Борис Леонидович Пастернак (1890-1960)— русский поэт, прозаик, переводчик. Родители Пастернака были известными деятелями искусства своего времени. Отец, Л. О. Пастернак, был художником, автором ряда известных портретов, среди которых портреты и зарисовки Л. Н. Толстого, композитора А. Н. Скрябина, учёного А. Эйнштейна, он создал ряд прекрасных иллюстраций к произведениям Л. Н. Толстого и М. Ю. Лермонтова, был педагогом и академиком живописи. Мать — известная пианистка Р. И. Кауфман, концертировала в Москве и крупных городах Европы, а также преподавала в Одесском филиале Петербургской консерватории. Брат и сёстры Пастернака также были связаны с искусством и наукой. В доме Пастернаков бывали известные представители культуры и искусства. Творческая атмосфера, царившая в этой семье, предопределила его увлечение искусством и склонность к интеллектуальной деятельности.
В юности Пастернак, обладавший разнообразными не мог сразу определить своё истинное призвание. Когда он ещё учился в московской гимназии, он увлёкся рисованием, и в то же время его интересовала ботаника. С 1903 года под влиянием выдающегося русского композитора А. Н. Скрябина Пастернак шесть лет занимался музыкальной композицией, однако не решился связать свое профессиональное будущее с музыкой. В гимназические годы Пастернак много читает, особенно его увлекает современная литература и поэзия символистов А. Белого и А. А. Блока. В 1908 году Борис Леонидович с отличием окончил гимназию и поступил в Московский университет. Но и здесь он тоже не сразу определил свою специальность: после года учёбы на юридическом факультете он перешёл на философское отделение историко-филологического факультета, которое закончил в 1913 году с дипломом I степени.
В 1909-1910 годы Пастернак, ещё как начинающий музыкант, стал посещать литературный кружок в доме у одного из московских поэтов Ю. П. Анисимова. Литературный дебют Пастернака состоялся в 1913 году, когда он опубликовал пять стихотворений в коллективном поэтическом сборнике «Лирика». Первые годы литературной деятельности Пастернака в поисках новых форм в поэзии, борьбе за утверждение своих эстетических взглядов, полемике и сотрудничестве с разными направлениями футуристов. Наибольшее впечатление на Пастернака в те годы произвела самобытная, искренняя поэзия Маяковского. Выдающаяся русская поэтесса Марина Цветаева в статье «Эпос и лирика современной России» написала, что Маяковский и Пастернак в 1920-е годы стали первыми русскими поэтами.
Творчество Пастернака нашло выражение в различных поэтических сборниках, среди которых выделяются «Сестра моя — жизнь» (1917-1922), «Второе рождение» (1930-1931), «Когда разгуляется» (1956-1959). В них собраны острые впечатления молодости, отражён также опыт зрелого восприятия жизни, поздние размышления поэта. Значительной вехой в творчестве Пастернака стал роман «Доктор Живаго», который он писал в 1946-1955 годах. В образе главного героя, врача Юрия Живаго, писатель воссоздал духовный облик своего современника, свидетеля и участника драматических событий в России первой половины XX века. За роман «Доктор Живаго» Пастернаку в 1958 году была присуждена Нобелевская премия по литературе, от которой он вынужден был отказаться по политическим соображениям
Ця детективна історія починається з того, що в родині далеко не пересічних українців, а «справжніх патріотів» з’являється машина червоного кольору «корида». Машка (так лагідно називають не новий автомобіль) незвичайна, але про те ніхто поки не знає. І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім. Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі. Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида. Ось який він, той козак: «У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне. Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням? Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо. Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат: «Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14). Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать: «Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).
Борис Леонидович Пастернак (1890-1960)— русский поэт, прозаик, переводчик. Родители Пастернака были известными деятелями искусства своего времени. Отец, Л. О. Пастернак, был художником, автором ряда известных портретов, среди которых портреты и зарисовки Л. Н. Толстого, композитора А. Н. Скрябина, учёного А. Эйнштейна, он создал ряд прекрасных иллюстраций к произведениям Л. Н. Толстого и М. Ю. Лермонтова, был педагогом и академиком живописи. Мать — известная пианистка Р. И. Кауфман, концертировала в Москве и крупных городах Европы, а также преподавала в Одесском филиале Петербургской консерватории. Брат и сёстры Пастернака также были связаны с искусством и наукой. В доме Пастернаков бывали известные представители культуры и искусства. Творческая атмосфера, царившая в этой семье, предопределила его увлечение искусством и склонность к интеллектуальной деятельности.
В юности Пастернак, обладавший разнообразными не мог сразу определить своё истинное призвание. Когда он ещё учился в московской гимназии, он увлёкся рисованием, и в то же время его интересовала ботаника. С 1903 года под влиянием выдающегося русского композитора А. Н. Скрябина Пастернак шесть лет занимался музыкальной композицией, однако не решился связать свое профессиональное будущее с музыкой. В гимназические годы Пастернак много читает, особенно его увлекает современная литература и поэзия символистов А. Белого и А. А. Блока. В 1908 году Борис Леонидович с отличием окончил гимназию и поступил в Московский университет. Но и здесь он тоже не сразу определил свою специальность: после года учёбы на юридическом факультете он перешёл на философское отделение историко-филологического факультета, которое закончил в 1913 году с дипломом I степени.
В 1909-1910 годы Пастернак, ещё как начинающий музыкант, стал посещать литературный кружок в доме у одного из московских поэтов Ю. П. Анисимова. Литературный дебют Пастернака состоялся в 1913 году, когда он опубликовал пять стихотворений в коллективном поэтическом сборнике «Лирика». Первые годы литературной деятельности Пастернака в поисках новых форм в поэзии, борьбе за утверждение своих эстетических взглядов, полемике и сотрудничестве с разными направлениями футуристов. Наибольшее впечатление на Пастернака в те годы произвела самобытная, искренняя поэзия Маяковского. Выдающаяся русская поэтесса Марина Цветаева в статье «Эпос и лирика современной России» написала, что Маяковский и Пастернак в 1920-е годы стали первыми русскими поэтами.
Творчество Пастернака нашло выражение в различных поэтических сборниках, среди которых выделяются «Сестра моя — жизнь» (1917-1922), «Второе рождение» (1930-1931), «Когда разгуляется» (1956-1959). В них собраны острые впечатления молодости, отражён также опыт зрелого восприятия жизни, поздние размышления поэта. Значительной вехой в творчестве Пастернака стал роман «Доктор Живаго», который он писал в 1946-1955 годах. В образе главного героя, врача Юрия Живаго, писатель воссоздал духовный облик своего современника, свидетеля и участника драматических событий в России первой половины XX века. За роман «Доктор Живаго» Пастернаку в 1958 году была присуждена Нобелевская премия по литературе, от которой он вынужден был отказаться по политическим соображениям
Объяснение:
І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім.
Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі.
Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида.
Ось який він, той козак:
«У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне.
Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням?
Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо.
Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат:
«Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14).
Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать:
«Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).