Пьеса А. Н. Островского «Снегурочка» и созданная на ее основе одноименная опера Н. А. Римского-Корсакова — своеобразный гимн русскому фольклору, дань уважения и преклонения перед богатейшим наследием языческой Руси, ее верованиями, преданиями, обрядами и мудрым отношением к жизни в гармонии с природой.
Говорить о фольклоризме этих произведений и легко и сложно. Легко потому, что фольклорное начало, этнографизм составляют суть, содержание, язык и пьесы, и оперы. Многие факты лежат здесь на поверхности, так что не составляет большого труда найти первоисточники образов, сюжетных линий, эпизодов в сказочном, песенном, обрядовом материале. Нас поражает и восхищает авторское проникновение в мир русской архаики и современного драматургу и композитору народного творчества, удивительно бережная и в то же время ярко индивидуальная, смелая обработка этого пласта национальной культуры и создание на основе его величайших по красоте, глубине мысли произведений, созвучных и настоящему.
Трудность, и немалая, заключается в том, что фольклоризм «Снегурочки» таит в себе множество загадок и скрытого смысла. Это всегда озадачивает и очаровывает, в этом непреходящая ценность и сила искусства, его вечная актуальность и новизна. Возьмем принятое жанровое определение «Снегурочки» — весенняя сказочка. Вроде бы все ясно, но, строго говоря, неверно: перед нами разворачивается отнюдь не сказочное действо хотя бы потому, что завершается оно гибелью главных героев, что классической сказке никак не свойственно. Это чистой воды мифология, увиденная сквозь толщу веков, понятая и обработанная художниками XIX столетия. Еще точнее сюжет «Снегурочки» можно было бы обозначить как древний календарный миф, насыщенный позднейшими текстами обрядового, песенного, эпического содержания, сохранившими если не целиком, то частично черты архаического взгляда на мир, на место и роль человека в космоприродном универсуме.
Кстати, и то, что мы по привычке называем народной сказкой о растаявшей под лучами летнего солнца девочке, вылепленной из снега, — тоже не сказка. Заметим в скобках: сюжет о Снегурочке стоит особняком в традиционном сказочном репертуаре, он практически не имеет вариантов и очень краток, скорее напоминает притчу о закономерном наказании за пренебрежение к правилам поведения, обусловленным законами природы, и нежизне искусственного, неестественным образом созданного вопреки законам жизни.
Главное в сюжете пьесы и оперы — идея гармонии человека и природы, преклонение перед красотой окружающего мира и целесообразностью законов естественной жизни. Все это, по мысли многих представителей русской интеллигенции XIX в., когда-то было свойственно человеческому обществу и потеряно с приходом цивилизации западноевропейского, урбанического типа. Сегодня видно, насколько сильна была в русском обществе ностальгия по «идеальному » и насколько это опиралось на характерное для России стремление узнать свои корни, откуда что «есть пошло», понять и осмыслить себя сегодняшнего через свое — историческое и мифологическое, оздоровить и исправить современное общество через обращение к заветам старины седой.
Не касаясь авторского замысла и сугубо профессиональных приемов композиторского творчества, ограничусь несколькими комментариями к фольклорно-этнографическим реалиям, отраженным в либретто оперы Н. А. Римского-Корсакова. Отдельные детали, повороты сюжета, мотивировки, воспринимаемые ныне как второстепенные, а то и просто странные, на самом деле оказываются чрезвычайно важными и проникнуть в глубины народного мировоззрения, понять символику и логику поступков действующих лиц оперы.
I. Роман "Батько Горіо" — торжество французького реалізму. (Роман був написаний 1834 року після того, як Бальзак вирішив пов'язати між собою всі наступні твори одним або кількома спільними персонажами. Життя Парижа зображене письменником зсередини, без зовнішнього блиску. За словами Вотрена, тут панують "диявольські махінації". Це життя, як воно є. "Все це не краще від кухні — смороду стільки ж...")
II. "Бальзаківські" герої. (Пов'язавши між собою велику кількість романів і повістей, Бальзак створив особливий тип героїв, які в літературі дістали назву — бальзаківські. Це люди, одержимі пристрастями, невпинний розвиток яких призводить до цілковитої руйнації особистості. Це одна з найбільш яскравих рис майстерності Бальзака.)
1. Образ Горіо. (Це яскравий приклад із галереї бальзаківських героїв. Батьківська любов Горіо, за задумом автора, одержима пристрастю. Вона наче ракова пухлина розростається, поїдає душу і зрештою домінує над іншими почуттями. На початку роману батька Горіо, здається, ще можна врятувати. Хоча він уже й витратив на дочок більшу частину статків, але має ще гроші і становище. Живе самотньо в пансіоні. Однак, за задумом автора, батьківська любов штовхає його від однієї поступки до іншої, від однієї жертви до іншої, аж поки він не наближається до повного краху. Така доля майже усіх бальзаківських героїв. Батьківська любов Горіо по-своєму прекрасна, але вона настільки сліпа і всеохоплива, що перетворюється на якесь безумство. "Горіо не розмірковує, — говорить Бальзак, — він не судить, він любить... Він любить Растиньяка тому, що того любить його донька".)
Объяснение:
2. Інші персонажі роману. (Навколо центрального персонажа, який у полоні
своїх пристрастей навіть не думає про суспільство, Бальзак розташовує образи другорядних персонажів — саме вони і втілюють життя суспільства. Адже будь-який роман має бути тісно пов'язаний з реальним світом. Такі принципи реалізму. Один із персонажів роману — Растиньяк. Він щойно приїхав з провінції, і на початку твору його ще не встигло зіпсувати паризьке життя. Він по-синівськи доглядає батька Горіо і разом з його слугою йде за труною Горіо на цвинтар. Але наприкінці роману Растиньяк уже інший. Кинувши кілька лопат землі на труну покійника, він жадібним поглядом спробував охопити панораму Парижа, особливо ті жадані місця, де мешкав паризький вищий світ і звисока кинув: "А тепер — хто переможе: я чи ти!" Вотрен — образ скептика, циніка, людиноненависника. Його висловлювання інколи шокують. У Растиньяка вони викликали відразу і страх. Бальзак дуже вимогливо ставився до створення образів. Всі вони підсилювали і виокремлювали риси головного героя і втілювали задум автора роману.)
III. Уроки життя в романі Бальзака "Батько Горіо". (Світ недосконалий — ця теза червоною ниткою проходить крізь роман. На порозі смерті батько Горіо з сумом відзначає, що, помираючи, нарешті розумієш, що таке діти. Він радить Растиньякові не заводити дітей. "Ви їм даруєте життя, вони вам — смерть..." Він жалкує, що передчасно віддав донькам гроші і все своє багатство. А якби притримав, доньки стояли б зараз біля його ліжка. Критика відзначала, що Бальзак надзвичайно милосердний у ставленні до своїх персонажів. Він з пастирською безпристрасністю прощає їм усі гріхи, а читачам дає можливість винести з його творів чимало уроків.)
Объяснение:
Пьеса А. Н. Островского «Снегурочка» и созданная на ее основе одноименная опера Н. А. Римского-Корсакова — своеобразный гимн русскому фольклору, дань уважения и преклонения перед богатейшим наследием языческой Руси, ее верованиями, преданиями, обрядами и мудрым отношением к жизни в гармонии с природой.
Говорить о фольклоризме этих произведений и легко и сложно. Легко потому, что фольклорное начало, этнографизм составляют суть, содержание, язык и пьесы, и оперы. Многие факты лежат здесь на поверхности, так что не составляет большого труда найти первоисточники образов, сюжетных линий, эпизодов в сказочном, песенном, обрядовом материале. Нас поражает и восхищает авторское проникновение в мир русской архаики и современного драматургу и композитору народного творчества, удивительно бережная и в то же время ярко индивидуальная, смелая обработка этого пласта национальной культуры и создание на основе его величайших по красоте, глубине мысли произведений, созвучных и настоящему.
Трудность, и немалая, заключается в том, что фольклоризм «Снегурочки» таит в себе множество загадок и скрытого смысла. Это всегда озадачивает и очаровывает, в этом непреходящая ценность и сила искусства, его вечная актуальность и новизна. Возьмем принятое жанровое определение «Снегурочки» — весенняя сказочка. Вроде бы все ясно, но, строго говоря, неверно: перед нами разворачивается отнюдь не сказочное действо хотя бы потому, что завершается оно гибелью главных героев, что классической сказке никак не свойственно. Это чистой воды мифология, увиденная сквозь толщу веков, понятая и обработанная художниками XIX столетия. Еще точнее сюжет «Снегурочки» можно было бы обозначить как древний календарный миф, насыщенный позднейшими текстами обрядового, песенного, эпического содержания, сохранившими если не целиком, то частично черты архаического взгляда на мир, на место и роль человека в космоприродном универсуме.
Кстати, и то, что мы по привычке называем народной сказкой о растаявшей под лучами летнего солнца девочке, вылепленной из снега, — тоже не сказка. Заметим в скобках: сюжет о Снегурочке стоит особняком в традиционном сказочном репертуаре, он практически не имеет вариантов и очень краток, скорее напоминает притчу о закономерном наказании за пренебрежение к правилам поведения, обусловленным законами природы, и нежизне искусственного, неестественным образом созданного вопреки законам жизни.
Главное в сюжете пьесы и оперы — идея гармонии человека и природы, преклонение перед красотой окружающего мира и целесообразностью законов естественной жизни. Все это, по мысли многих представителей русской интеллигенции XIX в., когда-то было свойственно человеческому обществу и потеряно с приходом цивилизации западноевропейского, урбанического типа. Сегодня видно, насколько сильна была в русском обществе ностальгия по «идеальному » и насколько это опиралось на характерное для России стремление узнать свои корни, откуда что «есть пошло», понять и осмыслить себя сегодняшнего через свое — историческое и мифологическое, оздоровить и исправить современное общество через обращение к заветам старины седой.
Не касаясь авторского замысла и сугубо профессиональных приемов композиторского творчества, ограничусь несколькими комментариями к фольклорно-этнографическим реалиям, отраженным в либретто оперы Н. А. Римского-Корсакова. Отдельные детали, повороты сюжета, мотивировки, воспринимаемые ныне как второстепенные, а то и просто странные, на самом деле оказываются чрезвычайно важными и проникнуть в глубины народного мировоззрения, понять символику и логику поступков действующих лиц оперы.
I. Роман "Батько Горіо" — торжество французького реалізму. (Роман був написаний 1834 року після того, як Бальзак вирішив пов'язати між собою всі наступні твори одним або кількома спільними персонажами. Життя Парижа зображене письменником зсередини, без зовнішнього блиску. За словами Вотрена, тут панують "диявольські махінації". Це життя, як воно є. "Все це не краще від кухні — смороду стільки ж...")
II. "Бальзаківські" герої. (Пов'язавши між собою велику кількість романів і повістей, Бальзак створив особливий тип героїв, які в літературі дістали назву — бальзаківські. Це люди, одержимі пристрастями, невпинний розвиток яких призводить до цілковитої руйнації особистості. Це одна з найбільш яскравих рис майстерності Бальзака.)
1. Образ Горіо. (Це яскравий приклад із галереї бальзаківських героїв. Батьківська любов Горіо, за задумом автора, одержима пристрастю. Вона наче ракова пухлина розростається, поїдає душу і зрештою домінує над іншими почуттями. На початку роману батька Горіо, здається, ще можна врятувати. Хоча він уже й витратив на дочок більшу частину статків, але має ще гроші і становище. Живе самотньо в пансіоні. Однак, за задумом автора, батьківська любов штовхає його від однієї поступки до іншої, від однієї жертви до іншої, аж поки він не наближається до повного краху. Така доля майже усіх бальзаківських героїв. Батьківська любов Горіо по-своєму прекрасна, але вона настільки сліпа і всеохоплива, що перетворюється на якесь безумство. "Горіо не розмірковує, — говорить Бальзак, — він не судить, він любить... Він любить Растиньяка тому, що того любить його донька".)
Объяснение:
2. Інші персонажі роману. (Навколо центрального персонажа, який у полоні
своїх пристрастей навіть не думає про суспільство, Бальзак розташовує образи другорядних персонажів — саме вони і втілюють життя суспільства. Адже будь-який роман має бути тісно пов'язаний з реальним світом. Такі принципи реалізму. Один із персонажів роману — Растиньяк. Він щойно приїхав з провінції, і на початку твору його ще не встигло зіпсувати паризьке життя. Він по-синівськи доглядає батька Горіо і разом з його слугою йде за труною Горіо на цвинтар. Але наприкінці роману Растиньяк уже інший. Кинувши кілька лопат землі на труну покійника, він жадібним поглядом спробував охопити панораму Парижа, особливо ті жадані місця, де мешкав паризький вищий світ і звисока кинув: "А тепер — хто переможе: я чи ти!" Вотрен — образ скептика, циніка, людиноненависника. Його висловлювання інколи шокують. У Растиньяка вони викликали відразу і страх. Бальзак дуже вимогливо ставився до створення образів. Всі вони підсилювали і виокремлювали риси головного героя і втілювали задум автора роману.)
III. Уроки життя в романі Бальзака "Батько Горіо". (Світ недосконалий — ця теза червоною ниткою проходить крізь роман. На порозі смерті батько Горіо з сумом відзначає, що, помираючи, нарешті розумієш, що таке діти. Він радить Растиньякові не заводити дітей. "Ви їм даруєте життя, вони вам — смерть..." Він жалкує, що передчасно віддав донькам гроші і все своє багатство. А якби притримав, доньки стояли б зараз біля його ліжка. Критика відзначала, що Бальзак надзвичайно милосердний у ставленні до своїх персонажів. Він з пастирською безпристрасністю прощає їм усі гріхи, а читачам дає можливість винести з його творів чимало уроків.)