Тема вірша – розмова титана Прометея з богом Зевсом.
Ідея – людина прагне бути в усьому подібна до богів.
Твір побудовано у формі монологу Прометея. Вірш складається із 7 строф, написаних без рими (білий вірш).
1 строфа – прохання до Зевса залишити людині її землю, її будинок, тобто, все, що їй рідне.
2 строфа висловлює зневагу до богів.
У третій та четвертій строфі згадується минуле дитинство та дитяча наївність героя.
5 строфа звинувачує Зевса у впертості, байдужості до людини.
6 строфа – Прометей загартувався, став особистістю.
7 строфа – Прометей став бунтівником, який відчуває радість від жаданої свободи.
В цьому вірші вжито такі художні засоби:
- риторичне звертання: вгорни небо твоє, Зевсе, імлою хмар; не знаю нікого біднішого під сонцем, ніж ви, богове!;
- риторичні запитання: хто допоміг гордість титанів мені здолать? хто від смерті мене врятував, від долі раба?; чи не ти само це звершило, серце, в паланні святім?; Тебе шанувати? Чому?.
- метафори: нещедро ви живлите данням офір і дихом молитов вашу величність; діти, дурники, повні надії; звертав свої заблудлі очі до сонця, чи нема там вгорі вуха, що скарги мої почуло б, серця, що так, як моє, пригноблених би ло; дякуючи за рятунок тому, хто спить у високості; пуп’янки мрій достигли.
- лексичні повтори: щоб мучитися, щоб ридати, щоб втішатися, щоб радіти.
Є у вірші також порівняння: гроза порівнюється з грою маленького хлопчика.
Цей вірш, як і сам Прометей, є закликом до знищення богів, протесту проти авторитетів, мертвих традицій, до самоствердження сильної духом людини та, зрештою, до піднесення людської величі.
Йоганн Вольфганг Гете. Прометей
вірш у перекладі Миколи Бажана.
Аналіз.
Тема вірша – розмова титана Прометея з богом Зевсом.
Ідея – людина прагне бути в усьому подібна до богів.
Твір побудовано у формі монологу Прометея. Вірш складається із 7 строф, написаних без рими (білий вірш).
1 строфа – прохання до Зевса залишити людині її землю, її будинок, тобто, все, що їй рідне.
2 строфа висловлює зневагу до богів.
У третій та четвертій строфі згадується минуле дитинство та дитяча наївність героя.
5 строфа звинувачує Зевса у впертості, байдужості до людини.
6 строфа – Прометей загартувався, став особистістю.
7 строфа – Прометей став бунтівником, який відчуває радість від жаданої свободи.
В цьому вірші вжито такі художні засоби:
- риторичне звертання: вгорни небо твоє, Зевсе, імлою хмар; не знаю нікого біднішого під сонцем, ніж ви, богове!;
- риторичні запитання: хто допоміг гордість титанів мені здолать? хто від смерті мене врятував, від долі раба?; чи не ти само це звершило, серце, в паланні святім?; Тебе шанувати? Чому?.
- метафори: нещедро ви живлите данням офір і дихом молитов вашу величність; діти, дурники, повні надії; звертав свої заблудлі очі до сонця, чи нема там вгорі вуха, що скарги мої почуло б, серця, що так, як моє, пригноблених би ло; дякуючи за рятунок тому, хто спить у високості; пуп’янки мрій достигли.
- епітети: розжареним приском; заблудлі очі; паланні святім.
- лексичні повтори: щоб мучитися, щоб ридати, щоб втішатися, щоб радіти.
Є у вірші також порівняння: гроза порівнюється з грою маленького хлопчика.
Цей вірш, як і сам Прометей, є закликом до знищення богів, протесту проти авторитетів, мертвих традицій, до самоствердження сильної духом людини та, зрештою, до піднесення людської величі.