Анализ стихотворения “Край мой знойный зеленый”, по плану:
1)Композиция;
2)Tема, идея;
3) Художественные средства(эпитеты, сравнения, метафоры, гиперболы, инверсии, риторические во Иван Приблудный (Яков Петрович Овчаренко)

^ Край мой знойный, зеленый, лесной,

Буераки, курганы, откосы,

Вспоминай меня каждую осень,

Ожидай меня с каждой весной.

На закате к тебе я приду,

Чтоб не знали ни камни, ни травы,

Чтоб не плакала мать у заставы,

Не вздыхали черешни в саду.

И когда, выходя на порог,

Ты меня не узнаешь при встрече,

Я отчалю далече, далече,

В вечно розовый сумрак дорог.

Теплой ночью ночуя в лесу,

Иль ютясь по закуткам с быками,

Как пастушью суму за плечами,

В люди песню твою понесу.

А когда в непогоду и дождь

Сизый голубь забьется у крыши,

Обо мне ты уже не услышишь

И могилы моей не найдешь.

Те же будут прохлада и зной,

Те же будут луга и покосы…

Помяни ж меня в первую осень

И забудь меня с первой весной…

Почти в  каждом болоте кроется несметное богатство. все травинки и  былинки, растущие там, пропитывает солнце, насыщает своим теплом и  светом. умирая, растения не  сгнивают, как в  земле. болото бережно сохраняет  их, накапливая могучие пласты торфа, пропитанного солнечной энергией. поэтому и  называют болото «кладовой солнца». такие кладовые разыскиваем  мы, геологи. эта произошла в  конце войны, в  селе возле блудова болота, что в  переславль-залесском районе.

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона.  Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”.  Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво в Щуро­град”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією.  Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!”.

Подробнее - на -

Объяснение: