Анализ поэмы "По праву памяти" Твардовского по заданиям
1.В чем раскаивается лирический герой поэмы?
2.Что общего у лирического героя поэмы с Твардовским?
3.Как называется последняя глава поэмы?
4.Выпишите из последней части строчки, в которых, на ваш взгляд, заключается главная мысль поэмы.

Проблема поет і суспільство є однією з найгостріших для людей із творчим потенціалом і загостреним світовідчуттям — для митців слова. Як почуватиметься талановита високоінтелектуальна людина, наприклад, у товаристві обмежених міщан? Чи .оцінять вони духовні й творчі надбання такої людини? Чого варті всі прекрасні душевні поривання, усі вияви натхнення для брутальної нечулої юрби? Ці питання ставить видатний французький поет XIX століття Шарль Бодлер у своїй поезії "Альбатрос".

Як представник символізму в літературі, Шарль Бодлер віддавав перевагу асоціативному мисленню. Важливим для нього був символ як уособлення певного явища, філософського поняття. Вірш "Альбатрос" — яскравий тому доказ.

Автор говорить про гордих морських птахів, альбатросів, які вільно ширяють над водними глибинами. їхні білосніжні крила, плавний політ не можуть не викликати захоплення. Та ось альбатроса для розваги ловлять матроси й кладуть його на палубу. Що бачимо далі? Величезні крила, які так добре тримали в повітрі, не дають злетіти з палуби й тільки безпомічно волочаться за тілом, ноги ледве ступають — і птах виглядає смішно й незграбно.

Объяснение:

Сервантес ставил перед театром морально-воспитательные задачи, протестуя против понимания спектакля исключительно как веселого, развлекательного зрелища. Определяя драму, вслед за Цицероном, как «зеркало человеческой жизни, пример нравов и образцов истины», Сервантес замечал: «Посмотрев комедию замысловатую и отличающуюся искусством в расположении, зритель уйдет из театра, смеясь шуткам, проникшись нравоучениями, в восторге от происшествий, умудренный рассуждениями, предостереженный кознями, наученный примерами, возмущенный пороком и влюбленный в добродетель, ибо хорошая комедия пробудить все эти страсти в любой душе, даже самой грубой и невосприимчивой». Отсюда — двоякая тематика драматургии Сервантеса: сатирико-реалистическая и героическая.