Рано утром около Москвы-реки собирались бойцы на кулачный бой, приходил народ, чтобы посмотреть и потешиться. К Москве-реке приехал и царь со своею дружиною. И велел тогда царь Иван Васильевич выходить бойцам «во широкий круг». И обещал царь, кто побьет кого, того наградит,а кто будет побит, «того бог простит». В круг вышел удалой Кирибеевич.
Царю в пояс молча кланяется,
Скидает с могучих плеч шубу бархатную,
Подпершися в бок рукою правою,
Поправляет другой шапку алую,
Ожидает он себе противника.
Боятся бойцы, никто не хочет идти.
Вдруг толпа разошлась, и выходит Степан Парамонович по прозванию Калашников.
Поклонился прежде царю грозному, После белому Кремлю да святым церквям, А потом всему народу русскому. Кирибеевич спросил его, из какого он роду и как его зовут, по кому панихиду служить. ответил ему Степан Парамонович, как его зовут, из какого он роду и что не позорил он чужой жены. И не шутку пришел шутить, людей смешить, «а вышел на страшный бой». В этом бою Степан Парамонович убил Кирибеевича
Повалился он (Кирибеевич) на холодный снег,
На холодный снег, будто сосенка,
Будто сосенка, во сыром бору,
Под смолистый под корень подрубленная.
Разгневался царь, увидев это. Приказал схватить «удалова купца» и казнить его. ответил Степан Парамонович:
Я скажу тебе, православный царь;
Я убил его вольной волею,
А за что, про что не скажу тебе.
Скажу только богу единому.
Прикажи меня казнить — и на плаху несть
Мне головушку повинную;
Не оставь лишь малых детушек,
Не оставь молодую вдову
Да двух братьев моих своей милостью.
А братьям наказал Степан Парамонович, чтобы похоронили его На чистом поле промеж трех дорог: Промеж Тульской, Рязанской, Владимирской». Это далеко не совершенный пересказ, но разбор его является весьма полезным для уточнения содержания и композиции «Песни...». В самом деле, в коллективном разборе этого пересказа учащиеся отмечают, что в нем ничего не сказано об испуге Кирибеевича (после ответа Калашникова); опущен весьма существенный разговор царя с Калашниковым, а сказано лишь о том, что Калашников просит царя быть милостивым к его семье и братьям; очень неполно раскрыта сцена на площади перед казнью, прощание Калашникова с братьями.
Коли війна тільки починалась і я продивлялась відео з Донбасу, слухала російську брехню в ЗМІ, у мене, звичайно, виникали відчуття люті, ненависті.
Сьогодні я абсолютно спокійно ставлюсь до сепаратистів, "ватників", "рашистів", Путіна і т.д. Вони перестали викликати емоції.
Раджу, раціонально подивитись на ситуацію. У Росії, точніше режиму який нею керує, є свої інтереси, які він переслідує тими методами, на які він здатен. Зрозуміло і те, що у цій війні Кремль зробив ставку на найменш освічених, найменш культурних, найбідніших – "народ Новоросії".
Сьогодні, на День Незалежності, мережі переповнені прокляттями на адресу тих, хто влаштував сталінський "парад полонених" у Донецьку. Крики: "Зіпсували свято"! "Як жити з цими людьми"?!.
Так, вони такі. А що Ви очікували, зважаючи на те, що ми уже бачили за минулі місяці? Як бабка хрестить кадировця на площі Донецька і дарує йому квіти. Як "ополченці" фотографуються на фоні розіваного гранатою українського бійця. Як підліток-переселенець показує середній палець портретам Небесної сотні...
Не витрачайте емоцій. Спокійно подумайте, як саме Ви можете до Україні перемогти у цій війні? Яким чином можна ідентифікувати, засудити і позбавити виборчого права усіх тих, хто активно підтримував ДНР, топтав прапор, свистів від збудження сьогодні на площі в Донецьку (якщо Донецьк лишиться у складі України)? Як оновити парламент, щоб туди не пролізли старі кадри, які добивають державу? Як не дати виборцям продати голоси за гречку? Як провести реформи, які нарешті змусять цю країну розвиватись?
УКРАЇНІ ПОТРІБЕН КОНСТРУКТИВ, а не ненависть.
Ненависть змушує помилятись. Вона руйнує. Вона приводить до влади негідників, популістів, військові хунти, радикальні партії. Вашу ненависть провокують саме тому, що це вигідно ворогу. Скоріше за все, саме тому проводити парад полонених деенерівцям наказали кремлівські куратори.
Рано утром около Москвы-реки собирались бойцы на кулачный бой, приходил народ, чтобы посмотреть и потешиться. К Москве-реке приехал и царь со своею дружиною. И велел тогда царь Иван Васильевич выходить бойцам «во широкий круг». И обещал царь, кто побьет кого, того наградит,а кто будет побит, «того бог простит». В круг вышел удалой Кирибеевич.
Царю в пояс молча кланяется,
Скидает с могучих плеч шубу бархатную,
Подпершися в бок рукою правою,
Поправляет другой шапку алую,
Ожидает он себе противника.
Боятся бойцы, никто не хочет идти.
Вдруг толпа разошлась, и выходит Степан Парамонович по прозванию Калашников.
Поклонился прежде царю грозному, После белому Кремлю да святым церквям, А потом всему народу русскому. Кирибеевич спросил его, из какого он роду и как его зовут, по кому панихиду служить. ответил ему Степан Парамонович, как его зовут, из какого он роду и что не позорил он чужой жены. И не шутку пришел шутить, людей смешить, «а вышел на страшный бой». В этом бою Степан Парамонович убил Кирибеевича
Повалился он (Кирибеевич) на холодный снег,
На холодный снег, будто сосенка,
Будто сосенка, во сыром бору,
Под смолистый под корень подрубленная.
Разгневался царь, увидев это. Приказал схватить «удалова купца» и казнить его. ответил Степан Парамонович:
Я скажу тебе, православный царь;
Я убил его вольной волею,
А за что, про что не скажу тебе.
Скажу только богу единому.
Прикажи меня казнить — и на плаху несть
Мне головушку повинную;
Не оставь лишь малых детушек,
Не оставь молодую вдову
Да двух братьев моих своей милостью.
А братьям наказал Степан Парамонович, чтобы похоронили его На чистом поле промеж трех дорог: Промеж Тульской, Рязанской, Владимирской». Это далеко не совершенный пересказ, но разбор его является весьма полезным для уточнения содержания и композиции «Песни...». В самом деле, в коллективном разборе этого пересказа учащиеся отмечают, что в нем ничего не сказано об испуге Кирибеевича (после ответа Калашникова); опущен весьма существенный разговор царя с Калашниковым, а сказано лишь о том, что Калашников просит царя быть милостивым к его семье и братьям; очень неполно раскрыта сцена на площади перед казнью, прощание Калашникова с братьями.
Объяснение:
Коли війна тільки починалась і я продивлялась відео з Донбасу, слухала російську брехню в ЗМІ, у мене, звичайно, виникали відчуття люті, ненависті.
Сьогодні я абсолютно спокійно ставлюсь до сепаратистів, "ватників", "рашистів", Путіна і т.д. Вони перестали викликати емоції.
Раджу, раціонально подивитись на ситуацію. У Росії, точніше режиму який нею керує, є свої інтереси, які він переслідує тими методами, на які він здатен. Зрозуміло і те, що у цій війні Кремль зробив ставку на найменш освічених, найменш культурних, найбідніших – "народ Новоросії".
Сьогодні, на День Незалежності, мережі переповнені прокляттями на адресу тих, хто влаштував сталінський "парад полонених" у Донецьку. Крики: "Зіпсували свято"! "Як жити з цими людьми"?!.
Так, вони такі. А що Ви очікували, зважаючи на те, що ми уже бачили за минулі місяці? Як бабка хрестить кадировця на площі Донецька і дарує йому квіти. Як "ополченці" фотографуються на фоні розіваного гранатою українського бійця. Як підліток-переселенець показує середній палець портретам Небесної сотні...
Не витрачайте емоцій. Спокійно подумайте, як саме Ви можете до Україні перемогти у цій війні? Яким чином можна ідентифікувати, засудити і позбавити виборчого права усіх тих, хто активно підтримував ДНР, топтав прапор, свистів від збудження сьогодні на площі в Донецьку (якщо Донецьк лишиться у складі України)? Як оновити парламент, щоб туди не пролізли старі кадри, які добивають державу? Як не дати виборцям продати голоси за гречку? Як провести реформи, які нарешті змусять цю країну розвиватись?
УКРАЇНІ ПОТРІБЕН КОНСТРУКТИВ, а не ненависть.
Ненависть змушує помилятись. Вона руйнує. Вона приводить до влади негідників, популістів, військові хунти, радикальні партії. Вашу ненависть провокують саме тому, що це вигідно ворогу. Скоріше за все, саме тому проводити парад полонених деенерівцям наказали кремлівські куратори.