Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
В своем первом рассказе «Макар Чудра» , опубликованном в 1892 году, Горький передал легенду, услышанную во время своих странствий по средней и южной России.
Эта легенда о влюбленных в свободу прекрасных людях соотнесена с размышлениями старого цыгана о жизни и человеке. Правда жизни для Макара заключается в свободе, ему ненавистна власть земли над человеком. В подтверждение мысли о том, что самым дорогим в человеке является чувство свободы, Макар рассказывает легенду о гордой красавице Радде и прекрасном юноше Лойко Зобаре. Красоту Радды нельзя описать словами. «Может быть, ее красоту можно бы на скрипке сыграть, да и то тому, кто эту скрипку, как свою душу знает» . У Лойко Зобара «очи как ясные звезды горят, а улыбка — целое солнце.. . Стоит, весь как в крови, в огне костра и сверкает зубами, смеясь!» .
Герои горячо любили друг друга, но еще больше каждый из них любил свою волю, боялся потерять ее. «Кабы орлица к ворону в гнездо по своей воле вошла, кем бы она стала? » — говорит Радда. Лойко отказывается поклониться своей возлюбленной в ноги и убивает ее, а она, умирая, благодарит за то, что он не подчинился ей и остался на высоте своего идеала, который достоин ее любви. Автор подводит читателя к мысли о том, что свобода и счастье несовместимы, если один человек должен покоряться другому.
Ни Лойко, ни тем более Радда не показаны как борцы за свободу других людей; в основе рассказа лежит иная идея: человек не может быть борцом, если сам не добился внутренней свободы. У Лойко Зобара были задатки народного героя, готового к самопожертвованию во имя другого человека: «...Нужно тебе его сердце, он сам бы вырвал его из груди, да тебе и отдал, только бы тебе от того хорошо было» .
Відповідь:
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
Эта легенда о влюбленных в свободу прекрасных людях соотнесена с размышлениями старого цыгана о жизни и человеке. Правда жизни для Макара заключается в свободе, ему ненавистна власть земли над человеком. В подтверждение мысли о том, что самым дорогим в человеке является чувство свободы, Макар рассказывает легенду о гордой красавице Радде и прекрасном юноше Лойко Зобаре. Красоту Радды нельзя описать словами. «Может быть, ее красоту можно бы на скрипке сыграть, да и то тому, кто эту скрипку, как свою душу знает» . У Лойко Зобара «очи как ясные звезды горят, а улыбка — целое солнце.. . Стоит, весь как в крови, в огне костра и сверкает зубами, смеясь!» .
Герои горячо любили друг друга, но еще больше каждый из них любил свою волю, боялся потерять ее. «Кабы орлица к ворону в гнездо по своей воле вошла, кем бы она стала? » — говорит Радда. Лойко отказывается поклониться своей возлюбленной в ноги и убивает ее, а она, умирая, благодарит за то, что он не подчинился ей и остался на высоте своего идеала, который достоин ее любви. Автор подводит читателя к мысли о том, что свобода и счастье несовместимы, если один человек должен покоряться другому.
Ни Лойко, ни тем более Радда не показаны как борцы за свободу других людей; в основе рассказа лежит иная идея: человек не может быть борцом, если сам не добился внутренней свободы. У Лойко Зобара были задатки народного героя, готового к самопожертвованию во имя другого человека: «...Нужно тебе его сердце, он сам бы вырвал его из груди, да тебе и отдал, только бы тебе от того хорошо было» .