Анализ кубанского стихотворения:
Донченко Светлана - Кубань моя

Ярема – типовий представник повсталого народу (за поемою тараса шевченко “”)  ярема – узагальнений художній образ повстанця-. у передмові до поеми т. шевченко зазначив, що «галайда вполовину видуманий» , а в примітці додав: «… між звенигородкою і вільшаною по старому шляху боровиків хутір і корчма, де б то ярема байстрюк, а потім галайда був … наймитом» . це вказує на те, що образ яреми-наймита, а згодом повстанця- має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві, бажанню автора показати позитив характеру героя. ярема постає як типовий образ повстанця-, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси народного характеру. він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і прагне помститися їм за всі кривди. це почуття приводить ярему в загін максима залізняка, де він своєю мужньою безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. із наймита, над яким знущається хазяїн-корчмар, ярема перетворюється на грізного месника, стає незламним борцем за народну волю й права. він буває страшний у своєму праведному гніві: «а ярема – страшно глянуть – по три, по чотири так і кладе» .  образи залізняка i гонти надихали шевченка змалку, з тих часів, коли він слухав пiснi кобзарів, у тому числі присвячені колiївщинi. зрозуміло, чому вони постають у поемі зромантизованими та у дечому зiдеалiзованими. «лiта орел, лiта сизий попiд небесами, гуля максим, гуля батько степами, лісами» . i образ, i стиль зображення шевченко запозичує у народної пiснi, підкреслюючи народність залізняка, який: i воює, i гарцює з усієї сили. залізняк замальовується як цiлiсна особистість, що живе лише однією метою, проте це не заважає йому співчувати простим людям (наприклад яремі) i взагалі бути близьким до них, за що називають його «батьком» . він вміє не лише битися, а й вчасно підбадьорити ів, підтримати їхній бойовий дух. його образ – образ улюбленця народу, «громади в сіряках» . ярема, виведений в поемі саме як представник цього народу, символічно стає залiзняковi за сина: придбав максим собi сина на всю україну. хоч нерiдний син ярема, а щира дитина. залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і уславлюють його: «у нас один старшина – батько максим» . таким батьком виступає залізняк протягом усього повстання. він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу. це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв’язана. кобзар волох співає про нього: …наш отаман, орел сизокрилий! нема в його ні оселі, ні саду, ні ставу. родиною йому були , найбільшим багатством – любов і повага товаришів: залізняк – це втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів.  суворими барвами змальовано івана гонту. головна його риса – почуття обов'язку перед народом, відданість його інтересам. автор навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його характеру – мужність, незалежність, силу волі. приєднавшись до повстанців, узявши в руки «свяченого ножа» , гонта ні перед чим не зупиняється. особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені вбивства гонтою своїх дітей. образ гонти як людини шевченко змальовує в дусі народних традицій. своїх дітей, що стали католиками, він убиває в ім'я того, щоб не було поговору, щоб не було зради. саме цим зумовлені його слова, звернені до мертвих синів: сини мої, сини мої! на ту україну дивіться: ви за неї й я за неї гину.

ответ:

в повести «я догоню вас на небесах» блокада встает в полный рост.

герой идет к ней с двух сторон — из своего довоенного детства и из победных дней наступления второй половины войны. блокада оказывается в центре повествования. она его стержень.

образ блокады несравним с остальными образами повести. но не потому, что они менее выразительны, а потому, что несравнимо со всем остальным духовное напряжение человека в блокаде.

о блокаде написано немало. меня, однако, не оставляет чувство, что сущность блокады куда-то все время ускользает. может быть, этой сущности чужды многоплановые и тем более многокрасочные полотна? может быть, эта сущность утопает в массе деталей, частностей, повторений, тщательно записанных на бумагу и магнитофонную ленту? это стремление к сущности и отличает погодинские фрагменты о блокаде в повести «я догоню вас на небесах». я не хочу сказать, что другие художники к этой сущности не стремились и ее не достигали, но радию погодину, , больше, чем другим, удалось без суеты и «героического» пафоса выразить эту сущность. р. погодин. я догоню вас на небесах: повесть, рассказы.— л.: советский писатель, 1990.

его манера сродни церковным фрескам.

я не о религиозности и не о тех фресках, которые, как, например, в рождественском соборе ферапонтова монастыря, полностью сохранились. я о тех, что выступают отдельными фрагментами на побитых временем и войнами стенах и сводах храмов новгорода, пскова, смоленска. сравнение с фресками уместно и потому, что блокадные страницы радия погодина написаны благородно и истово. потому, наконец, что в нарисованных им образах и судьбах людей блокады невольно проступает их святость. святость и так же, как у его солдат, вера «в единого бога