Сказка-быль «Кладовая солнца» М. М. Пришвина посвящена реальным событиям. В ней описывается жизнь русской деревни в послевоенные годы. Мы видим и трудности деревенских жителей, и их необыкновенную сплоченность. Главные герои сказки-были - Настя и Митраша - удивительно чистые, добрые и трудолюбивые дети. Им рано пришлось ощутить на себе все тяготы одинокой сиротской жизни. Мама у Насти и Митраши умерла, а отец погиб на войне. Односельчане всячески старались детям, но брат и сестра быстро научились справляться со всей работой самостоятельно.
Автор пишет о детях: «Они были очень милые. Настя была как Золотая курочка на высоких ножках. Волосы у нее... отливали золотом, веснушки по всему лицу были крупные, как золотые монетки... Митраша был моложе сестры на два года. Ему было всего только десять лет с хвостиком… Это был мальчик упрямый и сильный. «Мужичок в мешочке», улыбаясь, называли его между собой учителя в школе». После смерти родителей девочке и ее брату пришлось вести все хозяйство. Дети никому не жаловались и ни у кого не просили Настя и Митраша с малых лет научились преодолевать большие трудности, и при этом они совсем не считали свою жизнь чем-то из ряда вон выходящим. Так сложились обстоятельства, что мальчику и девочке пришлось вдруг стать взрослыми. «…Умненькие и дружные ребята», - говорили о них односельчане. «Не было ни одного дома, где жили и работали так дружно, как жили наши ребята». Настя после смерти матери осталась в доме за хозяйку, так же как и она, вставала девочка еще до рассвета и выполняла всю тяжелую женскую работу по дому. «С хворостиной в руке выгоняла она свое любимое стадо… растопляла печь, чистила картошку, заправляла обед и так хлопотала по хозяйству до ночи». Хоть Митраша и младше сестры, а почитает себя главным в семье, кормильцем. Так приучил его отец. Соседи не бросили сирот на произвол судьбы, как могли Но Митраша, «мужичок в мешочке», и сам не сидел без дела. У отца он выучился изготавливать деревянную посуду и делал ее по односельчан. «Но, кроме бондарства, на нем лежит и все мужское хозяйство», - рассказывает автор. С детства Митраша научился от отца всяким премудростям, которые просто необходимы в лесу. Мальчик умеет определять дорогу по компасу, прекрасно знает все особенности животных и растений. Это умение теперь пригодилось детям сполна. Ведь им приходится ходить на охоту, а также собирать клюкву - чудесное средство больным и ослабленным людям. И хотя сами дети жили впроголодь, «но когда из детдома эвакуированных ленинградских детей обратились в село за посильной больным детям, Настя отдала им всю свою целебную ягоду».
Однажды в лесу брат и сестра поссорились и отправились разными дорогами. Именно из-за их ссоры чуть не произошла настоящая трагедия. Митраша, несомненно, утонул бы в болоте, если бы не его находчивость. Собака Травка, которая после смерти своего хозяина Антипыча, осталась одна, случайно оказалась рядом. Но ведь собака - это не человек. И ей невозможно объяснить, как именно она может утопающему ребенку. А маленькому мальчику Митраше это удалось. Это говорит о том, что маленький Митраша на самом деле обладал наблюдательностью и рассудительностью взрослого человека. А еще он помнил, что обязан оберегать сестру, как отец оберегал мать, что он охотник, что у него ружье и компас, без которых одна в лесу Настя может погибнуть. Он несет ответственность за жизнь сестры. Потом мальчишке удалось убить огромного волка, долгое время наводившего страх на всю округу. И односельчане долго не верили, что ребенок сумел-таки сделать то, что не под силу даже иному взрослому. Но это еще раз доказывает, что Митраша - необычный ребенок. Он - полностью сформировавшаяся личность, обладающая твердым характером, находчивостью и мужеством. « - Был мужичок, …да сплыл, кто смел, тот два съел: не мужичок, а герой». Он и его сестра заслуживают самого искреннего восхищения - как люди, которые могут смело смотреть в глаза любой опасности.
Більшість письменників, створюючи свої шедеври, спираються на власний життєвий досвід, який зумовлює їхній погляд на навколишній світ. Але з погляду на життя талановитого російського письменника Олександра Гріна, сповнене бідності і поневірянь, його творчість здається дивною і нехарактерною для людини, на долю якої випало стільки страждань і випробувань. В зображенні Гріна світ постає чарівним, романтичним і загадковим.
Важка реальність не вбила мрії письменника про прекрасне і світле, адже він завжди сподівався, що щастя обов’язково прийде, і це буде приємна несподіванка. Свою чарівну повість «Пурпурові вітрила» Грін написав після тяжкої хвороби, не маючи ні власної домівки, ні грошей. Але ця повість виявилася незвичайно доброю, сповненою вірою у всепереможну силу надії, вірою у людей, любов’ю до життя. Здається, що ця повість здатна творити дива.
Кохання і надія, мрія і піднесеність над буденним — це провідні теми «Пурпурових вітрил». Спочатку оповіді у головної героїні Ассоль не було жодної підстави сподіватися на краще: у дівчини від злиднів померла мати, а її батько змушений був піти зі служби через те, що покарав мерзотника, і заробляти тим, що власними руками виробляти іграшки. Але на життєвому шляху Ассоль зустрівся старий збирач казок і легенд, якій подарував їй мрію та надію. Надію на те, що одного разу на кораблі з пурпуровими вітрилами приїде за нею справжній принц, який назавжди забере її «у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям».
Вразлива юна дівчина настільки сильно повірила у цю мрію, що врешті-решт надії Ассоль перетворилися на дійсність, хоча більшість тих, хто її знав, вважали дівчину божевільною. В ній наче жили дві, зовсім різні особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Ассоль жила мрією про кохання, а не буденністю. Грін так писав про дівчину: «Нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості».
Така безмежна відданість своїй мрії врешті-решт знайшла розуміння. На перший погляд, не було нічого казкового у вчинку закоханого романтика Грея, який, дізнавшись про мрії Ассоль, купив пурпурову тканину для вітрил свого корабля. Але це сталося не просто так, бо своєю схожістю на «чарівне художнє полотно» і гармонійністю, своєю чистотою і порядністю дівчина справила велике враження на Грея.
Найважливіша у повісті — здійснення мрії, яка, хоча і є чарівною та незвичайною, але цілком реальна. У своїй повісті «Пурпурові вітрила» О. Грін стверджує, що коли одна людина щиро кохає іншу, то в її силах перетворити життя на казку. Та таке бажання виникає тільки тоді, коли кохання справжнє, коли воно дарує, а не забирає собі. На кохання заслуговують тільки такі, як Ассоль зі своїм вірним чеканням і своєю відданістю.
Сказка-быль «Кладовая солнца» М. М. Пришвина посвящена реальным событиям. В ней описывается жизнь русской деревни в послевоенные годы. Мы видим и трудности деревенских жителей, и их необыкновенную сплоченность.
Главные герои сказки-были - Настя и Митраша - удивительно чистые, добрые и трудолюбивые дети. Им рано пришлось ощутить на себе все тяготы одинокой сиротской жизни. Мама у Насти и Митраши умерла, а отец погиб на войне. Односельчане всячески старались детям, но брат и сестра быстро научились справляться со всей работой самостоятельно.
Автор пишет о детях: «Они были очень милые. Настя была как Золотая курочка на высоких ножках. Волосы у нее... отливали золотом, веснушки по всему лицу были крупные, как золотые монетки... Митраша был моложе сестры на два года. Ему было всего только десять лет с хвостиком… Это был мальчик упрямый и сильный. «Мужичок в мешочке», улыбаясь, называли его между собой учителя в школе».
После смерти родителей девочке и ее брату пришлось вести все хозяйство. Дети никому не жаловались и ни у кого не просили Настя и Митраша с малых лет научились преодолевать большие трудности, и при этом они совсем не считали свою жизнь чем-то из ряда вон выходящим. Так сложились обстоятельства, что мальчику и девочке пришлось вдруг стать взрослыми. «…Умненькие и дружные ребята», - говорили о них односельчане. «Не было ни одного дома, где жили и работали так дружно, как жили наши ребята». Настя после смерти матери осталась в доме за хозяйку, так же как и она, вставала девочка еще до рассвета и выполняла всю тяжелую женскую работу по дому. «С хворостиной в руке выгоняла она свое любимое стадо… растопляла печь, чистила картошку, заправляла обед и так хлопотала по хозяйству до ночи».
Хоть Митраша и младше сестры, а почитает себя главным в семье, кормильцем. Так приучил его отец. Соседи не бросили сирот на произвол судьбы, как могли Но Митраша, «мужичок в мешочке», и сам не сидел без дела. У отца он выучился изготавливать деревянную посуду и делал ее по односельчан. «Но, кроме бондарства, на нем лежит и все мужское хозяйство», - рассказывает автор. С детства Митраша научился от отца всяким премудростям, которые просто необходимы в лесу. Мальчик умеет определять дорогу по компасу, прекрасно знает все особенности животных и растений. Это умение теперь пригодилось детям сполна.
Ведь им приходится ходить на охоту, а также собирать клюкву - чудесное средство больным и ослабленным людям. И хотя сами дети жили впроголодь, «но когда из детдома эвакуированных ленинградских детей обратились в село за посильной больным детям, Настя отдала им всю свою целебную ягоду».
Однажды в лесу брат и сестра поссорились и отправились разными дорогами. Именно из-за их ссоры чуть не произошла настоящая трагедия. Митраша, несомненно, утонул бы в болоте, если бы не его находчивость.
Собака Травка, которая после смерти своего хозяина Антипыча, осталась одна, случайно оказалась рядом. Но ведь собака - это не человек. И ей невозможно объяснить, как именно она может утопающему ребенку. А маленькому мальчику Митраше это удалось. Это говорит о том, что маленький Митраша на самом деле обладал наблюдательностью и рассудительностью взрослого человека. А еще он помнил, что обязан оберегать сестру, как отец оберегал мать, что он охотник, что у него ружье и компас, без которых одна в лесу Настя может погибнуть. Он несет ответственность за жизнь сестры.
Потом мальчишке удалось убить огромного волка, долгое время наводившего страх на всю округу. И односельчане долго не верили, что ребенок сумел-таки сделать то, что не под силу даже иному взрослому.
Но это еще раз доказывает, что Митраша - необычный ребенок. Он - полностью сформировавшаяся личность, обладающая твердым характером, находчивостью и мужеством. « - Был мужичок, …да сплыл, кто смел, тот два съел: не мужичок, а герой». Он и его сестра заслуживают самого искреннего восхищения - как люди, которые могут смело смотреть в глаза любой опасности.
Вот
Важка реальність не вбила мрії письменника про прекрасне і світле, адже він завжди сподівався, що щастя обов’язково прийде, і це буде приємна несподіванка. Свою чарівну повість «Пурпурові вітрила» Грін написав після тяжкої хвороби, не маючи ні власної домівки, ні грошей. Але ця повість виявилася незвичайно доброю, сповненою вірою у всепереможну силу надії, вірою у людей, любов’ю до життя. Здається, що ця повість здатна творити дива.
Кохання і надія, мрія і піднесеність над буденним — це провідні теми «Пурпурових вітрил». Спочатку оповіді у головної героїні Ассоль не було жодної підстави сподіватися на краще: у дівчини від злиднів померла мати, а її батько змушений був піти зі служби через те, що покарав мерзотника, і заробляти тим, що власними руками виробляти іграшки. Але на життєвому шляху Ассоль зустрівся старий збирач казок і легенд, якій подарував їй мрію та надію. Надію на те, що одного разу на кораблі з пурпуровими вітрилами приїде за нею справжній принц, який назавжди забере її «у блискучу країну, де сходить сонце і де зірки зійдуть з неба, щоб привітати тебе з прибуттям».
Вразлива юна дівчина настільки сильно повірила у цю мрію, що врешті-решт надії Ассоль перетворилися на дійсність, хоча більшість тих, хто її знав, вважали дівчину божевільною. В ній наче жили дві, зовсім різні особистості: «Одна була донька матроса, ремісника, що майструвала іграшки, друга — живий вірш, з усіма дивами його співзвуччя та образів, з таємницею сусідства слів, в усій взаємності їх тіней і світла, що падають одне на одне». Ассоль жила мрією про кохання, а не буденністю. Грін так писав про дівчину: «Нам нелегко так зануритись у казку, їй було б не легше вийти з-під її влади та привабливості».
Така безмежна відданість своїй мрії врешті-решт знайшла розуміння. На перший погляд, не було нічого казкового у вчинку закоханого романтика Грея, який, дізнавшись про мрії Ассоль, купив пурпурову тканину для вітрил свого корабля. Але це сталося не просто так, бо своєю схожістю на «чарівне художнє полотно» і гармонійністю, своєю чистотою і порядністю дівчина справила велике враження на Грея.
Найважливіша у повісті — здійснення мрії, яка, хоча і є чарівною та незвичайною, але цілком реальна. У своїй повісті «Пурпурові вітрила» О. Грін стверджує, що коли одна людина щиро кохає іншу, то в її силах перетворити життя на казку. Та таке бажання виникає тільки тоді, коли кохання справжнє, коли воно дарує, а не забирає собі. На кохання заслуговують тільки такі, як Ассоль зі своїм вірним чеканням і своєю відданістю.