Сковорода був видатним філософом-гуманістом. Його творчість починаючи з циклу "Сад божественних пісень", пройнята ідеєю людської рівності; критикою паразитизму експлуататорських класів, любов'ю до "людей праці", полум'яним патріотизмом.
Високі моральні якості людини виявляються у добрих вчинках. А добрі вчинки - в мудрості, бо й сама мудрість є джерелом усіх доброчесностей.
Тому збірка "Сад божественних пісень" є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора. Мислитель добре розумів убогість і станову обмеженість панівної феодальної моралі, бачив, що істини феодалізму є бар'єром на шляху розвитку людини, її природних здібностей і талантів.
Г. Сковорода дійшов висновку, що щастя треба шукати в нас самих. Усякий мусить пізнати свою натуру, свої нахили. І щастя можна придбати, будуючи життя на вічному, а не на тлінному.
Український мислитель у збірці багато уваги зосередив на думці, що людина повинна бути вільною, щоб реалізувати свої можливості. Свобода - це вищий дар і благо людини, вони притаманні їй самій за самою природою речей, але через злу волю відняті в неї гнобителями та експлуататорами.
Сам Сковорода свободу називав "головною мірою" у своєму житті; вважав це основною метою, до якої повинні прагнути трудящі люди. Бо кожен мусить бути гідним свого справжнього призначення - творити своє власне і загальне щастя.
5. художественное своеобразие «илиады» гомера. гомеровские поэмы отражают века народного развития и, в частности, не только общинно-родовую формацию, но и ее разложение и развитие частной собственности и частной инициативы. строгий эпический стиль художественных произведений уже не мог оставаться на ступени своей старинной суровости. он уже начинал отражать индивидуальное развитие человека с новыми, гораздо более свободными чувствами и с новых, гораздо более сложных поэтических приемов. а) эпические жанры, кроме героической поэмы. "илиада" и "одиссея" в основном являются героическими поэмами. но эпосу гомера свойственны и зачатки других эпических жанров, например сказки. сказка ничем существенным не отличается от мифа по своему содержанию. но миф верит в буквальную реальность изображаемых в нем лиц и событий, в то время как сказка относится к изображаемому уже достаточно скептически, рассматривая его как предмет забавного и занимательного рассказа. особенно далеко в этом отношении ушла "одиссея". в iv песни этой поэмы имеется, например, большой рассказ о превращении морского бога протея в разных животных и о том, как менелай поймал его в тот момент, когда протей был человеком, и заставил рассказать будущее. в xii песни той же поэмы изображены сирены - полуптицы, полуженщины, завлекающие путников своим сладостным пением. в гомеровском эпосе есть и элементы романа. они повествуют о бытовых явлениях, уже выходящих за пределы скромной и уравновешенной жизни общинно-родового строя (рассказ о розысках телемахом своего отца в ii-iv песнях "одиссеи" содержит элементы романа приключенческого, а вся вторая часть той же поэмы, начиная с xiii песни,- элементы романа семейного).
Високі моральні якості людини виявляються у добрих вчинках. А добрі вчинки - в мудрості, бо й сама мудрість є джерелом усіх доброчесностей.
Тому збірка "Сад божественних пісень" є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора. Мислитель добре розумів убогість і станову обмеженість панівної феодальної моралі, бачив, що істини феодалізму є бар'єром на шляху розвитку людини, її природних здібностей і талантів.
Г. Сковорода дійшов висновку, що щастя треба шукати в нас самих. Усякий мусить пізнати свою натуру, свої нахили. І щастя можна придбати, будуючи життя на вічному, а не на тлінному.
Український мислитель у збірці багато уваги зосередив на думці, що людина повинна бути вільною, щоб реалізувати свої можливості. Свобода - це вищий дар і благо людини, вони притаманні їй самій за самою природою речей, але через злу волю відняті в неї гнобителями та експлуататорами.
Сам Сковорода свободу називав "головною мірою" у своєму житті; вважав це основною метою, до якої повинні прагнути трудящі люди. Бо кожен мусить бути гідним свого справжнього призначення - творити своє власне і загальне щастя.