Александр Сергеевич Пушкин родился 6 июня (по старому стилю 26 мая) 1799 года в Москве в семье нетитулованного дворянского рода. Прадедом поэта по матери был африканец Абрам Петрович Ганнибал, являвшийся воспитанником и слугой царя Петра I.
В семье, кроме Александра Сергеевича было еще несколько детей – сын Лев и дочь Ольга. С 1805 по 1810 год Пушкин проводил много времени (особенно летом) у своей бабушки в подмосковном селе Захарове. Именно бабушка наняла Арину Родионовну Яковлеву, няню, которую так полюбил юный Пушкин.
Образование и начало творческого пути
В 1811 году Пушкин учился в Царскосельском Лицее. В биографии Пушкина важно выделить, что впервые его стихи появляются в печати в 1814 году, в журнале «Вестник Европы», где публикуется его стих «К другу-стихотворцу». В этот же период поэта принимают в литературное общество «Арзамас».
Вольтер и Эварист Парни были любимыми авторами юного Пушкина.
На дальнейшее творчество молодого Пушкина огромное влияние оказали труды таких классиков русской литературы, как Батюшков, Жуковский, Фонвизин и Радищев.
Чи знаєте ви, кого називали лицарями? Зазвичай, сміливих, мужніх, відважних людей, готових будь-якої миті прийти на до усім, хто потерпає. Відомо, що лицарями завжди захоплювалися жінки. У романі «Айвенго» В. Скотт так писав про лицарів: «Лицарство... воно джерело найчистіших й найшляхетніших прихильностей, опора пригніченим, захист ображеним, оплот проти свавілля володарів! Без нього дворянська честь була б пустим звуком. І свобода знаходить найкращих покровителів у лицарських списах і мечах!».
Одним з таких доблесних лицарів і був головний герой роману В. Скотта — Айвенго.
Він був сином англосакського феодала Седріка Роттервудського, який пишався давністю й честю свого старовинного роду. Але через те, що покохав леді Ронену, батько вигнав його з дому. Айвенго довелося пережити багато поневірянь: був він у Палестині, Венеції, Франції, Генуї. Та все ж настав той день, коли юнак вирішив повернутися на батьківщину.
Неспокійно було в Англії: точилася запекла боротьба між саксами і норманами, королівський престол не могли поділити принц Джон і король Річард. Айвенго був надзвичайно сміливим, але певний час йому довелося приховувати своє справжнє ім'я, тому й назвався він «Лицар, позбавлений спадку». Хоробро він бився на турнірі й вибив із сідла відважного лицаря Бріана де Буагільбера.
У романі Айвенго виступає втіленням порядності, честі, вірності обов'язку. Герой завжди захищає жінок, слабких, бідних. Вірний васал короля Річарда, вінстав його улюбленцем. Вільфрід Айвенго дотримувався законів лицарства, бо для нього важливим був лицарський дух. Герой так говорив: «Лицарський дух вирізняє доблесного воїна з-поміж простолюдинів і дикунів, він учить нас цінувати своє життя незрівнянно менше за честь, торжествувати над усілякими тяготами, турботами та стражданнями, не страшитися нічого, окрім неслави. Без нього шляхетна честь була б порожнім звуком...»
Він був надзвичайно порядною людиною і пам'ятав добро, яке йому зробила Ребекка. Айвенго не побоявся стати захисником сміливої дівчини під час суду над нею, бо вважав цей суд «неправдивим і безсумлінним».
А ще Айвенго вірний у коханні. У його серці завжди жила одна жінка — Ровена, якій він зберіг вірність упродовж усього свого життя. Багато страждань довелося пережити закоханим, але вони вийшли з них достойно.
Образ Айвенго приваблює сучасного читача своєю шляхетністю, доброчинністю, відданістю. Можливо, саме таких рис не вистачає деяким нашим сучасникам — сьогоднішнім чоловікам.
Александр Сергеевич Пушкин родился 6 июня (по старому стилю 26 мая) 1799 года в Москве в семье нетитулованного дворянского рода. Прадедом поэта по матери был африканец Абрам Петрович Ганнибал, являвшийся воспитанником и слугой царя Петра I.
В семье, кроме Александра Сергеевича было еще несколько детей – сын Лев и дочь Ольга. С 1805 по 1810 год Пушкин проводил много времени (особенно летом) у своей бабушки в подмосковном селе Захарове. Именно бабушка наняла Арину Родионовну Яковлеву, няню, которую так полюбил юный Пушкин.
Образование и начало творческого пути
В 1811 году Пушкин учился в Царскосельском Лицее. В биографии Пушкина важно выделить, что впервые его стихи появляются в печати в 1814 году, в журнале «Вестник Европы», где публикуется его стих «К другу-стихотворцу». В этот же период поэта принимают в литературное общество «Арзамас».
Вольтер и Эварист Парни были любимыми авторами юного Пушкина.
На дальнейшее творчество молодого Пушкина огромное влияние оказали труды таких классиков русской литературы, как Батюшков, Жуковский, Фонвизин и Радищев.
Чи знаєте ви, кого називали лицарями? Зазвичай, сміливих, мужніх, відважних людей, готових будь-якої миті прийти на до усім, хто потерпає. Відомо, що лицарями завжди захоплювалися жінки. У романі «Айвенго» В. Скотт так писав про лицарів: «Лицарство... воно джерело найчистіших й найшляхетніших прихильностей, опора пригніченим, захист ображеним, оплот проти свавілля володарів! Без нього дворянська честь була б пустим звуком. І свобода знаходить найкращих покровителів у лицарських списах і мечах!».
Одним з таких доблесних лицарів і був головний герой роману В. Скотта — Айвенго.
Він був сином англосакського феодала Седріка Роттервудського, який пишався давністю й честю свого старовинного роду. Але через те, що покохав леді Ронену, батько вигнав його з дому. Айвенго довелося пережити багато поневірянь: був він у Палестині, Венеції, Франції, Генуї. Та все ж настав той день, коли юнак вирішив повернутися на батьківщину.
Неспокійно було в Англії: точилася запекла боротьба між саксами і норманами, королівський престол не могли поділити принц Джон і король Річард. Айвенго був надзвичайно сміливим, але певний час йому довелося приховувати своє справжнє ім'я, тому й назвався він «Лицар, позбавлений спадку». Хоробро він бився на турнірі й вибив із сідла відважного лицаря Бріана де Буагільбера.
У романі Айвенго виступає втіленням порядності, честі, вірності обов'язку. Герой завжди захищає жінок, слабких, бідних. Вірний васал короля Річарда, вінстав його улюбленцем. Вільфрід Айвенго дотримувався законів лицарства, бо для нього важливим був лицарський дух. Герой так говорив: «Лицарський дух вирізняє доблесного воїна з-поміж простолюдинів і дикунів, він учить нас цінувати своє життя незрівнянно менше за честь, торжествувати над усілякими тяготами, турботами та стражданнями, не страшитися нічого, окрім неслави. Без нього шляхетна честь була б порожнім звуком...»
Він був надзвичайно порядною людиною і пам'ятав добро, яке йому зробила Ребекка. Айвенго не побоявся стати захисником сміливої дівчини під час суду над нею, бо вважав цей суд «неправдивим і безсумлінним».
А ще Айвенго вірний у коханні. У його серці завжди жила одна жінка — Ровена, якій він зберіг вірність упродовж усього свого життя. Багато страждань довелося пережити закоханим, але вони вийшли з них достойно.
Образ Айвенго приваблює сучасного читача своєю шляхетністю, доброчинністю, відданістю. Можливо, саме таких рис не вистачає деяким нашим сучасникам — сьогоднішнім чоловікам.