убежал. Оказалось, что в этом классе вообще никто из мальчиков ничего не подарил девочкам. Ни один. И, конечно, подарок вызвал удивление. Со стороны учительницы одобрение, а со стороны класса - чувствовалось уже что- то недоброе. Ещё на уроке все сразу зашушукались и посмотрели на Витю, а он сидел, низко опустив голову. Когда на перемене Витя подошёл к ребятам, они крикнули: "Тили - тили - тесто, жених и невеста! " Потом смеялись и показывали на него пальцами. После этого он еле досидел до конца уроков, и как только прозвенел урок, со всех ног полетел домой, чтобы там, дома, сорвать свою досаду и обиду. Он обвинил во всём происходящем маму. Дома Витя забарабанил по двери и, когда мама открыла ему, закричал: — Это ты, это ты виновата, это всё из-за тебя! Он почти плакал. Вбежал в комнату, схватил мимозы и бросил их на пол, и стал топтать ногамиВитя подарил маме открытку, сделанную своими руками с надписью: "Дорогая мамочка, поздравляю тебя с 8 Марта! Обещаю всегда тебя слушаться".Мама посоветовала взять несколько веточек мимозы и подарить Лене Поповой. В весенний женский день приятно дарить девочкам- одноклассницам, мамам, бабушкам подарки. Витя подарил цветы наспех, у самой школы, на улице, как- будто мимоходом. Витя протянул цветы и сказал: "Это тебе". Он даже не поздравил девочку и не дослушал благодарность. Он повернулся и убежал. Оказалось, что в этом классе вообще никто из мальчиков ничего не подарил девочкам. Ни один. И, конечно, подарок вызвал удивление. Со стороны учительницы одобрение, а со стороны класса - чувствовалось уже что- то недоброе. Ещё на уроке все сразу зашушукались и посмотрели на Витю, а Витя низко опустил голову. А когда на перемене Витя подошёл к ребятам, они вдруг закричали: "Тили - тили - тесто, жених и невеста! " Потом смеялись и показывали на него пальцами. В школе он не смог дать отпор одноклассникам. "Он еле досидел до конца уроков, и как только прозвенел урок, со всех ног полетел домой, чтобы там, дома, сорвать свою досаду и обиду. Он обвинил во всём происходящем маму. Мама же была рада праздничному дню, подарку от папы, который подарил ей мимозы. Он забарабанил изо всех сил по двери и, когда мама открыла ему, закричал: — Это ты, это ты виновата, это всё из-за тебя! — Он почти плакал. Вбежал в комнату, схватил мимозы и бросил их на пол. — Ненавижу эти цветы, ненавижу! Он стал топтать их ногами, и жёлтые нежные цветочки лопались под грубой подмёткой его ботинок. — Это мне подарил папа, — сказала мама. А Лена Попова несла домой три нежные веточки мимозы в мокрой тряпочке, чтобы они не завяли. Она несла их впереди себя, и ей казалось, что в них отражается солнце, что они такие красивые, такие особенные.. . Это ведь . Мама сказала: "Их мне подарил папа". А Лена Попова несла домой три нежные веточки мимозы. Она несла их впереди себя, и ей казалось, что в них отражается солнце, что они такие красивые, такие особенные, первые в жизни.
ответ:У нашому житті дійсність не завжди сходиться з реальністю. Не завжди нам представляється можливість побачити те, чого ми очікуємо. Важко сказати, чи можливо таке взагалі. По своєму досвіду, хоч він і не великий на сьогоднішній момент, я тільки більш можу запевнити, що які б варіанти не миготіли у вашій уяві ( будь то місцевість, куди ви вирушаєте, людина, з якою ви хочете зустрітися) – все це в більшості випадків виявляється зовсім не таким. Так у мене бувало не раз, але найбільшим потрясінням для мене стала зустріч з Миколою Васильовичем Гоголем. Такої розбіжності мрії з реальністю я, зізнатися, не очікував. Якими мої уявлення були спочатку, як вони стали перетворюватися, і чим закінчилася своєрідна еволюція уявлень про цього, малого зростом, але великого душею письменника?
Сказати, що Гоголь мене здивував – це рівносильно мовчанню. Починалося все з малого і далі за принципом градації. Ще в дитинстві я прочитав «Вечори на хуторі біля Диканьки» , трохи пізніше – «Ревізора». Тоді про цю велику особистість я міг судити лише по портрету, і тоді мені він здався життєрадісним і цілком нормальним в аспекті зовнішності. Повірте, мені щиро шкода, що тоді я помилявся. Вся справа в тому, що мені набагато простіше пережити своє горе, ніж чуже. У подальшому було дуже неприємно дізнатися, що у такої великої людини була така жахлива доля...
Пам’ятаєте, що я говорив про разючі, часом обтяжуючі, розходження мрії з реальністю? Тепер ви, напевно, зрозуміли, навіщо мені це треба було. Гоголь представлявся мені людиною, що «йде по життю, сміючись», як кажуть в знаменитій пісні. Ці слова повною мірою висловлюють все те, що я думав про Гоголя тоді...
Прозріння ж прийшло лише недавно. З розмови з бабусею я дізнався біографію і риси зовнішності письменника. Читаючи у той час роман «Мертві душі», я з глибоким жалем розумів і все більше переконувався, що колись був зовсім не правий... У Сорочинському музеї Гоголя зберігаються його маленький портфель, одяг 44-го розміру, який носив письменник, та аж ніяк не красиві портрети Гоголя в профіль... Словом, все там показує нам маленьке негарне тіло справжнього душевного велетня, душа якого розкривається в творах.
Про що могла думати така людина? Я думаю, що тільки про становище в країні, адже це головна ідея «Мертвих душ» та інших творів письменника. Скоріш за все, Гоголь думав про безвладдя, через це він дуже страждав.
Яким я уявляю собі самого Гоголя? Я зрозумів, що тепер це не важливо, важливе тепер лише уявлення про масштаби його душі. Ви пам’ятаєте будинок лихваря з повісті «Портрет»? На один будинок лихваря по ідеї твору припадало ціле місто (відчуваєте масштаб?). А на душу великого – вся країна, вся велика Русь!
Ось це все і представляє для мене Микола Гоголь, його краса всередині, і нехай скептики стверджують, що так говорять некрасиві люди... Для мене Гоголь ніколи не буде забутим, як я його не уявляв
Объяснение:
Он забарабанил изо всех сил по двери и, когда мама открыла ему, закричал: — Это ты, это ты виновата, это всё из-за тебя! — Он почти плакал. Вбежал в комнату, схватил мимозы и бросил их на пол. — Ненавижу эти цветы, ненавижу! Он стал топтать их ногами, и жёлтые нежные цветочки лопались под грубой подмёткой его ботинок. — Это мне подарил папа, — сказала мама. А Лена Попова несла домой три нежные веточки мимозы в мокрой тряпочке, чтобы они не завяли. Она несла их впереди себя, и ей казалось, что в них отражается солнце, что они такие красивые, такие особенные.. . Это ведь . Мама сказала: "Их мне подарил папа". А Лена Попова несла домой три нежные веточки мимозы. Она несла их впереди себя, и ей казалось, что в них отражается солнце, что они такие красивые, такие особенные, первые в жизни.