Новела-казка Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер», поєднуючи два світи — казковий і реальний, розкриває багато глибоких філософських тем. Це й боротьба добра зі злом, і проблема людини й природи, тема кохання і буденності. Казка — фантастична картина світу, та в ній алегорія, що допомагає зрозуміти цей світ. Що таке добро? Здається, зрозуміло — це коли комусь зробили добре. Але в казці добра фея робить добро нікчемному огидному Цахесу Цінноберу, просто жаліючи його каліцтво та його нещасну матір. Та чи оцінив добро Цахес? Адже фея сподівалася, що він почує її: «Ти не той, за кого тебе вважають, тож намагайся зрівнятися з людиною, на чиїх крилах ти, безкрила каліко, підносишся!» Та Ціннобер був з тих, хто все приймав як належне, не обтяжуючи себе ані зусиллями, щоб стати розумнішим, добрішим, вихованішим, ані докорами совісті. Більше того, він сіяв навколо себе невіру в добро, розчарування. Він робив нещасними людей, які своєю працею й талантом довели, що мають право на повагу, щастя, славу. Отож, добро, зроблене негідній людині, породжує зло. А невігластво сіє зло тим більше, чим вище піднеслась людина, яка безапеляційно судить про все. Таким невігласом у казці є не тільки Ціннобер, але й Мош Терпін — професор, що, одержавши посаду директора всіх природничих справ удержав), «цензурує та ревізує сонячні й місячні затемнення». Отже, виходить, зовсім не зовнішність і не посада роблять людину освіченою, доброю, порядною. Навіть фея у кінці говорить до Цахеса: «Бідний Цахес! Пасинку природи! Я бажала тобі добра! Можливо, я помилялася, думаючи, що чудесний зовнішній хист, яким я тебе обдарувала, осяє благотворним променем твою душу...»
У казці своя філософія, зовсім не казкова. Філософський смисл твору якраз і полягає в тому, аби попередити людство: ніхто, окрім вас самих, не зробить вас розумними, добрими, освіченими. Для цього треба докладати зусиль, працювати, бо те, що не зароблене, — нетривке, ненадійне, бо чуже!
Найбільший російський поет і письменник, людина нової російської культури, родоначальник сучасної російської літературної мови. У юнацьких віршах - поет ліцейського братства, «шанувальник дружній свободи, веселощів, грацій і розуму», в ранніх поемах - співак яскравих і вільних пристрастей: «Руслан і Людмила» (1820), романтичні «південні» поеми «Кавказький полонений» (1820 -1821), «Бахчисарайський фонтан» (1821-1823) та інші.
Вільнолюбні мотиви ранньої лірики, незалежність особистої поведінки послужили причиною посилань: південної (1820-1824, Катеринослав, Кавказ, Крим, Кишинів, Одеса) та в село Михайлівське (1824-1826). Живе сприйняття різнорідних європейських впливів, дар проникнення в інші культури та епохи, різноманіття розроблених жанрів і стилів (у тому числі «неукрашенним» проза «Повістей Бєлкіна» (1830), повість «Пікова дама» (1833) та інші твори), легкість, витонченість і точність вірша, рельєфність і сила характерів, «освічений гуманізм», універсальність поетичного мислення зумовили його значення в вітчизняної словесності: Пушкін підняв її на рівень світової. У знаменитому романі «Євгенії Онєгіні» і в багатьох інших творах Пушкін звертається до проблем індивідуалізму, меж свободи («Цигани», 1824). Їм були вперше визначені багато провідних проблеми російської літератури 19 століття, нерідко в їх трагічному протистоянні і нерозв'язності - народ і влада, держава і особистість, роль особистості і народу в історії («Борис Годунов», 1824-1825, «Полтава», 1828, «Мідний вершник», 1833, «Капітанська дочка», 1836).
У казці своя філософія, зовсім не казкова. Філософський смисл твору якраз і полягає в тому, аби попередити людство: ніхто, окрім вас самих, не зробить вас розумними, добрими, освіченими. Для цього треба докладати зусиль, працювати, бо те, що не зароблене, — нетривке, ненадійне, бо чуже!
Вільнолюбні мотиви ранньої лірики, незалежність особистої поведінки послужили причиною посилань: південної (1820-1824, Катеринослав, Кавказ, Крим, Кишинів, Одеса) та в село Михайлівське (1824-1826). Живе сприйняття різнорідних європейських впливів, дар проникнення в інші культури та епохи, різноманіття розроблених жанрів і стилів (у тому числі «неукрашенним» проза «Повістей Бєлкіна» (1830), повість «Пікова дама» (1833) та інші твори), легкість, витонченість і точність вірша, рельєфність і сила характерів, «освічений гуманізм», універсальність поетичного мислення зумовили його значення в вітчизняної словесності: Пушкін підняв її на рівень світової. У знаменитому романі «Євгенії Онєгіні» і в багатьох інших творах Пушкін звертається до проблем індивідуалізму, меж свободи («Цигани», 1824). Їм були вперше визначені багато провідних проблеми російської літератури 19 століття, нерідко в їх трагічному протистоянні і нерозв'язності - народ і влада, держава і особистість, роль особистості і народу в історії («Борис Годунов», 1824-1825, «Полтава», 1828, «Мідний вершник», 1833, «Капітанська дочка», 1836).