Анализ стихотворения "божий суд" Зинаида гиппиус Это, братцы, война не военная, Это, други, Господний наказ. Наша родина, горькая, пленная, Стонет, молит защиты у нас.
Тем зверьем, что зовутся «товарищи», Изничтожена наша земля. Села наши — не села, пожарищи, Опустели родные поля.
Плачут дети, томясь в испытании И от голода еле дыша, Неужель на такие страдания Не откликнется наша душа?
Мы ль не слышим, что совестью велено? Мы ль не двинемся все, как один, Не покажем Бронштейну да Ленину, Кто на русской земле господин?
Самодержцы трусливые, куцые, Да погибнут под нашим огнем! Знамя новой, святой революции В землю русскую мы понесем.
Слава всем, кто с душой неизменною В Родине ныне идут. Это, други, война не военная, Это Божий свершается суд.
Протистояння добра і зла, честі й безчестя у повісті Івана Франка “Захар Беркут”
Славна історія України завжди хвилювала письменників. їхні твори викликали гордість українців за своє минуле, вчили народній мудрості. Одним з таких творів є історична повість Івана Франка “Захар Беркут”, в якій змальована боротьба українського народу проти монголо – татарських загарбників.
Герої повісті ніби поділені на два табори: в однім – мирні жителі села Тухля, а в другому – ворожі загарбники, туркомани. Захищати рідну землю тухольській
громаді допомагала правда, любов, Бог, навіть природа. А чужинців-вояків несла на цю землю жорстока сила і бажання поневолити Україну.
Головний герой цієї повісті – найстаріший і найдосвідченіший чоловік Тухлі Захар Беркут. Навіть його прізвище – це назва гордого, сильного, волелюбного і мудрого птаха. Таким є і характер цього героя. Він гаряче любить свою землю, свій народ. І оскільки він старіший від усіх односельців, то відчуває власну відповідальність за їх долю і за долю сусідів.
Його мудрість до врятуватися тухольцям. А коли йому запропонували подарувати життя синові за рахунок життя
ворогів, то Захар відповів: “Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця!”
У повісті Франко змальовує ще одного українця, що був, на противагу Захарові Беркуту, не гідним своєї землі. Це – боярин Тугар Вовк. Підступний зрадник має одне бажання: володіти землями Тухольщини і поневолити її людей.
Объяснение:
Родители его жили далеко от Петербурга, а учителю заплатили условленную плату за обучение ребенка. Сначала мальчик очень переживал разлуку с родителями, но потом стал иногда, когда играл с товарищами думать, что в «пансионе гораздо веселее, нежели в родительском доме».
Таким образом ребенку не доставало родительской ласки и заботы, и он постоянно мечтал, что вот-вот появятся родители. Друзей у Алеши в пансионе было много, да и учителя его любили.
Мальчик был умным, учился хорошо, был дисциплинированным, поэтому «дни учения для него проходили скоро и приятно». Одинок он был лишь в субботние и воскресные дни, когда все учащиеся уезжали домой. И он оставался один. Единственным его утешением были книги, которые ему позволял брать из своей небольшой библиотеки учитель. Свое свободное время он проводил, сидя за чтением книг.